Одне молоде подружжя, яке колекціонувало антикваріат, а особливо чайні чашки, увійшли в магазин. Побачивши одну незвичайну чашку, вони спитали: «Чи можна подивитись на неї? Ми ще ніколи не бачили настільки гарної чашки.»
Коли жінка передала її їм, чашка сказала: «Ви не розумієте, я не завжди була чашкою для чаю. Був час, коли я були лише шматком червоної глини».
Мій майстер взяв мене і почав крутити, і бити мене знову й знову і я закричала: «Не роби цього! Мені це не подобається! Залиши мене в спокої», – але він тільки посміхнувся і лагідно сказав: «Ще ні». І тоді – БАХ! Я опинилась на колесі, яке оберталось і раптом мене почало крутити, і крутити, й крутити. «Перестань! В мене паморочиться в голові! Мене зараз знудить!» – закричала я. Але майстер тільки кивнув і тихо сказав: «Ще ні».
Він крутив мене, штовхав і бив, деформуючи так, як йому подобалось і тоді… тоді він поставив мене у піч. Я ще ніколи не відчувала такого жару. Я кричала, стукала і стукала в двері. «Допоможіть! Заберіть мене звідси!» Я могла бачити його крізь щілину і я могла читати в нього по губах, як він похитав головою: «Ще ні».
Коли я подумала, що більше не зможу витримати ані хвилини, двері відчинились. Він обережно вийняв мене і поставив на полицю, і я почала холонути. «О, це таке приємне відчуття! Ах, це вже набагато краще», — подумала я. Але після того, як я охолонула, він зняв мене і розфарбував. Запах був жахливий. Я подумала, що я задихнусь. «О, будь ласка, перестань, перестань!» – закричала я. А він тільки похитав головою і сказав: «Ще ні». Тоді він раптом поставив мене назад у піч. Тільки це вже було не так, як вперше. Цього разу було вдвічі гарячіше і я знала, що можу задихнутись. Я благала. Я просила. Я кричала. Я була впевнена, що не витримаю. Я була готова здатись.
І тоді двері відчинились і він вийняв мене і поставив на полицю, де я остигала і чекала, чекала, бажаючи знати, що тепер він збирається зробити зі мною? За годину він взяв дзеркало і сказав: «Подивись на себе». Я глянула і сказала: «Це не я, це не можу бути я. Це прекрасно. Я прекрасна!» Тоді він тихо сказав: «Я хочу, щоб ти пам’ятала це: я знаю, що тобі було боляче, коли я крутив, бив, штовхав тебе, але якби я залишив тебе у спокої, ти б висохла. Я знаю, що в тебе паморочилось в голові, коли ти оберталась на колі, але якби я зупинився, ти б розкришилась. Я знаю, що було боляче, гаряче і неприємно в печі, але якби я не поставив тебе туди, в тебе б з’явились тріщини. Знаю, що запахи були огидні, коли я розфарбовував тебе, але якби я не зробив цього, ти ніколи б не загартувалась. В твоєму житті б ніколи не було кольорів. І якби я не поставив тебе вдруге у піч, ти не прожила б довго, бо не втримала б твердості. Тепер ти – закінчений виріб. Тепер ти – те, що було в моєму задумі, коли я тільки починав тебе.»
Творець знає, що Він робить з кожним з нас. Він – гончар, ми – Його глина. Він формує і ліпить нас і піддає нас тільки таким випробуванням і такою мірою, щоб ми могли стати бездоганною частиною Його доброї, приємної і досконалої волі. І тому коли життя здається важким і тебе нестерпно б’є, штовхає і кидає; коли твій світ здається виходить з-під контролю; коли ти ніби опинився посеред вогню випробувань; коли життя, здається, «смердить», спробуй зробити так: Завари собі улюблений чай у твоїй найгарнішій чашці, сядь і порозмовляй трохи з Майстром.
