о. Й. Августин, Духовне розпізнавання

Незважаючи на рани, спричинені первородним і особистими гріхами, нашим найглибшим прагненням залишається добро, і тільки в ньому ми можемо знайти справжнє щастя. Жоден гріх не може повністю стерти Божий «образ», яким ми були позначені «на початку». Св. Августин в «Сповіді» пише: «Ти створив нас спрямованими до Тебе, і неспокійне наше серце, поки не спочине в Тобі». Том Мертон пише подібно: «Бог присутній в мені, в акті мого існування, який виходить з Його волі і є Його даром. Акт мого існування – це безпосередня участь в Бутті Бога. «Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо» (Ді. 17, 28).
Це «природне», що виникає з акту створення, спрямування нас до Бога є благодаттю, даром. Усі наші добрі бажання є не тільки нашими, але й дією самого Бога: «Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Фил. 2, 13). Також прагнення шукати Творця є Його даром, і «ніхто не може знайти Бога, якщо Бог перший його не знайшов» (Т. Мертон).
Традиція Церкви, на яку спирається св. Ігнатій, вірила, на основі Біблії, що Бог діє не тільки за посередництвом «натурального» добра, але також через невидимий світ чистих духів – ангелів; «Чи не всі вони духи служебні, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння вспадкувати?» (Євр. 1, 14). «1. Хто живе під покровом Всевишнього, хто в тіні Всемогутнього мешкає, 11. бо Своїм Анголам Він накаже про тебе, щоб тебе пильнували на всіх дорогах твоїх, 12. на руках вони будуть носити тебе, щоб не вдарив об камінь своєї ноги!» (Пс. 91, 1. 11-12). Св. Августин пише про добрих духів: «Очевидно, що людське пізнання і ефективність мінливі, і можуть відвернутися від добра, і тому ангели були призначені допомагати людині і схиляти її до добра». Тому під час реколекцій ми повинні молитися до добрих духів, особливо до Ангела-Хоронителя, щоби ми піддавалися їхньому керуванню.
Диявол, щоб спонукати нас до чогось поганого, повинен мати «причину» (ДВ 332), тобто те, що в нас вже є, Бог може діяти «без причини», тобто безпосередньо.
Але дія Бога через причину чи без причини не обмежує людську свободу.
[330] Тільки Господь Бог може дати душі втіху без попередньої причини, бо лишень Творець має право входити в душу, виходити з неї та викликати в ній порухи, спонукаючи людину цілковито віддатися любові до Його Божої Величі. Говоримо: “без попередньої причини”, тобто без жодного попереднього відчуття чи пізнання певного предмета, завдяки якому могла б з’явитися така втіха за посередництвом власної дії нашого розуму чи волі.
Але Бог не може без людської співпраці досягнути добрих результатів. Людське серце повинно включитися в Божу дію. В очікуванні Бога на людську співпрацю проявляється Його «покора», як наслідок любові до людини і шанування її свободи. «Коли я молюся, то звертаюся до Когось, покірнішого за мене. Якби Бог не був покірним, то я би вагався назвати Його тим, хто любить безмежно» (Ф. Варіллон).
Можливо, що не так важливо затримуватися над критеріями дії Бога «з причиною» і «без причини». Необхідно усвідомити, що Бог нічого в нас не вдіє без нашої згоди, якщо ми зачинемо наші серця і будемо холодними і недбалими в молитві (ДВ 322). Тому треба молитися про великодушність і щедрість свого серця, і його вразливість на Божу дію (ДВ 5).