А тепер про Україну і її долю

Home Forums Християнський форум Святе Письмо (Біблія) А тепер про Україну і її долю

This topic contains 2 replies, has 1 voice, and was last updated by  Віктор Іванович Онищак 1 month, 1 week ago.

Viewing 3 posts - 1 through 3 (of 3 total)
  • Author
    Posts
  • #262282 Reply

    Віктор Іванович Онищак

    А тепер про Україну і її долю
    Для тих, хто не мав хороших вчителів в школі або не мав часу тоді вчитися, хочу на прикладі одного села на Яворівщині показати, що і як відбувається з народами, державами у сучасному світі. Історію села Вороблячин, у свій час, прийшлося досліджувати у Львівських архівах, у працях істориків. А про те, що так, як з кожним селом, відбувається і з цілими народами та державами, каже Господь у Своєму слові.
    Отож, перші поселення на Яврівщині після потопу могли появитися близько 4000 років тому, а перша згадка про село Вороблячин появилася близько 2300 років тому. До якої держави село належало, яким воно було і хто в ньому проживав – невідомо. А відомо, що село лежало на дорозі із Кракова – Перемишля до Белза – Володимира Великого, яка проходила через Потелич і Старий Яр. Як у тих селах, так і у Вороблячині був замок-фортеця, який робив село головним для всієї прилеглої території.
    До часів Галицько-Волинського князівства письмових документів про село не залишилося. В 1266 році нашої ери на території села відбувся бій між військом польського князя Болеслава і українських кязів Шварна і Василька. Українське військо зазнало поразки, а хрест, встановлений на могилі загиблих українських вояків, стоїть у селі і сьогодні.
    В 1531 році в селі була побудована церква, а королівська комісія провела розмежування села із сусідніми селами, в якому зазначено, що в селі було 2 млини і один піп.
    В 1580 році польський король Стефан Батори «в нагороду за заслуги Андрея Фредра з Плешовиць в проти московській війні позволив йому заснувати місто Немирів у своїх дідичних маєтностях Вороблячина,..» Король сам назвав місто Немирів. Тобто, частину території села Воороблячин, яке належало польському магнатові, польський король віддав під новостворене місто Немирів. І ніхто із селян не протестував, не вимагав справедливості, а навпаки, пішли на заробітки до Немирова. Треба пам’ятати, що в цей час відбувалося велике переселення євреїв по всій Європі і вони стали головними спонсорами і поселенцями в тому місті. А зараз в Немирові знаходиться чи не найбільший на всій Львівщині єврейський цвинтар. Іншими словами, Немирів був заснований, як торгівельний центр і основу його населення тоді складали євреї.
    Після повстання і походу Богдана Хмельницького на Варшаву, в 1655 році місто згоріло і пани-шахраї поскуповували за безцінь все майно у людей. А вже потім вони побудували немирівський курорт. В цей час яворівським старостою був Ян Собеський, який згодом став польським королем. Значить, яворівщина була центром тодішнього політичного життя і село Вороблячин, разом із Немировом, не було загубленою провінцією. Інша річ, що українцям життя в ньому було дуже важким, бо панщина доходила до 6 днів на тиждень і поляки, після походу Богдана Хмельницького на Варшаву, вирізали більшу частину українців, які приймали участь у тому повстанні. Тобто, після походу на Варшаву військ Богдана Хмельницького, який підтримали всі українці львівщини, у цій всій окрузі поляки повирізали тих українців і основу мешканців тоді складали поляки і євреї.
    В 1772 році розпалася Польща і повстала Австро-Угорська імперія. Адміністративний поділ держави був таким: округ, домінія, громада. Село Вороблячин і його громада належали до Жовківського округу, Щирецької домінії, а Немирів мав свою, немирівську домінію. Смолин, Липовець,.. належали до Любачівської домінії.
    Галицькі українці, а їх вже була більшість після розпаду Польщі, зажадали собі української автономії. Австрійський імператор на це погодився і видав указ, за яким вся влада в Галичині перейшла від поляків до українців. Українці відімстили полякам, все їхнє майно пограбували і розвалили. А коли все це награбоване закінчилося, то виявилося, що жити вони не мають на що. Через півтора десятків років до Яворова навідався сам цісар і жахнувся тим станом справ, який побачив. Він відмінив Галицьку автономію, повернув польську владу, наказав в кожне село поселити 2-3 німецькі сім’ї (німецькі колонії), щоби українці дивилися, як треба господарити і собі так робили. Бо інакше вони вимерли би з голоду і хвороб. Вороблячина це також стосується в повній мірі.
    Вимагати, говорити, гарно співати можна багато, але заробляти на прожиття треба вміти. Бо інакше, коли ви не маєте знань, нічого не виробляєте, нічого самі не спроможні створити, це дуже погано закінчується. Жити награбованим, на позичене, довго не вдасться. Отака біда з селом повторювалася не один раз і пізніше.
    Після того, другого указу Австрійського цісаря, життя села почало налагоджуватися, якщо так можна сказати. Налагоджувалося воно тим, що в селі кожного року появлялися нові сім’ї, нові будинки, нові господарства. За 50 років дев’ятнадцятого століття в селі змінилася майже половина прізвищ господарів. Село розвинулося так, що забудували навіть той цвинтар, де були заховані воїни, які загинули в бою 1266 року. За санітарними мірками тут ніхто нічого не порушив, але важно врахувати темпи розвитку села, бо зараз, в незалежній Україні, вони змінилися на протилежні і село пустіє.
    А саме життя людей на Галичині було дуже важким. В кожній сім’ї бракувало робочих рук і бракувало хліба. В кожному селі був «передновок», тобто, брак продуктів перед достиганням нового врожаю.
    В другій половині дев’ятнадцятого століття в селі були, окрім двох головних вулиць, хутори (присілки): Хоманці, Переїзд (курорт Немирів), Руда, Середина, Стеци, Папірня, Шаварі, Воля. В них проживали:1054 греко-католики, 179 римо-католики, 32 визнанці Ізраїлю, 5 – інших вірувань. Із них були: 1052 українці, 188 – поляки, 30 – німців та інші. Тут слід зауважити, що євреї не встидалися називатися громадянами Польщі, чи інших держав, а також і християнами, коли їм це було потрібно. А в архівах наведено офіційні дані: які документи вони собі купили і як вони себе назвали, так їх і рахували.
    Такий стан зберігся до самої Першої світової війни. А перед самою війною в село прислали молодого, освіченого, розумного, здібного священика К. Козія, який не мав потреби питатися про щось у сільських невігласів. Через отаку його характеристику, вороблячинці його незлюбили, вимагали забрати його із їхньої парафії. Війна вирішила його долю, бо його забрали капеланом до війська. При цьому їмость, яка залишилася в селі, втратила розум і коли священик повернувся із війни, то побудувати свою сім’ю він вже не зміг. Ось він і зайнявся, окрім священичої служби ще й розбудовою економіки українського села при польській владі.
    Спочатку був створений споживчий кооператив «Самопоміч», а пізніше від кооперативу створили магазин, молочарню, читальню. За дозвіл від польської влади, щоби відкрити читальню, ініціативна група під проводом Козія сплатила податок 750 злотих, (не хабар, як зараз в Україні, а податок). За ці гроші в цей час можна було купити 7 корів, годувальниць сім’ї. Уявіть собі, що кожна родина терпить передновок, але для того, щоби навчатися агрономії, правильного обробітку землі, навчатися нових технологій, щоби отримувати більший врожай, більший дохід, селяни не пошкодували таких великих грошей на читальню. І після того вони направду вчилися. Була збудована в селі цегельня, вапнярка, де працювали селяни не тільки з Вороблячина, але і з Немирова, інших сіл і заробляли гроші. В селі бракувало робочих рук, а не робочих місць. В 1927 році почали будову церкви, яку закінчили через сім років. Біля тої церкви побудували нову читальню. Побудували нову молочарню (точніше – молокозавод, який працював більше 50 років), обладнання для якого К. Козій завозив із Австрії, з Відня, за яке пізніше розраховувалися виготовленим маслом. Школу побудували в 1938 році. Побудували приміщення нового магазину, був створений кредитний кооператив, побудовано приміщення сільської гміни, дитячого садочку. До речі, читальня в цей час обслуговувала 359 домів. В тому числі, 220 – українських, 137- польських, 2 – жидівських (подаю, як записано), в яких проживало 2035 чоловік. Паном в селі на той час був якийсь Сея, але він участі в сільських справах не приймав зовсім. В будівництві церкви допомагав щирецький пан граф Крузенштерн. Такого великого економічного розвитку, як у час керівництва священика Козія, село Вороблячин не бачило ніколи за всю свою історію і вже не побачить.
    Нагадаю, що селяни дуже не хотіли цього священика і протестували проти нього, його дружину довели до втрати розуму. А коли «прийшли визволителі» в 1939 році, то знайшлися такі, що вивісили червоні прапори на телефонних дротах до їхньої зустрічі. Визволителі в 1940 році вивезли в Казахстан хутір Воротню, а хутір Парипси і Озеро – в Тернопільську область. Пізніше, німецькі поліцаї, тим радянським активістам із села, дали нести по селі той хрест, який вони скинули в 1940 році, а селянам наказано було їх бити та обпльовувати. На що активіст кожного разу мав відповідати: «Я хотів знищити Христову віру». На жаль, ті селяни, які знали цих чоловіків, відмовилися називати їхні прізвища, не сказали якої національності вони були, мовляв, щоби не нашкодити їхньому потомству: «…бо як вони будуть жити в селі, коли всі будуть знати, що їхні батьки були продажними шкурами». І не послухали селяни Божого наказу, щоби відділювати від себе всіх поганих людей, не мали для них значення Божі закони, Божа правда, Христові заповіді,.. Наслідком цього є те, що ми зараз маємо: той хаос і бардак. Ті селяни вже всі померли.
    Після «великої перемоги», коли знову відновилася радянська влада, на священика Козія написали донос і його розстріляли у Львові, в застінках НКВС в 1946 році. Тих людей, які писали донос, селяни також знали, але назвати ті прізвища, відділити їх від себе, як вимагав Господь, також відмовилися.
    Багато перетурбацій у селі відбулося у часи радянської влади: створювалися колгоспи і змінювалися границі сіл, присілки передавалися від однієї сільради до іншої або вивозилися в Сибір, будувалися нові приміщення згідно до проголошеної програми КПРС. В 1973 році одну частину села Вороблячин зробили присілком Смолина, а другу – присілком Немирова. Колгосп розформували і передали для укрупнення Смолинського та Середкевичівського колгоспів.
    При встановлені незалежної Української держави була можливість відновити сільську раду, сільську господарку, тим більше, що був приклад господарювання священика К. Козія. Відродити підприємливість селян через фермерство, відродити давніші кооперативи і пристосувати їх до теперішніх умов. Але тим разом все робилося не так, як в часи священика К. Козія, а так, як бажали собі селяни і як вони голосували. Священик М. Балух привів в село нового голову колгоспу і вирішили, що буде тільки колгосп, бо всі вміли з нього красти.
    Зараз є такі мешканці в селі, які ставлять нові, сучасні хати за рахунок контрабанди з Польщею, заробітків у державах Європи, але рільництво закинуто, навчання – закинуте, кожного року пустіють все нові подвір’я, всяке виробництво – знищене, всі будівлі колишнього колгоспу – завалилися, земля пустує, худобу – вирізали,.. Бізнесмен-священик, разом з головою колгоспу від того колгоспу своє взяли, і взяли немало та й безкарно перейшли на іншу парафію. А як красиво все починалося! Як всі мріяли і надіялися! Як голосували! І – опинилися коло розбитого корита.
    Всім зрозуміло і Бог про це знає, що в кожному селі, кожній державі потрібний керівник, пастир по-біблійному. Господь каже, що керівника, який би керував із розумом і вмінням, люди собі вибрати не зможуть. Його може назначити лише Бог. І як видно із історії села Вороблячин, таких керівників Бог дає. Їх треба навчитися слухати, навчитися цінувати, навчитися шанувати, навчитися не зраджувати, але і не переслідувати, і не вбивати. Треба навчитися тримати в рамках закону місцевих виродків, які є в кожному селі і в кожній державі, навчитися карати їх за зневагу керівника аж до смертної кари так, як Бог наказував.
    Побожний той народ, в якому всі знають Божі закони і заповіді та їх виконують, які не говорять неправди, не покривають злочинців, де немає хабарництва і крадіжок, де обов’язково карають за кожне найменше порушення закону, де найперше відшкодовують причинені збитки, а вже потім каються, де є лише одна церква,.. В Ізраїлі, коли в ньому було Боже Царство протягом 450 років, то Божий храм був у наметі (палатці), поставленому ще Мойсеєм і на це Бог нічого не казав євреям, бо головне для Нього – виконання заповідей і законів. А шикарні, висотні, позолочені храми будують безбожні народи, бо тим вони розраховують відкупитися від Божого гніву за свою безбожність. А вороблячинці , власне, лише і хваляться своїм храмом. Безбожники ніяк не можуть второпати, що, перед другим приходом на землю Ісуса Христа, буде такий сильний землетрус, при якому розваляться і попадають всі храми до єдиного. І з чим вони тоді стануть перед Господом, якщо за душею, окрім храму, вони не мали нічого?
    Іншими словами, коли вороблячинці були у неволі, коли були у біді, коли були під чужим примусовим керівництвом і бачили невідворотність покарання за кожне порушення закону, вони змушені були шукати Бога, вони важко працювали, вони вчилися, шанували розумних і мудріших, село розвивалося, люди мали надію і спокій. А коли влада ставала українською, коли, євреї при владі, кожному нерозумному сказали, що він козак, що він герой, що він дуже мудрий і вартісний, що він має право, має такий самий голос, як і розумний, то відразу розрослася безбожність, беззаконня, бардак і село занепадало. Зараз в планах української влади, бо інакше вона не дає собі ради, є створити Немирівську об’єднану громаду, де Вороблячин стане присілком Немирова, яким по-факту він вже і є. Отака історія давнього, важливого українського села на Галичині.
    А тепер порівняємо історію села та історію України. Вони розвивалися за абсолютно онаковими законами і люди такі самі. Природньо, що найгірший людський контингент залишився в Галичині, бо найкращі із них, найосвіченіші, найздібніші, найгосподарніші єврейською радянською владою були вивезені в Сибір і на Далекий Схід або розстріляні. А тут залишилося те, що залишилося. Звичайно, Східна Україна пострадала від такого також, але не в такій мірі. А разом, в одній державі, до об’єднання в СРСР, вони не були ніколи. Скрізь були свої пани, свої порядки, своя данина, свій бог, свої цінності. Ніхто не навчав народ, що ми маємо бути однією Божою нацією, однією Божою державою, не навчав, як Бог каже цього досягнути. Українці тільки називалися християнами, а по-суті, Христової науки вони не знали і не знають сьогодні. Хоч всі вміють читати і всім доступна Біблія, ніхто не хоче виясняти, що про нас каже Бог, що каже про нас той Хритстос, якого євреї обплювали, побили і розіп’яли 2000 років тому. Для нас, українців, є привабливішою наука про демократію отих нащадків безбожних євреїв, які розіп’яли Христа, і ми їх назначаємо своїми начальниками, серед них вибираємо свою владу, свого гетьмана, даємо їм хабарі і доноси на своїх близьких. Вони керують всіма нашими християнськими конфесіями. Вони визначають, що і як ми маємо робити, чого і як ми будемо навчати своїх дітей у школах, з ким, коли і за що будемо воювати, а з ким дружити. І закінчимо ми так само, як закінчило село Вороблячин: нас поділять і приєднають чужі народи. По крайній мірі, для Галичини, це було би краще, за те, що ми маємо зараз і Божий гнів на нас був би меншим. Тим, хто ще трохи проживе, залишається лише ще трохи почекати і вони те все побачать.

    #263143 Reply

    Віктор Іванович Онищак

    «Горе тому цареві, який розгублює своїх підданих», – повчав Господь.
    Коли в якомусь народі, чи в якійсь державі, люди вимушені виїжджати на заробітки, чи поселятися серед інших народів, то ця держава, чи народ довго не проіснують: вони занепадуть і їх землю та державу поділять.
    Найбільшою і єдиною основною причиною того, що люди вимушені покидати рідну землю і їхати на чужину, є безбожність народу. Безбожність не в тому плані, що у них позамикали церкви, заборонили священикам відправляти службу, обряди, приносити жертви, а в тому, що народ відмовився від вивчення і виконання Божих заповідей, законів і постанов. Що народ захотів розікрасти, розграбувати все майно держави і запровадити повне беззаконня, безкарність,.. щоби розбагатіти. І оце, власне, є тою найбільшою безбожністю, це стало причиною того виїзду на заробітки, занепаду держави, втрати частини території, початку війни…
    Тобто, зараз про любов до України, про її захист говорять лише безбожні невігласи і лицеміри, які і її розікрали. А коли наша держава розвалиться, то так само вони будуть говорити про нових панів, які прийдуть сюди на місце теперішніх і про Україну.
    А як належало робити українцям, щоби стати Божим народом, побудувати міцну державу, щоби у нас був мир, достаток, спокій, щоби не наші громадяни виїжджали на заробітки, а на заробітки всі народи приїздили до нас? Щоби не ми просили позичити нам грошей по всьому світу, а всі просили у нас? – все ото Бог розказав і показав, коли поселяв Ізраїльський народ на Обіцяній землі. І тут справа не в тому, що Бог дав євреям якійсь особливі права, чи можливості, бо у Бога всі народи мають однакові права і можливості. А справа в тому, що Бог зробив для євреїв все таким чином, щоби виключити любу можливість єврейських відмовок на Господа і Він називає винуватим у всьому – еврейський народ. Для всіх інших народів це подається, як наука, щоби вони такого не допускали, бо Бог за провини батьків карає дітей, навіть, в третьому і четвертому поколінні.
    Отож: «Перелічіть усю громаду Ізраїлевих синів за родами їхніми, за домами їхніх батьків числом усіх чоловічої статі за їх головами, від віку двадцяти літ і вище, кожного, хто здатний до війська в Ізраїлі, – за військовими відділами їхніми перелічіть їх ти та Аарон.» – Ось з оцього Бог наказував Мойсею розпочинати розбудову держави.
    Дальше, устами Ісуса Навина, Господь каже: «Дайте від себе по три мужі на плем’я, і я пошлю їх. І вони встануть, і будуть ходити по Краю, і опишуть його за їхнім спадком,.. І вони поділять його собі,..» Тобто, потрібно описати все майно, всю землю (орну, ліс, неугіддя,…), оцінити їх вартість і розділити порівну між всіма, залежно від кількості населення, щоби всі отримали однакову вартість. А щоби не було суперечок, то надавати наділи жеребком: де кому випало, там і буде.
    Таким чином має бути розділено все майно, вся земля без остатку і від моменту їх отримання, кожний має право його продавати. Помешкання в містах і їхнє майно продаються назавжди, а земля – максимум на 49 років і то лише своїм одноплемінникам. (Не може львів’янин продавати землю одеситу, а одесит – харків’янину, а тільки мешканцям своєї області). Кожний 50-й рік Бог оголосив ювілейним і в цей рік вся земля повертається своєму початковому власнику. Амінь! Так постановив Бог!
    Іншим разом Бог каже: «Ви поселитися за своїми військовими підрозділами»… Тобто, адміністративний поділ держави буде такий, – десятка, п’ятдесятка, сотня, тисяча, полк, плем’я. І оті військові начальники – десятник, сотник, тисячник, полковник, князь, на війні будуть воєначальниками, а в мирний час – владою (виконавчою і судовою). Бо всі потрібні закони дав Бог і законодавчої влади при Ньому бути не може. При тому полковники і князі мають, підзвітних їм, суддів і урядників. А головою держави є суддя народу зі своїми радниками.
    Для тих, хто це читає перший раз, це виглядає дико, не демократично, не прийнятно,… Але, якщо не зробити так, як Бог каже, то не можна буде управляти народом із «мудрістю і вмінням», не можна буде забезпечити мир і постійний ріст добробуту,.. і завжди знайдуться такі, які обхитрують інших, обкрадуть їх, пограбують і виженуть на заробітки.
    Розпад Радянського Союзу був тим моментом істини, перевіркою наших «грамотних, передових, мудрих, найбільше заслужених перед Богом, народів», на побожність. Які захотіли розікрасти, розграбувати радянське майно, розвести безкарність і беззаконня,.. щоби скоренько розбагатіти. Але, як пізніше виявилось, розграбували, розікрали колишні радянські республіки зовсім не місцеві народи, не тубільці, а вже у 1994 році 60% економіки Росії було в руках семи євреїв. Про Україну таких даних немає, бо наші науковці це приховали або і не знали. А на сьогоднішній день вся влада в Україні, все майно (економіка), частина земель належать невеликій кількості євреїв. Правда в тому, що вони хочуть викупити ще й решту української землі, щоби бути повними і абсолютними господарями в Україні.
    Збройні Сили України, всі силові структури, всі суди, всі герої, всі патріоти, образно кажучи, являються «стороживими псами» тих єврейських маєтків і єврейських порядків. До української держави, збереження українського народу, його майна, його землі, його майбутньої долі, вони не мають жодного відношення. Оті євреї-господарі можуть їх переселити із одного свого маєтку в інший (згадайте переселення українців в Сибір, в Казахстан, на Далекий Схід,..). Можуть дозволити самим переходити служити тим панам, які більше платять (їздити на заробітки). А можуть просто їх вигнати і більше не платити (придивіться до долі колишніх військових пенсіонерів, афганців, чорнобильців,.. Це не кажучи про долю простих пенсіонерів).
    Змінити це все можна лише одним способом – повернутися до Бога, до Його заповіту, Його заповідей, законів, постанов, до Його влади, до Його порядку. Але майже кожну релігію, кожну християнську конфесію створили і контролюють євреї, які і пропагують те, що ми маємо і не дозволять його змінити, лякаючи Богом. Тим більше, що всі українці Божої науки не вивчали і не знають, до того привикли і то підтримують. Вони кричать: «Слава україні!» за те, що можуть бути єврейськими «сторожовими псами», кріпаками і називати себе героями та патріотами.
    Тобто, коли в народі появилися заробітчани, це сигналізує про кінець його державності. Найбільшою загрозою для державності кожного народу є євреї, які, в силу різних безбожних махінацій, захопили владу у, майже, всіх державах світу. Євреї колись не зуміли поділити свою спадщину на Обіцяній землі і через це їх Бог викинув звідтілля, а тепер вони не можуть поділити між собою і своїми конфесіями всю землю, що приводить до постійних воєн, зникнення держав і народів. Будьте побожними і Господь вбереже вас від усякого лиха!

    #263221 Reply

    Віктор Іванович Онищак

    «Чаша», яку нам прийдеться пити
    Всім відомо, що історія людства розвивається по спіралі, тобто, те, що було колись, повторюється тепер, але трохи в зміненому вигляді. Наприклад: Ісус Христос казав, що, яке беззаконня було перед потопом, яке було перед знищенням Содому і Гоморри, таке ж беззаконня буде і в останні дні на землі. Ближчий приклад: як було в Україні 100 років назад, таке ж і відбувається тепер. Євреї, які зробили державний переворот в Російській імперії в 1917 році, відібрали владу у царя і встановили владу «єврейського пролетаріату», те саме зараз зробили в Україні. Тоді незалежність України вони поневолили за 5 років. Це привело кілька разів до голоду в 20-ті роки і голодомору в 30-ті роки. Потім, за даними польських істориків Є. Корек, Є. Новака і деяких російських науковців, щоби вгамувати отой грабіжницький шабаш провладних євреїв-хабадників, що привів до голоду і страждань, Сталін був змушений ввести проти них репресії і викинути їх за межі Радянського Союзу. Так, при тому загинуло і багато українців, поляків, росіян, але гоїв ніхто не рахував за народ. Загинули, так загинули, лиш би не бунтувалися.
    На жаль і це не зупинило розростання беззаконня, яке безбожні євреї запроваджували в кожній державі, де вони пролазили до влади. Ще раз наголошую, що це дослідження польських істориків, докторів наук, які не купували свої звання отак, як українці зараз. Які поважні і шановані. Ось тому побожні євреї, які займали високі пости в урядах держав Європи, США, щоби не допустити розповсюдження беззаконня безбожних євреїв-хабадників та їх знищити, задумали, організували, профінансували початок Другої світової війни. Сам Гітлер був виконавцем того задуму. У війні загинуло 6 мільйонів євреїв і 16-17 мільйонів українців. Загиблих українців ніхто не рахував так, як євреїв, тому цифри приблизні. А тому, що більшість євреїв-хасидів проживала в Галичині і тут їх найбільше загинуло, то українців називають винуватими в загибелі євреїв. Українці не мають знання про це і на все погоджуються.
    Єврейський задум не вдався, військо Гітлера було розбите. Керівник СРСР, Сталін, який виграв війну, згодом був отравлений. І з того часу радянські владні євреї почали готувати розпад СРСР (Зараз на Ютубі достатньо відеороликів російських науковців, які детально про це розказують). Бо маючи в своїх руках владу, при розпаді СРСР, євреї отримували у приватну власність всі найбільші багатства Радянського Союзу.
    І ось із Божої волі, після розпаду СРСР, виникла незалежна Україна. Євреї-хабадники і, не тільки, швиденько повернулися в Україну і вже досить скоро вся державна влада належала їм, вони стали мільйонерами-мільярдерами, а українці – бідними, змушеними їздити на заробітки. Що ми пройшли вже, ви всі прекрасно знаєте. Порівняйте це із тим, що було 100 років тому, і будете знати, що нас найближчим часом очікує: буде голод, репресії, війна, буде хаос, будуть хвороби і їх епідемії.
    Це не є якесь пророцтво. Просто це все було 100 років тому, а тепер воно, через нашу безбожність, має всі шанси, в якомусь гіршому виді, повторитися. Але зараз є особливості, бо майже кожною державою світу керують 5-7 родин і всім світом також, 5-7 родин. Вони зосередили в своїх руках величезні багатства, вони назначають керівництво держав і релігій, вони приймають рішення про війну і мир, про експерименти над людьми,…
    Вони бачать, що земля людством спустошується і стає непридатною для життя. Зараз щороку із землі зникають сотні видів тварин і рослин, катастрофічно збільшується темперетура і змінюється клімат. Ще трохи і почнуть масово вимирати люди від нестачі продуктів, води і нестерпного клімату. І тоді не уникнути ядерної війни, при якій загинуть всі. А багачі не для того згромаджували свої багатства, щоби помирати разом із нами, із бомжами. Для них краще контрольовано знищити людство (щоби залишилися вони і невелика кількість їхньої прислуги), а земля без людства щоби отримала можливість відродитися і життя на ній щоби продовжилося. Тому, наймовірніше, в хід піде хімічна, бактеріологічна зброя, затоплення Європи і Америки…
    Який є вихід із цього всього? – Станьте Христовими учнями і Господь вас відділить від решти народу: «І знайте, що святого для Себе Господь відділив, почує Господь, як я кликати буду до Нього!» (Пс 4;4). Тому будуть падати зліва і справа від Христового учня від різних «вдарів», а до нього не дійде.
    Треба нарешті зрозуміти, що ніхто із нас нікому не потрібен. До влади ідуть не для того, щоби запровадити законний порядок, облаштувати життя громадян, а щоби безкарно грабувати багатства держави, щоби збагачуватися. Священиками стають не для того, щоби допровадити людей до Бога, працювати для них, а щоби отримати можливість користуватися десятиною їхніх доходів, заробляти на проведенні обрядів. Шукайте собі порятунку через Боже слово в Біблії, бо іншого виходу немає. Згадайте слова Ісуса Христа: «Увіходьте тісними ворітьми, бо просторі ворота й широка дорога, що веде до погибелі, – і нею багато хто ходять. Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, – і мало таких, що знаходять її!»

Viewing 3 posts - 1 through 3 (of 3 total)
Reply To: А тепер про Україну і її долю
Your information: