Раптово і явно
Стрітення — це зустріч людства в особі старця Симеона з Богом. До Різдва Христового всі праведні чоловіки і жінки жили вірою в Майбутнього Месію, Спасителя світу, і очікували Його пришестя. Останні праведники Старого Завіту Симеон та пророчиця Анна удостоїлися зустріти в Храмі Носія Нового Завіту, в Особі Якого поєдналося Божество і людськість.
Але Бог прийшов до людини — не до людства взагалі, а до кожної людини! — щоб поєднати її із Собою у вічності. Тобто в цей день Йосиф і Марія віддали Ісуса кожному з нас. Чи приймемо ми Його так само, як Симеон з Анною? Вони терпляче очікували пришестя Месії впродовж років, і ось Він прийшов, з одного боку, зненацька, з іншого боку — явно, так, що ті, які «очікували утіхи Ізраіля» (Лк 2,25), могли впізнати Його.
Чому Симеон та Анна помітили цю подружню пару з Дитиною поміж інших, котрі прийшли в цей день до Храму? Адже вони не побачили ні чудес, ні зцілення, не почули повчальних промов або притч, але якимось чином вони впізнали Христа. Поглянувши в очі Дитини, Симеон зрозумів — це Той, заради Кого він прийшов до храму. Але не просто Посланець з небес лежав зараз у пелюшках на руках земної жінки. В Його очах Симеон побачив незбагненне. Це був погляд Бога, Вічного, Безмежного, Невидимого і Незбагненного — Того, Який зійшов до людей і став Сином Людським. Так само раптово і явно Ісус хоче увійти до храму наших сердець. Він жадає, щоб ми впізнали Його — істинного Бога, як би непомітно і тихо Він не прийшов. Свято Стрітення Господнього виявляє нам прагнення Бога відкритися нам і народжує в нас надію, передчуття зустрічі з Господом та довіру до Нього. Це свято наповнює нас впевненістю у тому, що навіть тоді, коли ми не бачимо Христа, наш духовний зір може бути проникливим настільки, що ми зустрінемо Господа, і Він перетворить наше життя згідно зі Своїми обітницями.
Беззастережна любов
Як же ми побачимо Христа? Насамперед ми відчуємо Його присутність у своєму серці. Ми не завжди можемо зрозуміти всі тонкощі богослов’я або вчення Церкви, але ми відчуємо любов, яка перевищує будь-яку іншу, яку ми переживали у своєму житті. Саме Божа любов наповнює нас замилуванням і радістю, саме вона спонукає нас прославляти і дякувати Христу та довіритися Йому.
Що ж особливого у Христовій любові? По-перше, Він любить нас так сильно, як не здатне любити жодне земне створіння. Ми часто чуємо (але варто повторювати це знову й знову — і пізнавати все глибше): Ісус любить нас беззастережно. Його любові не перешкоджає страх, сумніви або невір’я. Його любов не міцнішає, коли ми робимо добро, і не зменшується, коли ми грішимо. Вона постійна, безкорислива (див. 1 Кор 13,5), вона жадає лише добра для нас. Ми ж покликані невпинно шукати Господа і бажати зустрічі з Ним.
Для багатьох людей поняття відчуття Божої любові залишається лише теорією, яка не має ніякого емоційного забарвлення. Але наш людський досвід говорить, що любов породжує цілу гаму почуттів. Поміркуй, наприклад, над почуттями Симеона та Анни. їхня зустріч із Христом викликала бурю емоцій: Симеон прославив Бога і проголосив Дитину світлом для поган і надією Ізраїлю, Анна ж не могла зупинитися, славлячи Господа і розповідаючи про Нього іншим (див. Лк 2,29-32.38). І старець Симеон, і пророчиця Анна відчули беззастережну Божу любов, і це викликало в них відповідну любов, подяку і бажання славити Господа.
Бог хоче, щоб ми пізнали такі ж самі почуття. Під час кожної Святої Літургії, під час кожної молитви Христос пропонує нам Свою любов, яка перевершує будь-яку уяву, — любов, яку ми покликані відчути, а не тільки розмірковувати про неї.
Любов, що перетворює
Ще один аспект Христової любові — її здатність перетворювати нас. Незліченні романи, фільми, вірші говорять про те, як змінюються люди під впливом любові до іншої людини. Багато хто з нас може поділитися своїм досвідом переживання любові.
Але переображення, яке несе в собі любов Христа, є набагато глибшим і більш кардинальним, ніж перетворення, породжені людською любов’ю. За словами пророка Малахії, присутність Христа, «немов вогонь ливарний, неначе луг шаповалів» (Мал 3,2). Симеон сказав Діві Марії, що Христос прийшов у цей світ «для падіння і підняття багатьох» (Лк 2,34).
Пізнаючи чисту і глибоку любов Христа, ми починаємо бачити, що нам бракує любові і до Нього, і до інших. У світлі безмежної Божої великодушності стає очевидним наш егоїзм. У сяйві Його милосердя стає явним те, що нам бракує прощення. А у світлі Його чистоти виразніше виявляється наша недосконалість, оголюються наші нечисті думки.
Але Господь не просто показує нам наш гріх і залишає нас із ним наодинці. Ні, Він хоче очистити нас і дати нам сили змінити своє життя. Так, ми дійсно починаємо бачити свій гріх. Але ми також починаємо бачити і те, яким може стати наше життя без нього. Ми починаємо вірити, що дійсно можемо перебороти шкідливі звички. Ми відчуваємо, що святість не є чимось недосяжним для нас. Ми починаємо довіряти Божим обітницям. У нас народжується молитва, подібна до цієї: «Господи, яви мені Себе. Перетвори моє серце, щоб я виконав Твою волю. Я не хочу перебувати в темряві, яку бачу в собі, я хочу жити у світлі, котре бачу в Тобі. Ісусе, очисти мене і зроби схожим на Тебе!»
«Слово між нами» №1(77) 2007р.
