Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло
Мт. 4, 16
У сьогоднішньому Євангелії, говорячи «покайтеся» (Мт. 4, 17), Ісус звертається до нас. Коли ми в Нього охрестилися, то одягнулися в Нього, «зодягнулися у світло» (див. Гал. 3, 27), як ми співали сьогодні на Божественній літургії. Як же не замислитися щиро про те, що в нас перебуває Ісус і Його світло, разом з Отцем, Який є джерелом світла та Його Духом істини, що світить для нас. Саме завдяки Божій присутності в нас ми стаємо новою людиною, віднаходимо ту вічну сутність, закладену в нас від початку. То ж Ісус запитує нас: «Чому ж ви продовжуєте жити назовні, у сутінках, в нерішучості, у ваганні, у поверховому безрадісному житті? Покайтеся, визнайте, що не маєте рації, наверніться!».
Найперше, що слід зробити для навернення, – це увійти, глибоко зануритися до свого серця та охреститися в світлі Христовому, тобто в присутності Ісуса всередині нас. Ми добре знаємо, але чомусь забуваємо, коли йдеться про Нього, що коли хтось перебуває в сутінках, він немов відсутній, тоді як на світлі присутність добре видно. Але світло – це тиша, і тому нам страшно увіходити в себе. Наше «я» таке шумне і розбурхане, що мовчати йому нестерпно. Постановімо найперше увійти до свого серця, занурмося у світлу присутність Христа в ньому. Ми стаємо присутніми водночас перед ним і перед самими собою.
У пошуках Його світла ми зможемо слухати Його. Це звучить парадоксально, але для того, щоб навернутися до світла Христового, треба спочатку слухати Його, слухати Його слово. Коли хтось кличе нас, ми звертаємо до нього свій погляд. Ісус, Слово Отця, є світлом, як говорить нам про це Йоан Богослов у пролозі (див. Йо. 1, 4; 9). Він є світлом, бо Він – слово Отця. Нам треба подивитися на того, хто говорить до нас, звернути очі нашого серця до Його обличчя, адже Він перебуває в нас. Мусимо розплющити очі, бо, слухаючи, ми починаємо уважно дивитися. Слухання серцем наповнить нас світлом, у тиші все повернеться до справжнього, набере свого сенсу. Саме через такий погляд, через таке слухання Святий Дух зійшов і перебуває на Ісусі в Його хрещенні, і так само сходить на нас у нашому хрещенні. Він перебуває в нас безперестанно, аби провадити нас, робити нас уважними до Ісуса, до ближніх. Таке навернення ми можемо переживати у будь-який момент дня.
До чого нас це провадить? Ісус сказав до нас у сьогоднішньому Євангелії: «Покайтесь, бо Небесне Царство близько» (Мт. 4, 17). Як розуміти «Небесне Царство»? Йдеться про цілком нове ставлення до инших, про людяність, наповнену Божою присутністю. А бути направду поряд з Ним ми можемо саме через навернення серця до світла. Між нами й иншими завжди є тінь нашого «я»! Святий Дух може випростати, просвітити нашу оцінку инших людей, адже наші судження такі заплутані, вони йдуть услід за нашими емоціями, інтересами, потребою самозахисту чи ще за чимось. А проте у хрещенні отримуємо прозорливість! Мусимо навчитися від Духа істини цінувати, оцінювати маленькі щоденні події, а не лише події значні, в яких ми і так нічого не змінимо. Треба просити у Святого Духа «духовного відновлення нашого ума », як пише апостол Павло у своєму посланні (див. Еф. 4, 23).
Коли ми перебуваємо перед иншими у світлі, наше серце відкривається, і ми можемо ходити в світлі, як каже Йоан Богослов, а «коли ходимо у світлі, як Він сам – у світлі, ми маємо спільність один з одним» (1 Йо. 1, 7). Це і є Царство Боже. Єднання Бога у Пресвятій Тройці стає нашим єднанням. І тому Царство Боже зовсім близько. Воно дароване нам. Нехай світло, яке перебуває в нас, струменить із глибини наших сердець. Так, Бог є світло, бо Він – любов (див. 1 Йо 4, 16). То ж навернімося до Його світла, і Його любов буде нашим життям.
Жан Корбон, Це називається світанком, Львів, Свічадо 2007
