Приблизно в середині шостого століття італійський чернець написав кілька основних принципів, на які повинні спиратися люди, котрі обрали пустельницький спосіб життя. Такз'явилася маленька книжечка, яку він називав «Поради люблячого батька». Звали ченця Бенедиктом.
Непоказна, на перший погляд, книжечка, але з багатим змістом. За назвою «Статут святого Бенедикта» (йедиіа Вепесіісіі) вона зробила в Церкві революцію, яка продовжується донині. Справа в тому, що цей Статут став основою всього західного чернецтва, а також духовним керівництвом для безлічі мирян, що шукають більш тісних стосунків з Господом.
Великий піст – благодатний час для того, щоб випробувати перевірений часом шлях до святості, описаний у Статуті Бенедикта, який він сам сприймав лише як «мале правило для початківців».
Статут включає навіть спеціальний розділ проте, як дотримуватися Великого посту. Бенедикт закликає читачів включити у свій піст додаткові умертвіння та самозречення. Але він також двічі підкреслює, що Великий піст – це час радості. Слідом за Христом, Який навчав, що той, хто постить, не повинен виглядати похмурим (див. Мт 5,16), Бенедикт закликав своїх читачів вступати у Великий піст «з радістю Святого Духа» (Статут, гл. 49).
У Статуті Бенедикта є безліч порад, покликаних допомогти нам відчути цю радість. Але перед тим, як звернутися до них, давайте спочатку придивимося до людини, чия мудрість надихала і зміцнювала десятки тисяч віруючих впродовж століть.
Життя святого Бенедикта
Єдиним джерелом свідчень про життя Бенедикта є Діалоги Папи Григорія І Великого (книги II; 111,16; І/,7-8), написані через п'ятдесят років після смерті святого. Бенедикт народився в знатній родині близько 480 р. у Нурсії, близько 100 км на північний схід від Риму. Батьки відправили його вчитися в Рим, але місто своїми звичаями справило на нього гнітюче враження. І, не закінчивши курсу, молодий чоловік прилучився до групи пустельників у м. Афида (суч. Афилла, що біля Субіако).
Потім три роки Бенедикт жив пустельником у печері за 2 км від міста Субіако, де за кілька століть до цього був збудований палац римського імператора Нерона. Чернець із прилеглого монастиря приносив йому їжу. Але з поширенням своєї слави Бенедикт був змушений залишити прихисток для усамітнення. Репутація святої і мудрої людини швидко об'єднала довкола нього послідовників, які бачили в ньому свого вчителя, і незабаром він очолив невелику спільноту своїх улюблених учнів.
Як це часто відбувається в житті тих, хто хоче жити у святості радикально, у Бенедикта з'явилися вороги. Через заздрість та інтриги місцевого кліру між 520 і 530 рр. йому довелося залишити Субіако і перебратися на південь, на гору Кассіно, де він і заснував свій знаменитий монастир Монте-Кассіно. Існуюче на цій горі поганське капище Бенедикт перетворив на церкву св. Мартіна Турського; місцевих жителів він навернув до християнства. Для громади Монте-Кассіно Бенедикт і склав свій знаменитий статут Яедиіа Вепесіісіі.
Не дуже багато відомо про життя Бенедикта, але згідно з «Діалогами» Григорія Великого, основним джерелом інформації про Бенедикта був він сам: «Кожний, хто хоче більше довідатися прожиття Бенедикта і його характер, – писав Григорій, – може взнати, яким він був абатом, прочитавши його Статут, оскільки він жив так, як навчав». Тому, читаючи Статут Бенедикта поряд з «Діалогами» Григорія Великого, ми можемо зрозуміти характер цього відомого святого, а також знайти ключ до його радості, яку кожен з нас може відчути підчас нинішнього Великого посту.
Усвідомлення Божої присутності
Григорій пише, що на відміну від блудного сина, який прислухався до своїх почуттів і «прийшов до тями» лише тоді, коли був уже готовий уподібнитися свиням (див. Лк 15,17), Бенедикт завжди був «у собі». Іншими словами, впродовж усього свого життя він не припиняв «безупинно вести пошуки у своїй власній душі, постійно споглядаючи себе в присутності свого Творця».
Більш ранні ченці, такі як св. Василій і св. Антоній, у своїх повчаннях також велику увага приділяли усвідомленню Божої присутності. Наприклад, в одній із проповідей св. Василій цитує слова апостола Павла: «Чи ви, отже, їсте, чи п'єте, чи що-небудь робите, усе робіть на славу Божу» (1 Кор 10,31). Василій не переставав повторювати, що ці слова означають свідомо приходити до Бога в молитві протягом усього дня – коли ми прокидаємося, одягаємося, їмо, йдемо на роботу, і наприкінці дня – споглядаючи красу нічного неба.
Подібно до своїх попередників, Бенедикт стверджував те ж саме, але особливу увагу він приділяв нашому перебуванню в храмі. Водній з найбільш чудових глав Статуту Бенедикт говорить про те, що ми повинні вірити, що Бог присутній усюди і ніщо не проходить повз Його увагу. Особливо маємо вірити в це, коли збираємося на спільну молитву. «Тоді всі ми повинні глибоко задуматися про те, як з'явитися перед Божою величчю в присутності Його ангелів. І це вселить в нас впевненість у тому, що, коли ми співаємо, існує повна гармонія між нашими думками і значенням слів, які вимовляємо».
Сьогодні порада Бенедикта не менш важлива, ніж у шостому столітті в Італії. У сьогоднішньому світі, швидкоплинному і часто абсурдному, що відбивається навіть на Церкві, дуже просто втратити почуття радості і замилування Божою любов'ю. Бенедикт розумів, що не існує простого, механічного способу для того, щоб керувати тим, що ми могли б назвати нашим «мавпячим розумом», повним безладних думок. Але святий дає практичні поради, які спонукають нас до завзятої праці над собою. Бенедикт знав, що, пам'ятаючи про Бога, ми будемо все глибше усвідомлювати, що ми – не сироти в цьому світі, а улюблені сини і дочки Отця. І усвідомлення цього освітить наші серця і зміцнить нас незалежно від життєвих обставин.
Життя в рівновазі
Хоча чернечі правила Бенедикта і надихають на роздуми про Божу присутність і про наше покликання бути смиренними і слухняними, вони одночасно є і практичним посібником з режимом дня для ченців. Бенедикт наполягав, щоб ченці самі заробляли собі на життя, тому пропонував їм п'ять-шість годин на день працювати. Він закликав приділяти молитві біля восьми годин, присвячуючи половину цього часу Літургії Часів і Месі, а іншу половину – особистій молитві і роздумуванню. Що стосується індивідуальної молитви, то Бенедикт наполягав на використанні практики «Іесїіо сімпа», або «святого читання», що припускає набожне, вдумливе читання і роздумування над Святим Письмом та іншими духовними книгами.
Скажемо прямо – мало хто з нас сьогодні зможе провести стільки часу в молитві і роздумах! Але Бенедикт установив такий розпорядок, щоб допомогти побратимам визначити духовні пріоритети й втриматися, з одного боку, від поглинання роботою, а з іншого, від порожнього ледарства. Час може бути розподілений і по-іншому, в залежності від наших можливостей у даний конкретний день, але заклопотаність Бенедикта не безпідставна. Він прозорливо бачив небезпеку «трудоголізму» для християнського життя і навчав, як цьому протистояти.
Монах-бенедиктинець Дом Давид Ноулс мав на увазі саме цей бенедиктинський ідеал рівноваги в житті, коли писав наступні рядки: «Чернець, котрий зазвичай береться за будь-яку роботу з запопадливістю, яка поглинає весь його час і енергію, яка спалює його сили і здоров'я, сходить зі шляху свого спасіння. Для ченця не є чеснотою, якщо у нього бракує часу на участь у спільних богослужіннях, на читання обов'язкових молитов і духовних книг та на спілкування зі своїми побратимами».
Те ж саме можна сказати і про людей, які живуть поза монастирськими стінами. Перевантажене справами і турботами, неврівноваже-не життя спустошує нас і позбавляє радості. Засиджуватися на роботі, не залишаючи часу для відпочинку і спілкування з близькими, тобто, за словами середньовічних ченців, для «святого дозвілля», шкідливо для людини і фізично, і психічно, і духовно. Можливо, під час нинішнього Великого посту ми підемо за порадою Бенедикта, проаналізувавши наш усталений режим дня, і постараємося знайти рівновагу між роботою, відпочинком і духовними вправами.
Чуйне серце
Бенедикт, розуміючи, що всі люди різні, наполягав на тому, щоб настоятель монастиря давав більш складні завдання сильнішим братам, а слабких не примушував робити те, що було б вище їхніх сил. «Виправляючи помилки, – писав Бенедикт, – настоятелі монастиря повинні діяти розсудливо, усвідомлюючи небезпеку розбити посудину своїми власними руками, занадто завзято очищаючи її від бруду. Вони завжди повинні пам'ятати про свою власну слабкість і про те, що не можна ламати надломленої тростини».
В іншій главі Бенедикт звертається до проблеми тих членів спільноти, які через свій гріх відійшли від життя в молитві і роботі. В таких випадках він переконував настоятелів іти за прикладом Ісуса Доброго Пастиря, Котрий залишає дев'яносто дев'ять овець своєї череди в горах і йде на пошуки однієї заблуканої вівці. Бенедикт хотів, щоб старші утішали тих, хто пригнічений своїми невдачами, і підтверджували своїм ставленням любов спільноти до них.
У цьому ми також легко можемо бачити актуальність порад Бене-дикта і сьогодні. Бенедикт закликає нас пам'ятати про те, як часто ми схильні ставити хрест на людині, винній у порушенні якихось правил. Таке ставлення не тільки позбавляє винного радості бути прощеним і зціленим, але також віднімає і нашу радість, оскільки ми відчуваємо, як страждає відкинута нами людина. Бенедикт закликає нас не відмовлятися від таких людей. Він розумів, що той, хто відлучений від свого дому або своєї спільноти, має потребу в любові, розумінні і співчутті більше, ніж будь-хто інший. Хіба не того ж самого потребуємо і ми?
Ключі до радості
Навіть цей короткий огляд життя і вчення святого Бенедикта може допомогти нам зрозуміти, чому стільки людей у світі використовують сьогодні досвід бенедиктинської духовності. За допомогою молитви, урівноваженого життя і любові один до одного кожен з нас може наближатися до Христа і під час Великого посту, і в інші дні. І це найкращий спосіб відчути радість, яку пізнав сам Бенедикт і якою він намагався поділитися з усіма своїми учнями незалежно від їхнього віку.
Джеймс Вайсмен ОЗВ, монах-бенедиктинець з Вашінгтона
«Слово між нами» Великий Піст 2005 №2(60)
