Дорогі браття і сестри у Христі, ми продовжуємо готуватися до зустрічі з великим Постом, до особливої пори благодаті, коли ми разом будемо старатися більше пізнати Божу любов до людини. Молимось про це і йдемо до цього пізнання.
Ми всі молимось до одного ж того Бога?
Сьогодні свята Церква нам дає до роздумів особливу історію про двох чоловіків, які прийшли в храм молитися. Відразу бажаю звернути вашу увагу на те, що ці віруючі людини в одному місті зверталися немов би до одного і того ж Бога, але хочеться вияснити до якого саме Бога вони зверталися? Бо складається враження, що хоч звертали свою душу в одному напрямку, але наслідки стались різні. Факт, що ми не маємо певності, що вони зверталися до тої ж самої Особи. Правда є та, що кожен з нас має немов “своє” бачення Бога, свою уяву про Нього, від якої також залежить наше ставлення до Нього і в той же час від цього залежить також розуміння того як Бог ставиться до нас.
Саме тому, дорогі у Христі, для нас є важливо пригадати для самих себе: якому ж Богу ми молимось? Яким Він насправді відкривається для нас?
Не посоромимось у цей час запитати наших ближніх, наших рідних в сім’ї про Бога: який Він об’явився Тобі? Яким Він об’явився в Ісусі Христі?
Нам відкрилось те, що їм було закрите?
Також ця історія говорить про те, що ці двоє осіб вийшли із храму по-різному: один виправданий, а інший – ні. При цьому ж не сказано, що вони вийшли з храму знаючи про те, що тільки лише один з них був виправданий. Про ці наслідки молитви знаємо ми, бо нам було це відкрито. Але чи знали це вони? Дійсно чи чи знаємо ми наслідок нашої молитви?
Досвід показує те, що дехто з людей після сповіді чи особистої молитви про прощення гріхів мають великі сумніви чи Бог їм простив, мають великі сумніви чи Бог почув їхні прохальні молитви? Враження, що не до кінця переконані в тому, що вони дійсно мали зустріч із Богом, який їх чекав і який хотів дарувати їм благодать Своєї Любові.
Ось чому Свята Церква звертає увагу кожному з нас на те, які ми маємо відносини із Богом: відносини пережиття правдивої зустрічі з Ним чи відносини повні сумнівів або ж іншої крайності: якогось формального ставлення, самовнушения і автопереконання в своїй якісь правоті.
Без сумніву залишається те, що кожна молитва, як і кожна щира зустріч, залишає свій слід.
Тепер нам залишилося вияснити: який слід залишає молитва у серці кожного з нас кожного разу, коли ми приходимо до цього храму, коли ми стаємо на молитву у своєму домі?
Якщо будемо молитися разом до одного ж Бога, чи не відчує наше серце Його Божественну присутність серед Своїх дітей?
Тегироздуми
