Для св. Ігнатія внутрішнє життя людини полягає не на послідовному зростанні доброго внутрішнього самопочуття, а на шуканні і знаходженні Божої волі серед мінливих почуттів, пов’язаних з духовним станом і зовнішніми обставинами. Стани духовної втіхи і спустошення постійно переплітаються. Перехід від одного стану до другого не є циклічним повторенням тієї самої втіхи і спустошення – як повернення пір року; це ніби рух вгору по спіралі, який супроводять мінливі внутрішні стани. Автентичність і постійна довіра до Бога справджуються саме в цій мінливості.
Мінливість внутрішніх порухів, часто від нас незалежна, показує нам, що віра є шляхом (Ді. 16, 17; 22, 4), а життя – подорожуванням. Ми не маємо на землі постійної батьківщини, а «Життя ж наше на небесах» (Фил. 3, 20). Шлях до Божого Царства веде через випробовування (пор. Ді. 14, 22). За прикладом патріархів, пророків і святих ми повинні «та визнавали, що вони на землі чужаниці й приходьки» (Євр. 11, 13), завжди шукати ту єдину дорогу, якою нас хоче вести Бог.
