Дорогі браття і сестри в Христі, минулу неділю ми згадували про жінку, яка зцілилася у святому місці і у святий день. Пригадуємо, що перше, що вона зробила – це прославила Бога із вдячності за цей вчинок. Багато людей її підтримало, але в той час була одна особа, яка не приєдналася до цієї прослави Бога. Це була та людина, яка мала бути першою, мала би очолити цю молитву і дати приклад іншим, але цього не сталося тому, що він був переконаний в тому, що робить добре діло, коли ставить закон вище людини.
Можемо звернути увагу, що ті люди, які занадто зациклені на законі і у його дотримані визначаються твердою, строгою рисою характеру, рідко можна зауважити на їх обличчі радість і мир. Складається враження, що єдиним джерелом радості і миру для них може бути тільки тоді, коли все виконується згідно закону. Не важко зауважити, що вони завжди перебувають у напрузі і стресі, спостерігаючи, щоб все було правильно.
10 прокажених об’єднаних бідою
Сьогодні ми зупиняємо свою увагу над історією про десятьох прокажених, які незважаючи на їхнє релігійно-національне походження об’єдналися в єдину групу страждаючих, але розділилися після їхнього зцілення на вдячних і невдячних.
Не випадково існує така приказка: “біда об’єднує”, а радше змушує бути разом. Також пригадуємо іншу народну мудрість “просити мусиш, а дякувати не мусиш”. Ми так і кажемо: “якщо можеш віддячитись”. Що вказує на те, що вдячність є вільним нашим вибором. Таким чином доходимо до висновку, що правдиво подякувати можуть тільки вільні люди.
Але дуже часто ми чуємо про вимушену вдячність, чому так сталось?
Хочу звернути увагу, що з приходом закону етики і норм поведінки ми звели вдячність до вимушеності. Це означає, що вдячність перестала бути добровільною, і звелась лише до якогось правила поведінки, до якого нас привчають від самого змалку, дуже часто використовуючи насильні методи.
Скільки раз ми були свідками того, як дітей немовби змушували сказати слово “дякую!”, або шантажували: “якщо подякуєш, тоді будеш мати ще”. Звичайно, що такий спосіб вимушеної вдячності міг вплинути і на наші стосунки з Богом та на духовні стосунки із ближніми.
Таким чином постав парадокс: говорячи слово “дякую”, всередині можемо залишитися невдячними.
Дехто впадає в іншу крайність: шукає так званих магічних, правильних слів, щоб висловити вдячність, вважаючи за помилкові ті, які раніше використовував. Немов би від правильності слів залежить подяка.
Християнин – це вдячна людина, бо зустріч з Христом змінила життя і це не можливо забути
Апостол Павло у посланні До Колосян 3:15-17 звертає увагу:
“І нехай панує в серцях ваших мир Божий, до якого ви й покликані в одному тілі, і будьте вдячні.
Слово Христове нехай оселяється у вас щедро, з усякою премудрістю, навчайте і наставляйте один одного псалмами, славослів’ям і піснями духовними, в благодаті співаючи в серцях ваших Господеві.
І все, що ви робите, словом чи ділом, усе робіть в ім’я Господа Ісуса Христа, дякуючи через Нього Богові й Отцеві“.
А в Першому посланні до Солунян 5:16-18 пише:
“Завжди радійте. Безперестанно моліться. За все дякуйте: бо така щодо вас воля Божа у Христі Ісусі“.
Бачимо із тексту, що тут не йдеться про норму поведінки, а про внутрішній стан стан душі, який наповнений добротою, яка вилилась на тебе через добрий вчинок.
Все дуже просто: нам виявили доброту і ми її прийняли аж до серця, а це має наслідки: радість, мир, піднесення.
Ми сповненні цього внутрішнього стану виражаємо його на зовні, адже не можливо стримати в середині. І тут вже наш вибір як ми це зробимо: через погляд, через слово, через матеріальну річ. Тобто ми даємо відповідь у той спосіб, який ми вважаємо буде найкращим вираження нашого внутрішнього стану.
Коли людина пізнала Божу доброту, то найкращим виразом вдячності буде радісна прослава Творця, виконання Його волі, поширення Його Царства. І це не може бути лише мить, не може бути лише холодне етичне слово, чи якась жертва. Божа доброта – це постійний вияв Його любові і тому, ми маючи можливість її постійно пізнавати, постійно можемо мати ось цей стан вдячності, який тільки нас облагороджує.
Завдання:
Чи ви пригадуєте людей, які були невдячні, бо ви не відчували від них вдячності? Як правило – це були люди невдоволені, похмурі, сумні…
Чи ви пригадуєте людей, які були вдячні, бо ви відчули від них вдячність? Як правило – це були люди радісні, піднесені духом, задоволені навіть найменшим проявом доброти…
Що ви відчували від одних і від інших?
Що Бог відчуває на вашу думку?
До кого ви належите?
Вдячній людині не треба шукати причини для радості, радість її ніколи не покидає, бо вдячна людина відкрита до найменшої доброти, яка наповнює її радістю невимовною. Тобі вирішувати у якому душевному стані жити, навіть, якщо знаєш всі правила і закони етикету.
