о. Й. Августин, Духовне розпізнавання

У духовному житті неможливо затриматись у нейтральному пункті: кожне рішення наближає нас до Бога або віддаляє від Нього.
Одна з тактик злого духа полягає у тому, щоб переконати людину в існуванні «третьої можливості», якогось нейтрального стану; звідси походять спокуси знеохочення до справ віри і прийняття постави релігійного агностицизму. Спокуса «третьої можливості» часто підсилюється красивими і шляхетними гаслами: «якщо про Бога нічого певного не знаємо, то слід зайнятися справами милосердя щодо ближніх»; «в житті «догми» про Бога, які проголошує Церква, не мають великого значення, треба допомагати ближнім» тощо. Ці «красиві» декларації часто є лише прикриттям духовного лінивства в пошуках правди, і відводять від відповіді на питання, зв’язані з існуванням і остаточною метою людини.
Людське життя вимагає від людини конкретної позиції в фундаментальних питаннях: існування Бога, несмертельність душі, сенс людського існування на землі. «Слід пам’ятати, що байдужість і літеплість в питаннях щодо Бога і душі є достатньою причиною для вічного осудження» (Грот).
Агностицизм або байдужість щодо Бога кидає людину у власні пристрасті, які, тримаючи її в неволі, ще більше віддаляють від можливості пізнати Бога. Людина без Бога втрачає свою тотожність, не знає – ким є насправді. «Так людина не знає – де справді є собою: в своїх пристрастях чи в слабенькому несмілому сумлінні» (К. Ранер ТІ).
А. «Тим, хто йде від одного смертного гріха до іншого, ворог зазвичай підкидає гадані приємності, змушуючи їх уявляти собі різні чуттєві насолоди та розкоші, щоб надовше затримати і ще глибше втопити їх у гріхах та вадах. Добрий же дух у таких людях діє протилежним чином, викликаючи в них докори сумління та жаль і даючи їм відчути свідчення розуму» (ДВ 314). Люди, опановані пристрастями, переходять від одного гріха до іншого як напівсонні. Не уявляють, що можна жити інакше. Вони подібні до євангельського багача, який мріє про близьке майбутнє: «І скажу я душі своїй: Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися! Бог же до нього прорік: Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?…» (Лк. 12, 19-20).
Злий дух, «підкидаючи гадані приємності», намагається утримати людину в її актуальному стані. Утвердження грішного життя відбувається також через «ідеологію», яку людина достосовує до своєї ситуації. Вона оскаржує інших: «я не один так живу», «є ще гірші за мене». Людина може утверджуватися в гріхах також через те, що К. Ранер називає «містикою гріха»: «Людина в нас, будучи брехуном, вигадує тисячі причин, щоб довести, що її ситуація індивідуальна, нестандартна, і не підпадає під щоденний тверезий Божий закон: (…) вона продовжує тонку і побожну проповідь про те, що моя ситуація виняткова, і її не слід оцінювати загальними мірками. Необхідно молитися про імунітет від містики гріха».
Найгіршим способом затвердіти в гріхах – це вчинити бунт проти Бога, який веде до позірної свободи і автономії людини. Людська гордість вважає це тріумфом людської природи: «Біда тому, хто в своєму падінні не є «бідним», хто не вірить, що впав, хто не хоче погодитися, щоб Бог був більшим від його провини» (К. Ранер ТІ).
Б. «Добрий же дух у таких людях діє протилежним чином, викликаючи в них докори сумління та жаль і даючи їм відчути свідчення розуму» (ДВ 314).
Коли людина грішить, то злий дух її заспокоює, а добрий – непокоїть. В гріхах ми можемо обманювати себе, присипляти своє сумління, одягати різні маски, але лише до певного рівня. Нам не вдасться повністю знищити духовну чуйність і стати невразливими. Людина створена на образ і подобу Бога, і змінити це не може навіть найбільша пристрасть. Духовна людина в нас чує свій голос «через природне сумління».
Докори сумління – це природна реакція духовності людини, яка в стані гріха вже не є собою; це природний внутрішній голос, який домагається, щоби людська свобода зайняла належне їй місце. Докори сумління – це неспокій людського серця, яке не спочиває в Бозі.
Здорове сумління необхідно відрізнити від фальшивого. Критеріями розпізнавання завжди є їхні плоди. Добрий дух, турбуючи сумління, водночас дає людині надію. В докорах сумління завжди є якась обітниця внутрішнього спокою.
В почутті провини фальшивого сумління є розпач, яка може людину довести навіть до самогубства.