Ти знаєш, я по іншому не міг….
Не те, щоб зовсім, просто так виходить,
Що й жертву дав, але й своє зберіг,
Лише чомусь спасіння не приходить.
Та, й зрештою, куди йому іти?
В моєму домі ідоли панують.
Навколо є й достойніші світи,
В яких життя так легко не марнують.
А я… та що я? Більше потребую?
Живу як інші – вірю і не вірю,
То на піску, а то на камені…
Ти знаєш, я по іншому не міг….
Не те, щоб зовсім, просто так виходить,
Що й жертву дав, але й своє зберіг,
Лише чомусь спасіння не приходить.
Та, й зрештою, куди йому іти?
В моєму домі ідоли панують.
Навколо є й достойніші світи,
В яких життя так легко не марнують.
А я… та що я? Більше потребую?
Живу як інші – вірю і не вірю,
То на піску, а то на камені будую,
Бо так навчили – вже по іншому не вмію.
Хоча бувають ще такі хвилини,
що хочеться у небо, в висоту…
І жаль, бо я підкорював вершини
Одну за одною, але усе не ту.
Я відкривав незнані горизонти,
Мені здавалося – я світ змінив,
Хоч знав – спасіння не у фондах,
Спасіння в тому, що любив.
Спасіння в тому, що шукав дорогу
До того дому, де безсилий час
Й шукатиму надалі, щоби Богу
Себе віддати просто, без прикрас.
Джерело: dyvensvit.org
Джерело: http://kyrios.org.ua/literature/poetry/1752-bez-vidpovidi.html
