Одного разу вчитель спитав своїх учнів:
– Чому розгнівані люди кричать?
– Кричать, бо втрачають терпіння, – відповів один з учнів.
– Але чому кричать до тих, хто поруч? – знову спитав учитель.
– Кричать, бо хочуть, щоб їх почули, – пролунала відповідь.
Учитель спитав:
– Отже, неможливо спокійно розмовляти?
Було чимало інших відповідей, але жодна не задовольнила вчителя.
Тоді він сказав:
– Знаєте, чому розгнівана людина кричить на інших? Отож, коли двоє сваряться, їхні серця дуже віддаляються одне від одного. Щоби здолати ту віддаль, треба кричати – тоді тебе почують. Що більше люди розгнівані, то голосніше змушені кричати, щоб почути одне одного. А що буває, коли двоє закохані? Вони не кричать, а шепочуть. Чому? Бо їхні серця
дуже близько. Віддаль між ними така маленька, що їхні серця розмовляють пошепки. А коли любов дуже сильна, не потрібен навіть шепіт, достатньо лише
погляду. Їхні серця дуже добре розуміють одне одного. Так буває, коли двоє людей закохані.
Наостанку вчитель додав:
– Якщо сперечаєтесь, не дозволяйте вашим серцям віддалятися, не кажіть слів, які б іще більше їх віддалили. Відстань може стати
такою великою, що серця вже ніколи не знайдуть зворотньої дороги.
«Гнівайтеся, та не грішіть, сонце нехай не.заходить у вашому гніві, і місця дияволові не
давайте!» (© Ефесян 4:26-27)
