Чому ви, шукаючи Бога, втомлюєтеся, – так, немовби Він перебував десь поза вами? Саме там Він призначає вам побачення, саме там Він вас очікує: там Він дозволить вам знайти себе, коли вважатиме це за благо.
Щоб краще зрозуміти цю велику істину, послухайте казочку про козенятко, що її матері-індуски розповідають своїм дітям:
«Одного разу, багато років тому, подув вітру доніс до козенятка чарівний запах мускусу. Воно кинулося в джунглі, щоб знайти, звідки йде цей запах. Бідна тварина не їла, не пила й не спала. Козенятко не знало, звідки йде цей запах, але той переслідував його в ярах, лісах та в горах аж доти, допоки, знесилене від голоду і втоми, виснажене, йдучи вже абикуди, воно не послизнулося на верхівці якоїсь скелі і впало, смертельно поранене -тілом і душею. Перш ніж умерти, воно, з жалю до себе, лизнуло собі груди… І ось торбинка з мускусом трісла (адже воно належало до спеціяльної – «мускусної» – породи), і мускус вилився. Козенятко глибоко вдихнуло, намагаючись вловити запах, але було вже запізно.
О, улюблений сину, не шукай чарівного аромату поза Богом, не марнуй свого життя в джунглях, але шукай свою душу, – вона є тут».
Бог всередині вас – не мовчить, Він говорить; але для того, щоб почути Його, необхідна тиша. «Отець промовляє Слово, і це Його Син. Він говорить Його у вічній тиші, і в тиші душа Його чує» (святий Іван від Хреста).
Перебувати в тиші у нашому світі, страхітливо галасливому, дуже важко. Я маю на увазі не лише фізичні шуми, а й усі ті події, сенсаційні новини, розмаїті загрози, що їх реклама, «ця відьма новітніх часів», викрикує під дахами будинків, нашіптує нам на вуха. Все це діє на наш розум, уяву, думки, серце, все це вносить все редину нас жахливий галас і тривожить нашу молитву. Однак внутрішня тиша можлива.
Щоб досягти її, слід у ній вправлятися – з терпінням і лагідністю. Засоби насилля ніколи не були добрими в справі умиротворення. А йдеться справді про умиротворення, умиротворення всіх наших можливостей з тим, щоб вони стали вільними для Бога, непорушними, уважними. Останнє слово викликає особливу якість тиші – зосередженість. Це увага, яка постійно чуває, готова прислухатись до внутрішнього голосу. «Чимало мудреців, – писав Клодель, – вже говорили нам для того, щоб чути, часом досить лише слухати: як це слушно! Але в цьому випадку йдеться не про те, щоб слухати за допомогою наших органів слуху чи навіть напруження розуму: усією нашою істотою ми слухаємо суть існування».
Одного разу ви, без сумніву, скажете мені, що вже втратили надію, очікуючи у внутрішній тиші на цю священну зосередженість. Лише ваших зусиль, справді, не досить; необхідне втручання Божої благодаті. Але хіба Господь може відмовити вам у цьому? Він бажає значно більше, аніж того, щоб у вашій душі встановилась тиша, – Він бажає вчинити можливим діялог між Отцем і Його дитиною… Майте довіру, будьте наполегливі у молитві, і Христос умиротворить і приведе до Нього ваші заблукані сили, як той пастух, про якого говорить свята Тереза Авільська, – серед ночі, що западає, він грає на сопілці, аби зібрати своїх овець, які заблукали в степу.
Анрі Кафарель”Сто листів про молитву”Свічадо 2008
