о. Й. Августин, Духовне розпізнавання

А. «У тих, хто старанно очищається від гріхів і в служінні Господу Богу чинить поступ від доброго до ще кращого, добрий і злий духи діють у спосіб, протилежний описаному у першому правилі. Злому духові у цьому випадку властиво гризти, засмучувати і встановлювати перешкоди, примушуючи людину непокоїтися через фальшиві причини і спонукаючи відтак зректися поступу» (ДВ 315). Досконалим коментарем є лист св. Ігнатія до монахині Терези Реядел. Він стверджує, що по відношенню до початківців диявол використовує три види зброї.
Перший – нагадування про труднощі та перешкоди в духовному житті. Диявол «навіює такі думки: Чи може все життя так покутувати? (…) Чи не можеш спастися іншим, легшим способом? Представляючи різноманітні труднощі, говорить, що жити будемо довго, що так ще ніхто не жив; але не говорить про благодаті, які Бог дає своїм ви знавцям».
Другий – схиляння до гордості, переконання у власній святості і значущості. Це пастка для неофітів, які позбулися якогось важкого гріха. Все це часто замасковане під видом осудження інших.
Третій – фальшива покора. Неофіт зосереджується на своїх недоліках, знеохочується фальшивою слабкістю, вважає себе ні на що не здатним, применшує свої добрі вчинки і прагнення. У згадуваному листі св. Ігнатій показує сестрі Терезі її фальшиву покору: «Після переліку своїх слабкостей і страхів пишеш: «Я вбога черниця. Мені здається, що прагну служити Богові». Чому не насмілюєшся написати: «Прагну служити Богові» або «Отримала від Бога прагнення служити Йому». Якщо помислиш, то зрозумієш, що прагнення служити Богові походить не від тебе, а від самого Христа. Якщо напишеш: «Христос дає мені велике прагнення служити Йому, то прославляєш Господа, оскільки показуєш його дари».
Св. Ігнатій заохочує сестру Терезу виявляти дію злого духа протилежними діями: «коли ворог спокушує нас до гордості, то ми повинні впокорюватись; і навпаки, коли ворог нас понижує, то ми повинні підніматися у справжній вірі і надії на Господа».
Б. «У тих, хто старанно очищається від гріхів і в служінні Господу Богу чинить поступ від доброго до ще кращого (…) доброму духові притаманно навіювати таким людям відвагу і силу, втіху, сльози, натхнення і спокій, усе полегшуючи й усуваючи перепони, щоб людина могла чинити поступ у творенні добра» (ДВ 315).
Бог є Богом миру, а не неспокою. Якщо людина з покорою йде від доброго до кращого, то внутрішній неспокій походить не від Бога, а від злого духа.
Людина, яка очищається з гріхів, піддана багатьом випробуванням. Пристрасті, з яких вона звільнилася, відживають в критичних моментах. В боротьбі з «пожадливістю тіла» (2 Пт. 2, 18) новонавернений повертається до «тілесних приємностей» як Ізраїль у пустелі: «Ми згадуємо рибу, що їли в Єгипті даремно, огірки й дині, і пір, і цибулю, і часник.А тепер душа наша в’яне, немає нічого, тільки манна нам перед очима» (Чис. 11, 5-6). Так само людина починає думати – чи не повернутися їй до попереднього життя, насиченого тілесними приємностями. І дар Бога (манна) може стати причиною нового бунту.
Добрий дух додає відваги й сили, щоб йти через «пустелю до обіцяної землі», в якій людина отримає «радість і духовну відраду» (ДВ 329). Добрий дух зменшує або усуває перешкоди і смуток. Часом пересвідчуємось, що в моментах великої біди бачимо світло і внутрішньо відчуваємо, що те, що видавалося надзвичайно важким і неможливим, стає можливим.
Усуваючи перешкоди і додаючи відваги, добрий дух дає «потіху і сльози, натхнення і спокій».
Добрий дух дає людині досвідчити, «що немає нічого над острах Господній – нічого солодшого над зберігання Господніх заповідей» (Сир. 23, 27).