На вершині гори, вкритої пасовищами й лісом, що пах живицею, одного дня виросли три маленькі деревця. Спочатку вони були такими тендітними й зеленими, що майже нічим не відрізнялися від трав і квітів, які росли навколо них.
Та минуло кілька весен, і їхні тоненькі стовбури розрослися. А осіння й зимова боротьба з вітром і бурями сповнила їх зухвалою радістю.
З височини свого зеленого дому дивилися на світ і мріяли.
Як усі, хто росте, мріяли про те, ким стануть у майбутньому.
Три маленькі, великі мрії
Перше дерево дивилося на зорі, що виблискували, наче алмази, причіплені до чорного оксамиту ночі.
– Я передусім прагну бути красивим і охороняти скарб, – промовило. – Хочу бути вкритим золотом і зберігати в собі коштовне каміння. Стану найгарні-шою шкатулкою для скарбів у світ.
Друге дерево дивилося на струмок, який, звиваючись, стікав схилом гори, прокладаючи собі дорогу до моря. Вода плила й плила, дзюркочучи й жартуючи з каменями. Щойно була тут, а за хвилю вже зникала на горизонті. І ніщо не могло її зупинити.
– Я хочу бути сильним. Буду великим вітрильником, – сказало. – Прагну плавати безмежними океанами й возити капітанів і могутніх королів. Стану най-міцнішим кораблем у світі.
Третє дерево із захопленням оглядало долину, яка простяглася біля підніжжя гори, й дивилося на місто, котре виднілося крізь світло-блакитну імлу. Там, унизу, аж роїлося від чоловіків і жінок.
– Я не хочу покидати цієї гори, – промовило. – Хочу так сильно вирости, щоб люди, зупиняючись і дивлячись на мене, мусили підводити очі до неба й думати про Бога. Стану найбільшим деревом у світі.
Троє лісорубів
Минали роки. Падали дощі, світило сонце, й врешті маленькі деревця стали великими й могутніми деревами.Одного дня троє лісорубів вийшли на гору зі своїми сокирами, які висіли в них за спиною.
Один з них ретельно оглянув перше дерево й промовив:
– Це чудове дерево. Воно просто ідеальне.
Через кілька хвилин, після вправних ударів сокири, дерево впало на землю.
“Тепер я перетворюся на прегарну шкатулку, -подумало дерево. – В мені зберігатимуть казковий скарб”. Другий лісоруб глянув на наступне дерево й сказав:
– Це високе й міцне дерево. Саме таке мені й потрібне.
Підніс сокиру, яка зблиснула в променях сонця, й повалив дерево.
“Відтепер плаватиму безкраїми морями й океанами, – подумало друге дерево. – Стану кораблем, гідним короля”.
Третє дерево завмерло від страху, коли на нього глянув лісоруб.
– Для мене будь-яке дерево добре, – сказав він. У повітрі знову зблиснула сокира. Невдовзі третє дерево теж лежало на землі.
Лісоруби швиденько пообрізали їхні гілки, які ще недавно жартували з вітром і захищали від небезпеки птахів і білок.
Відтак троє чоловіків скотили три стовбури схилом гори на рівнину.
“Чому це трапилося зі мною?”
Перше дерево втішилося, коли лісоруб відвіз його до столяра. Але майстер навіть не думав робити з отриманої деревини шкатулку. Своїми зашкарублими руками перетворив стовбур на ясла для тварин. Таке гарне колись дерево ніхто не вкрив позолотою й не наповнив коштовностями. Наклали в нього сіна, щоб нагодувати голодну худобу.
Друге дерево всміхнулося, коли лісоруб відвіз його на верф. Проте того дня ніхто не думав про будівництво вітрильника. За допомогою молотка й пилки дерево перетворили на звичайний рибацький човен. Він був занадто маленький і слабкий, щоб плавати океанами чи навіть рікою. Тож човен відтранспортували на берег озера. Щодня ним перевозили рибу, запах якої з часом в’ївся в деревину. Третє дерево дуже засмутилося, коли лісоруб обтесав його й порізав на шорсткі балки, які поскладав на подвір’ї.
– Чому це трапилося зі мною? – запитувало дерево, пригадуючи собі той час, коли протистояло поривам вітру на верховині. – Я лише хотіло залишатися на вершині гори й заохочувати людей думати про Бога.
Минуло багато днів і ночей. Три дерева майже забули про свої мрії.
Дитина, Подорожній, Засуджений
Та однієї ночі золоте світло зірки лагідно торкнулося променями першого дерева саме в той момент, коли молода Мати з безмежною ніжністю клала в ясла своє тільки що народжене Дитя.
– Ліпше було б зробити для Нього колиску, – прошепотів її Чоловік. Та молода Матір лише всміхнулася до Нього, дивлячись на світло зорі, що виблискувало на старих, подряпаних дошках, що колись були першим деревом.
– Ці ясла просто чудові, – промовила тихо.
І раптом перше дерево зрозуміло, що в ньому в цю мить – найцінніший скарб світу.
Минали дні й ночі. Одного вечора втомлений Подорожній разом зі своїми друзями сів у старий рибацький човен, який колись був другим деревом.
Поки дерево, яке стало човном, спокійно пливло плесом озера, Подорожній заснув.
Раптом загримів грім, небо розпанахали блискавки, здійнялися хвилі, й почалася буря.
Маленьке дерево затремтіло. Знало, що йому не вистачить сили, щоб при такому вітрі й бурхливих хвилях урятувати стільки людей. Хоча дерево докладало всіх зусиль, щоб витримати натиск стихії, боки човна затріщали. Стривожені друзі збудили таємничого Подорожнього. Чоловік устав, розпростер руки й промовив, звертаючись до озера:
– Стихни! Заспокойся!
Тієї ж миті буря припинилася, й запанувала цілковита тиша.
У цю мить друге дерево зрозуміло, що перевозить Царя неба, землі й безмежних океанів.
Невдовзі після цього, одного п’ятничного ранку, третє дерево дуже здивувалося, коли зроблені з нього балки витягли з купи забутої деревини. Потім їх пронесли повз розгніваний натовп, який щось викрикував, і прив’язали до зранених рук Чоловіка, якого пізніше на них розіп’яли. Бідолашне дерево почувалося жахливо, гірко плакало, підтримуючи це нещасне, понівечене тіло.
Коли зійшло сонце
Але в неділю вранці, коли високо на небі засяяло сонце, а вся земля затремтіла від радості, третє дерево довідалося, що Божа любов усе змінила.
Перше дерево перетворила на чудесну шкатулку для найбільшого Скарбу. Друге дерево зробила надійним перевізником Творця неба й землі. А третьому дереву подарувала таку долю, що тільки-но хтось думав про нього, відразу згадував і про Бога.
Бруно Ферреро “Таємниця скарбу” 2010
