Чого навчає нас Стрітення Господнє

Це був звичайний обов’язок кожної юдейської матері, яка народила первістка: через сорок днів після по­логів принести до священика жертву — ягня і моло­дого голуба чи горлицю як жертву за гріх. Якщо жінка була незаможня, вона могла принести двох голубів або горлиць. Священик приносив ці жертви перед Господом, і жінка вва­жалася чистою після пологів (див. Лев 12,1-8). Тому через сорок днів після народження Первістка Марія з Йосифом і Дитятком вирушили до Єрусалимського Храму і принес­ли в жертву двох горлиць, як вимагав Закон.

Але оскільки це була незвичайна Родина, їхня жертва теж була незвичайною. Лише сорок днів тому до печери, де Ма­рія народила Божого Сина, прийшли пастухи з чудесною роз­повіддю про з’явлення ангелів. Не пройшло і року з того часу, як Ангел відвідав її саму і сказав, що Вона, залишившись Дівою, народить Сина, Який врятує людей від їхніх гріхів. І ось тепер Вона перебуває в Храмі, ймовірно, в очікувані, що і тут відбудеться щось незвичайне.

І дійсно, в Єрусалимському Храмі їх зустрів старець Симеон. Він узяв Дитину на руки і прославив Бога, Який дозволив йому побачити обіцяного Месію. Потім пророчиця Анна, яка була у храмі, розповіла про це всім у Єрусалимі, хто очікував спасіння.

Стародавнє свято

День другого(п”ятнадцятого) лютого відзначається християнами як особливе свя­то, яке називають Представленням Господа в храмі або Стрітенням Господнім. Слово «стрітення» старослов’янською мовою означає «зустріч». Багато хто вважає, що в цей день зустрічаються зима і літо, не підозрюючи, що приводом для такої назви свята послужила зовсім інша зустріч, яка відбулася більше 2000 років тому в Єрусалимі.

Це давнє свято відзначається по-різному і під різними назвами вже близько тисячі шестисот років. У V столітті в грецькій мові з’я­вилися назви «свято зустрічі» і «свято очищення». Вони набули по­ширення як у східній, так і в західній церкві і тривалий час викорис­товувалися однаково часто. У 528 році, за імператора Юстиніана (527 — 565 р.), в Антіохії стався землетрус, який забрав життя багать­ох людей. За цим нещастям пішли інші. У 542 році в країні спалахну­ла епідемія моровиці, від якої щодня помирало кілька тисяч чоловік. У ці дні всенародного лиха одному побожному християнину було дано одкровення про необхідність урочисто відсвяткувати Стрітення Гос­поднє. І коли в день Стрітення було зроблено цілонічне пильнуван­ня і хресний хід, нещастя у Візантії припинилися. Тоді в подяку Гос­поду в 542 році це свято було офіційно введено в календар Східної Церкви імператором Юстиніаном, і згодом за ним закріпилася на­зва — «Стрітення» (від грец.«йти назустріч»), що вказує на зустріч Христа та Його Матері зі старцем Симеоном і пророчицею Анною.

У Західній Церкві це свято було офіційно введено в VII ст., і за ним спочатку закріпилася назва «Очищення Діви Марії» («іп ригіпсаііопе В.М.У» за місалом Папи Пія V від 1570 р.). Місал Папи Павла VI (1970 р.) називався інакше: «Представлення Господа у храмі» («іп ргаезепіаііопе Оотіпі»).

Книга римських понтифіків («Liber Pontificalis») затверджує зви­чай, який ввів Папа Сергій І Сиріанець (687-701р.) — відзначати день другого лютого, коли Візантійська Церква відзначала свято Стрітення, урочистою процесією. Вона мала розпочинатися від Римського форуму і йти до найважливішої з римських церков, присвяченої Матері Божій, — базиліки Санта Марія Маджоре. В руках учасників процесії були свічки. Ця процесія мала покаянний характер: у папи і диякона було чорне вбрання. Це, швидше за все, пов’язано з тим, що процесія на честь християнського свята витіснила давню язич­ницьку процесію розкаяних, котра відбувалася раз у п’ять років на початку лютого як загальноміська процесія (Аmburbalе).

Для цього свята особливо характерний мотив світла, тому в дея­ких країнах Свята Меса другого лютого називається «Месою світла» (Ііспітеззе), а саме свято в європейських мовах позначається тер­мінами, зміст яких пов’язаний зі світлом: Саndlemas, Саndlerоге, Сhandeleur, тобто світильник, у пам’ять про слова праведного Симе-она, який назвав Ісуса «світлом на просвіту поганам» (Лк 2,32).

Цього дня у храмах виконується обряд освячення свічок, які потім запалюються під час богослужіння. Віруючі дбайливо зберігають стрітенські свічки впродовж усього року і запалюють їх, коли звер­таються з молитвою до Христа у важких життєвих ситуаціях: під час хвороби, сімейних непорозумінь та інших труднощів. Донедавна дру­гого лютого закінчувався Різдвяний період літургійного року. Сьо­годні це свято стало просто нагадуванням про те, що Ісус Христос, навіть коли був ще Дитиною, бентежив людські серця і спонукав пророків говорити про Його драматичне покликання.

Що ми святкуємо?

Стрітення можна назвати багатогранним святом. По-перше, в цей день ми згадуємо про принесення Дитятка Ісуса до Храму на сороковий день після народження і обряд очищення, здійснений Бого­родицею заради виконання Закону Мойсея. По-друге, це свято на­гадує про зустріч Діви Марії із Симеоном та Анною, а також про їхні пророчі слова щодо Неї та її Сина. Крім цих двох подій, описаних у Євангелії від Луки, свято Стрітення нагадує про дві інші традиції зі Святого Письма.

Перша бере свій початок від подій Виходу. Господь наказав Мой-сею присвячувати Йому всіх первістків чоловічої статі від людини до тварини на згадку про те, як були умертвлені всі первістки єгиптян і врятовані — ізраїльтян (див. Вих 13,12-15). Кожного людського пер­вістка можна було відкупити жертвоприношенням.

Друга традиція пов’язана з іншою історією Старого Завіту — на­родженням і присвятою Богові Самуїла (див. 1 Сам 1). Анна була бла­гочестивою юдейкою, але у неї не було дітей. Після багатьох років благань і сліз Господь благословив Анну, і вона народила сина Са­муїла. Коли він підріс, Анна віддала його до храму священикові Елі на служіння Богові. Так само і Діва Марія присвятила Господу Богу Дитятко Ісуса у Храмі.

Марія та Йосиф – смиренні опікуни

Чого навчає нас Свята Родина у свято Стрітення Господнього?

По-перше, смиренності та довіри Богові. Ні Богородиця, ні її Син не мали потреби в очищенні. Але так само, як пізніше Ісус прийняв хрещення покаяння від рук Предтечі, так і Його Мати була вірною Законові і Божим наказам. Без будь-яких заперечень Марія з’єдна­лася в цьому обряді з кожною матір’ю, яка, народивши дитину, бере на себе величезну відповідальність. Тому Богородиця може бути при­кладом і порадницею для кожної матері.

По-друге, Марія та Йосиф смиренно виконали Боже покликан­ня. Вони могли відкупити свого Сина і залишити Його для себе, але побажали присвятити Його Богові і місії, для якої Він був народже­ний. Йосиф і Марія великодушно доручили Дитятко всьому світові, дозволяючи всім нам прийняти Його слідом за Симеоном.

Симеон та Анна – свідки вірності Бога

Симеон та Анна також багато чому навчають нас. Насамперед вони свідчать про те, що старість — не менш цінна пора в житті людини, ніж молодість. Світові, що поклоняється молодості та енергійності, Симеон та Анна показують інший підхід до віку людини. Вони вияв­ляють нам, що терпляче і довірливе очікування Господа (за перека­зом, Симеон прожив 300 років) і надія на Його обітниці з роками будуть обов’язково винагороджені. Симеон та Анна свідчать нам, що ті, хто прожив довге життя, дійсно мають право говорити з перекон­ливістю і знанням справи, і що їхні слова, вимовлені з покорою і вірою, мають величезну владу над людськими серцями.

Вже сам факт, що лише старець Симеон і стариця Анна впізнали в Дитяткові Ісусі довгоочікуваного Месію, багато про що говорить. Адже в той час населення Єрусалима нараховувало близько 250 ти­сяч чоловік, а з населеними пунктами, які прилягали до нього, знач­но більше, тому такі обряди відбувалися при великому скупченні на­роду практично щодня. Як же Симеон впізнав незвичайну Дитину? Про це Біблія і Перекази розповідають наступне.

Жив у передмісті Єрусалима, у Рефаїмській долині, що по дорозі до Вифлеєма, старець на ім’я Симеон. За свідченням Святого Пись­ма, він був людиною праведною і благочестивою, сповненою Духу, людиною, яка очікувала розради для Ізраїлю. Скільки років йому було, не знав ніхто. Одні говорили — сто, інші — всі триста. Жив він самотньо і бідно. Більшість сусідів цуралися загадкового старця, вва­жаючи його довгу старість прокляттям за якісь давні гріхи. І лише деякі допомагали Симеону в нехитрому господарстві, вірячи дивній розповіді про те, що Ангел Божий об’явив, що старець буде жити на землі доти, поки не побачить Спасителя світу.

Колись Птоломей, цар Єгипетський, засновник знаменитої Олек­сандрійської бібліотеки, наказав перекласти з давньоєврейської мови на грецьку Мойсееві і пророчі книги. Серед ізраїльтян були обрані сімдесят мудрих мужів, знавців як однієї, так і другої мови. Серед них був і праведний Симеон.

Перекладаючи Книгу пророка Ісаї, Симеон, натрапивши на про­роцтво: «Ось дівиця зачала, і породить Сина» (Іс 7,14), засумнівався: як діва може породити дитину? Потім він узяв ніж і хотів стерти це про­роцтво у своєму рукописі… Але раптом йому з’явився Ангел Господній і, стримуючи його руку, сказав: «Віруй у те, що написано; ти сам поба­чиш подію найбільшого таїнства; бо не зазнаєш смерті, поки не поба­чиш Того, Який має народитися від Пречистої Діви — Христа Господнього». З того часу Симеон з палким бажанням очікував пришестя Хри-ста: жив праведно і непорочно, невпинно молячись Богові.

Через старість Симеон рідко виходив з будинку, а якщо виходив, то завжди зупинявся на пагорбі та довго дивився в бік Вифлеєма, немов очікуючи когось. Минали роки, але звичка його ніколи не змінювалася. І ось одного разу люди побачили, як Симеон у святко­вому вбранні вирушив до Єрусалимського Храму, і здивувалися, тому що це був звичайний день. У цей же день прийшли до Храму Йосиф та Марія з Дитятком Ісусом. Коли Симеон побачив їх, то підійшов і, взявши Дитятко на руки, благословив Бога і сказав: «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі ба­чили твоє спасіння, що ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам, і славу твого люду — Ізраїля…» (Лк 2,29-32).

Приклад Симеона та Анни має надихнути сьогодні нас невпинно молитися і читати Святе Письмо. Навіть якщо нам здається, що роки йдуть без явних змін, ми можемо втішатися вірою в те, що наш Не­бесний Отець чує нас, радіє кожній нашій щирій молитві і щедро наділить Своєю благодаттю.

Життя Симеона та Анни свідчить про вірність Бога Своїм обітни­цям і Своєму слову. Вони були нагороджені довгим віком, отримав­ши можливість побачити Месію. Так і кожен з нас покликаний віри­ти в те, що рано чи пізно Бог змінить наше життя згідно зі Своїми обітницями і Своїм досконалим Задумом. Він не залишить нас. Він не покличе нас до Себе раніше відпущеного нам часу. Він не дозво­лить нам жити в цьому світі без змісту, якщо, звичайно, ми самі не погодимося на безцільне існування. Навіть люди, яких світ вважає неповноцінними, а їхнє життя безглуздим, відіграють важливу роль у Божому Задумі!

Віддайте себе Христу

Бог запрошує нас наслідувати Марію та Йосифа, Симеона та Анну, віддавши Йому себе і все найдорожче, що у нас є. Він просить шука­ти Його Духа, щоб виливати на нас Свою благодать і виявляти нам Свою волю. Господь говорить нам, що наше життя має величезну цінність у Його Царстві, навіть якщо ми відчуваємо себе незначни­ми в цьому світі. Він завіряє нас, що час, який ми проводимо в Його присутності, очікуючи Його з’явлення, не втрачений даремно.

«Слово між нами» №1(77) 2007р.