В одній парафії символом Великого посту вибрали… гусінь. Перетворення ії на метелика дійсно дивовижне і прекрасне. Зовсім неприваблива комаха, що незграбно плазує по землі і часто викликає у нас відразу, перетворюється на чудове і граційне створіння, що пурхає в повітрі і милує око…
Впродовж цього особливого літургійного часу Церква закликає до перетворення, яке спонукає нас відмовлятися від шляхів цього світу і тісніше з'єднуватися з Христом. Якщо перетворення гусіні на метелика — запрограмований природою процес, то наше перетворення відбувається не без наших зусиль. Але в той самий час маємо усвідомити, що не можемо змінитися без дії в нас Божої благодаті, без цілющої оновлюючої Божої сили.
Навіщо перетворюватися?
Великий піст — це час усвідомлення, що ми створені за образом і подобою Божою, що Господь любить кожного з нас і вважає всі Свої творіння, а значить і нас, «дуже добрими» ( Буг 1,31), навіть незважаючи на нашу гріховність. Великий піст — це також час, коли Бог дає нам шанс звільнитися від гріхів і ушляхетнити все добре, що є в нас, Його благодаттю. Саме так хоче перетворити нас Святий Дух.
Святий апостол Павло говорить про це перетворення так: «І не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь обновленням вашого розуму» (Рим 12,2). Тут мова йде не тільки про перетворення способу мислення. Звичайно, нам необхідно аналізувати свої вчинки, думки і наміри. Звичайно, ми маємо зберігати в чистоті свій розум і розвивати свою віру. Але недостатньо зосереджуватися тільки на тому, що ми мусимо зробити, і не брати до уваги дію Святого Духа, Який живе в нас, ту силу Божої благодаті, яка невпинно виливається на нас.
Тому впродовж Великого посту зосередьмося на надії перетворення, щоб до Великодня нам було легше думати і йти — і навіть летіти — з Богом.
Що означає перетворення?
Спочатку звернімося до теорії перетворення у Христі. А для цього маємо підійти до хрестильної купелі. Святе Письмо говорить нам,що у хрещенні ми воскресли від смерті до життя, перейшли від рабства гріха до свободи (див. Кол 2,12-15). У таїнстві Хрещення ми отримали дар Святого Духа, Який тепер живе в наших серцях, даруючи божественну силу перетворюватися й обновлятися. Але цей великий Божий дар дається нам як насіння, а не як розвинута рослина (див. 1 Пт 1,23). І хоча це насіння ховає в собі потенціал святості, його потрібно «зрошувати» дієвою вірою, молитвою, слухняністю, таїнствами, вчинками любові і милосердя.
Святий Павло закликає нас відмовитися від старого життя заради нового. А для цього необхідно «умертвити» гріхи, такі як «гнів, лютість, злоба, наклеп, сороміцькі слова» (Кол 3,8). Маємо не тільки відмовитися від думок і вчинків, що суперечать вченню Христа. Павло наголошує, що ми покликані «одягнутися в нову [людину], що відновлюється… відповідно до образу свого Творця» (Кол 3,10), вбратися «у серце спочутливе, доброту, смиренність, лагідність, довго-терпеливість, терплячи один одного й прощаючи одне одному» (Кол 3,12-14).
Жити новим життям означає черпати сили з нового джерела, що бере початок у Господі. Наповнюючись силою Святого Духа, отриманою у хрещенні, ми все більше прагнемо в усьому догоджати Христу. Ця божественна сила спонукає нас любити Бога. Ми також починаємо бачити, що безмежна сила Божої благодаті надолужує наші людські зусилля, дозволяючи думати, говорити і чинити, як Христос. Ми отримуємо благодать, що спирається на нашу людську природу.
Чи ти простежуєш тут єдність протилежностей? Ми можемо переставляти акценти: з одного боку використовувати те, що вже маємо, розвиваючи свої дари і таланти, з іншого — вірити в те, що наше перетворення й освячення — це справа Божа, оскільки отримали нове життя у Христі. Саме Божа сила, що діє в нас, допомагає нам не грішити і «вдягнутися у Господа Ісуса Христа» (Рим 13,14). Звичайно, ми беремо участь у процесі свого перетворення, але там, де закінчуються наші сили, починається Божа «ласка» (Рим 5,20).
Віра чи суєтність?
Святе Письмо також закликає нас бути обережними, щоб не піддатися «марноті» старого мислення (див. Еф 4,17). Часто, пізнавши істину про Ісуса Христа, ми продовжуємо жити по-старому. Чому?Тому що небесне одкровення, Божа благодать і сила самі по собі, без нашої участі, не можуть мати вирішального впливу на розум, що перебуває під владою старого мислення.
Найжахливіше те, що старе мислення не бачить у житті сенсу. Старе мислення не знаходить відповіді на питання: «Навіщо я народився?» Старе мислення розглядає життя як ланцюг хаотичних подій, позбавлених будь-якого змісту. Врешті-решт, таке марнотне мислення веде до деструктивної поведінки. Це одна з причин, чому не пустують в'язниці, процвітає порноіндустрія, зневажається право людини на життя.
Кожен з нас шукає сенсу життя. Не знаходячи його, ми заповнюємо порожнечу марними цілями і скороминущими речами. Якщо ми живемо, спираючись на своє обмежене мислення, то незабаром обов'язково потрапимо в кайдани тривог і розчарування.
І навпаки, якщо ми прагнемо жити вірою у Христа, то відчуваємо в наших серцях дію Божої сили. Саме ця сила допомагає нам підносити серця до небес, і ми дозволяємо Богові наповнювати нас Своєю любов'ю і перетворювати за образом і подобою Його Сина. Саме Бог, проникаючи в наше життя, задовольняє нашу найглибшу тугу за абсолютною любов'ю і спонукає нас до перетворення.
Бог завершить Свою справу
Як же зрозуміти, що в нас діє Божа сила? По плодах. Відчуття Божої присутності і Божої любові спонукає нас поклонятися Христу в прославленні і вдячності. Ми раптом отримуємо сили подолати гріх, щось змінити в собі, простити комусь і навіть полюбити свого кривдника. Ми починаємо, як Діва Марія, Яка виносила Христа, час від часу думкою звертатися до свого серця, розважаючи над Божою волею для нас.
Брати і сестри, заклик до перетворення у Христі лунає впродовж усього нашого життя. Але Великий піст — це особливий час, щоб прийти до Христа і сказати: «Боже, я хочу змінитися. Зроби мене схожим на Тебе. Обнови моє мислення». І тоді через сорок днів ми дійсно побачимо зміни в способі свого мислення та у своїй поведінці. Але для цього маємо зробити зусилля, а Божа благодать не примусить довго чекати на себе!
Слово між нами Великий піст’2008 №2(87)
