о. Й. Августин, Духовне розпізнавання

«Поганими порухами» св. Ігнатій називає все, що веде до зла, навіть тоді, коли зло має вид добра. Дією «злого духа» називаємо наші пристрасті: невпорядковані прихильності, порухи й імпульси. Катехизм подає сім основних людських пожадань, т.зв. сім головних гріхів. Людина народжується з зіпсутою природою. Це «природне» зіпсуття, що сягає коріннями первородного гріха, збільшує ранами особистого життя. Нас ранять свої і чужі гріхи (пор. Рим. 7, 18-24). Диявол входить в зіпсуту природу людини і користується нею для своїх цілей. Наша зіпсута природа є «знаряддям» диявола, з допомогою якого він може грати свою «мелодію». Диявол підступно переконує нас, що заспокоєння своїх пожадань є необхідним, щоб бути щасливим.
Практично неможливо і непотрібно відділяти те, що походить з нашої зіпсутої природи, від того, що походить від диявола. Обидві дії завжди з’єднані. Необхідно усвідомити, що кожний гріх поповнюється з «заохочення» диявола, який користується найменшою нагодою.
У сприйнятті дії диявола завжди існують крайнощі: зведення його впливу до мінімуму (Йо. 8, 44) або, навпаки, надання йому надзвичайної сили. Св. Ігнатій наголошує, що спокусник завжди діє лише з допомогою «попередньої причини» (ДВ 330), тобто може ввійти в нас з допомогою того, що вже в нас є. Не може увійти в душу безпосередньо, ми повинні відчинити йому свою волю.
Надання дияволові великої сили призводить до постання надмірного страху і зменшення або усунення індивідуальної відповідальності. Єва в раю відповідальність переносить на змія. Але не спокуса була безпосередньою причиною гріха, а людська воля.
Ким є той, хто використовує людську зіпсуту природу в своїх цілях (Мт. 10, 28). Біблія дає йому багато імен, які окреслюють його природу, способи дії і ціль: сатана (євр. Сатан – супротивник [Бога і тих, які до Нього належать], Мт. 12, 26), диявол (гр. діабалло – ділити, очорнювати, Лк. 4, 1…), демон (ворожий дух, 1 Кор. 10, 21), брехун і батько всієї брехні (Йо. 8, 44), дракон (Одк. 12, 3…), спокусник (Мт. 4, 3), князь цього світу (Мт. 9, 34), антихрист (1 Йо. 2, 18).
Сатана користується людським страхом перед смертю. Тому св. Йоан стверджує, що перемогу завдяки крові Агнця здобувають ті, які «не полюбили життя свого навіть до смерті» (Одк. 12, 11).
Звернімо увагу на часто вживану назву – ДИЯВОЛ, той, хто розділяє, очорнює. «Є розумом, який споглядає себе самого» – пише А. Фроссард. Оскільки він спрямований тільки до себе, то ненавидить усе, що спрямоване до Іншого. Перша ціль сатани – відділити людину від Бога, внутрішнє розбиття людини і міжлюдський поділ. І тому він осуджує Бога перед людиною (Бут. 3, 5) і людину перед Богом (Йов 1, 6…; Одк. 12, 10), а також людину перед людиною.