Проникаєм у все, навіть крізь небеса,
Що нам день принесе? – висихає роса
Під палючим промінням роздертих світил,
На дорогах, якими самотньо нам йти.
Наче камінь, ковток вітру в грудях застиг,
Озирнемось назад – попеліють мости.
Спраглу душу давно не поїли нічим,
Забуваєм про Бога, за щастям рвучись.
Зорі падають в душу, лишають жалі,
Проти течій пливем, наче тінь кораблів,
Проти натовпу йдем, що помножує лють, –
Безнадійно шукаєм життя вищу суть…
Крізь терпіння і зради, крізь море скорбот,
Звироднілий дощенту, нещасний народ
Йде в майбутнє наосліп й не відає ще –
Що не буде за зло йому жодних прощЕнь!
Люди, будьмо ж людьми! Крізь безмежжя небес
Проглядає на нас закривавлений хрест…
Джерело: http://kyrios.org.ua/literature/poetry/1005-ljudi-budmo-zh-ljudmi.html
