Неділя Розслабленого (Йо 5:1-18).
По тому було свято юдейське, тож Ісус прибув до Єрусалиму. 2. А є в Єрусалимі при Овечих воротах купелеве місце, по-єврейському воно зветься Витесда, що має п’ять критих переходів. 3. Лежала в них сила недужих, сліпих, кривих, усохлих, які чекали, коли то зрушиться вода: 4. ангел бо Господній сходив час від часу в купелеве місце та й заколочував воду, і хто, отже, перший поринав по тому, як вода заколочувалася, то одужував, – хоч яка б там була його хвороба. 5. Один чоловік там був, що нездужав тридцять і вісім років. 6. Побачив Ісус, що він лежить, а довідавшися, що було воно вже дуже довго, каже до нього: «Бажаєш одужати?» 7. «Не маю нікого, пане, – одрікає йому недужий, – хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль: бо ось тільки я прийду, а вже інший передо мною поринає.» 8. Мовить Ісус до нього: «Устань, візьми ложе твоє і ходи!» 9. Відразу ж і одужав той чоловік, і взяв ложе своє і почав ходити.
Був же той день – субота. 10. Юдеї і кажуть до одужалого: «Субота адже ж! Не личить тобі ложе носити!» 11. А той їм у відповідь: «Візьми ложе твоє і ходи, – сказав мені, хто мене оздоровив.» 12. Спитали його: «Хто він – той, що сказав тобі: Візьми і ходи?» 13. Та одужалий не знав, хто він, бо Ісус зник у натовпі, що юрмився на тому місці. 14. Щойно потім знайшов його Ісус у храмі й мовив до нього: «Оце ти видужав, – тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось.» 15. Чоловік пішов і оповів юдеям, мовляв, той, хто його оздоровив, – Ісус. 16. Ось тому й переслідували юдеї Ісуса: вчинив бо він те в суботу. 17. А Ісус їм відрік: «Отець мій творить аж по сю пору, тож і я творю.» 18. За те ж юдеї ще дужче заповзялися, щоб убити його – не тільки за те, що суботу порушував, а й за те, що Бога своїм Отцем називав, робивши себе рівним Богові.
Якщо спробувати одним реченням окреслити свідчення євангелиста Йоана то його можна назвати “богословом нового творіння” – від самого початку і до кінця Йоан, з очевидним відсиланням до Бт 1:1, говорить про нове творіння, яке відбувається в Христі Ісусі[i]. В 20 главі (1-й та 19-й вірші) євангелист повторює це твердження, підкреслюючи, що Пасха (Воскресіння) звершилася в перший день тижня. А оскільки Воскресіння відбувається в перший день тижня – це є початок нового творіння. В п’ятницю (6-й день) Ісус стоїть перед Пилатом, який каже “Це чоловік” (19:5) – натяк на сотворення людини в 6-й день. На хресті Ісус завершує працю, яку Йому доручив Отець словами “Звершилося – Τετέλεσται (19:30)” – завершення самого творіння. Далі йде, як у Бутті, день спокою / відпочинку – день суботній (19:31), а потім, ще в темноті, Марія приходить на гріб в перший день тижня. Йоан хоче показати, що суспільне служіння Ісуса (три роки) – завершення первісного творіння; Воскресіння – початок Нового Творіння. Для цього, щоб пояснити читачеві, як відбувається це завершення первісного творіння й починається нове творіння Йоан, хоче щоб читач слідував певному порядкові знамень – чудес. Чуда в своєму євангелії Йоан називає знаками, – оскільки вони вказують усім хто їх бачить на Бога присутнього в Ісусі. З поміж численних чудес / знаків, які учинив Ісус (пор. Йо 20:30-31) Йоан відбирає тільки кілька, але їх число є символічне.
1.Перше чудо Ісуса у Кані Галилейській (2:1-12);
2.Оздоровлення сина цісарського урядовця (4:43-54);
3.Оздоровлення недужого при Витезді (5:1-15);
4.Ісус помножує хліби (6,1-15) та ходить по воді (6:16-21);
5.Чудесне оздоровлення сліпонародженого (9:1-49);
6.Воскресіння Лазаря (11:1-44);
7.Розп’яття Ісуса (19)
- Воскресіння описане в Йо 20 є початком нового творіння.
Відтак все Євангеліє підготовляє нас до Пасхи починаючи з першого знаку – весілля в Кані, яке відбувається на третій день. Уривок в Йоана 5:1-15 містить розповідь про так званий третій знак в Євангелії.
Басейн Витесди в Єрусалимі, розташований трохи на північ від Храмової гори, славився як місце зцілення. Але басейн привертав увагу не тільки євреїв: судячи зі знахідок археологів, це місце почитали також язичники. Якийсь момент в історії воно навіть було під “заступництвом” бога лікарів Асклепія. Але “працювало” святилище все гірше і гірше. Можливо, паралітик, який пролежав тридцять вісім років у Витезді, вже перетворив очікування зцілення в професію і джерело заробітку. Тому Ісус ставить йому конкретне запитання: “Ти хочеш одужати ?” У цьому місці збиралися заради надії на чудесне зцілення, на божественне втручання, але це втручання було в кращому випадку рідкісним і непередбачуваним, а в гіршому – порожньою мрією. І ось приходить істинний Син істинного Бога – і тут же здійснює призначення цього басейну, – те зцілення, яке було обіцяно, та все ніяк не збувалося. Як і в інших випадках, все, що було потрібно, – одне лише слово, в даному випадку – наказ піднятися на ноги, взяти своє ложе та йти. Навіть не сказано, що цей чоловік повірив Ісусові, однак, звичайно ж, він повинен був повірити, інакше він не послухався б. Тепер для нього відкривається нове життя …
В Євангелії Ісус часто здійснює давні надії і сподівання євреїв. Але в Витезді Ісус здійснює також надії і на половину сформовані вірування язичників. Це одна з дуже важливих складових вістки даного Євангелія: оскільки “спасіння від юдеїв” і це спасіння принесене Ісусом, – воно починає поширюватися від євреїв, включаючи в себе більш широкий світ. Язичницьке святилище теж було невиразним знаком зцілення, яке приніс Ісус. Язичництво намагалося використати в своїх інтересах сили створеного світу. Зцілення, вчинене Ісусом, – та реальність, яку давно чекав створений світ, і воно ж – початок нового творіння. Спасіння, принесене в світ Божим Сином, знаменує новий день, – який очікували, самі цього не усвідомлюючи, Ізраїль та цілий світ. Завершальні вірші цієї 5-ї глави (особливо 25-29) дозволяють нам побачити в 8-му вірші натяк на те, яким буде це нове творіння. Коли Ісус промовляє “Встань!”, – Він використовує слово, яке в Новому Завіті часто означає воскресіння. Почасти в цьому і полягає таємниця місії Ісуса. Він не використовує одну з сил створеного світу, щоб підправити якісь вади всередині все того ж творіння – Він несе нове життя, нове творіння. Нове проривається в нинішній світ, несучи зцілення і новий шанс, а старе усвідомлює, що саме таким і був початковий задум.
Звичайно, багатьох людей це лякало, а дехто навіть бачив у незвичайних подіях пряму загрозу… Предметом суперечки була субота. Старий Завіт пояснює, що субота встановлена для того, щоб виділити сьомий день – відрізок часу, коли Бог-Творець “відпочивав” від трудів творіння. Раз на тиждень дотримуючись закону євреї припиняли роботу. Щоб не заплутатися, їх наставники розробили чіткі визначення всього, що відноситься до “роботи”. Однак Ісус систематично робить в суботу такі вчинки, які можна вважати “роботою” і тому деякі Його противники розглядають це як навмисне порушення закону. Зрештою, хіба обов’язково було зцілювати паралітика в святий день? Хворий провалявся мало не сорок років, тож почекав би ще день. Ісус же, ніби навмисне, вибирає для зцілення суботу. І хоча Його дії важко назвати роботою – Він всього лиш виголосив наказ, – але Він наказав цій людині зробити вчинок, який порушує суботні правила (нести свою постіль). Ісус відповідає, що Отець діє постійно, і Він повинен чинити так само. Що це означає? Ісус впевнений, що Господь Ізраїлю зараз, в цей момент, коли Він вимовляє ці слова, починає нове творіння, яке приходить на зміну старому. “Часова зона” нового творіння отримує перевагу над суботою. Бог почав процес зцілення хворого старого світу, й хоча в цьому процесі, ймовірно, теж передбачено час відпочинку (коли повністю здійсниться місія Ісуса – див.19:28-30), в даний момент потрібно всіма силами здійснювати головну працю. А якщо, з точки зору Йоана, “знаки” відповідають “дням” нового творіння – то тим більше. Однак Ісус наштовхується на жорстку відсіч, і чим більше “знаків”, тим завзятішою стає опозиція: люди ж починають здогадуватися, що буде за цими знаками, та куди вони вказують.
Що ж заважає процесу зцілення та нового творіння? Цьому противляться не тільки опозиція, але й гріх. Багато чого залишається прихованим, наприклад, в даному випадку Ісус вважає, що паралітик був покараний за гріхи (вірш 14), але через чотири глави Ісус рішуче оголошує, що сліпець не був покараний за свій гріх чи гріхи батьків (9:1-3). Тобто інколи хвороба буває наслідком гріха, але жорсткий взаємозв’язок відсутній і ніколи не можна підозрювати гріховність кожного хворого чи інваліда. Врешті кожен знає й чимало здорових і щасливих грішників. Насправді починає обростати сенсом коротке, сумне зауваження прологу (1:10-11): “До своїх прийшов, а свої Його не прийняли”. Люди не були готові до нового творіння, до появи живого Бога, який несе їм нову звістку. Вони продовжували жити в колишній (старій) “часовій зоні” й злилися на Ісуса, який їх навіщось турбує. Суперечка між “часовими зонами” буде наростати і завершиться хрестом. Та ж битва продовжується і понині, приймаючи нові форми. З воскресінням Ісуса нове творіння поширилося на весь світ. Є люди однак, які як і раніше реагують на цей процес зі злістю…
Уважне читання тексту допомагає побачити паралелі в нашому сьогоденні. Проте для правильної реакції на Боже Слово цього уривку, потрібно запам’ятати та осмислити три дуже важливі слова для Євангелія від Йоана.
Перше – бачити. Бачити 7 знаків Ісуса, а головно 8-й – Воскресіння, щоб зрозуміти Божий план для світу та особисто для мене…
Друге – вірити. Іменник “віра” в Євангелії від Йоана не вживається жодного разу, але 99 разів вжито як дієслово. Щоб сила нового життя, яке дарує Ісус, могла нас змінити, ми повинні довіритися Йому беззастережно (в єврейській мові слово віра – “емуна”, є спільнокореневе з словом “Амінь”, й означає, вірність, твердість, непохитність; може вживатися тільки у відношенні до особи).
Третє – свідчити. Дієслово “мартірео” – означає нести свідчення. Перші триста років свідчення ранньої церкви (а в багатьох місцях і сьогодні) це свідчення кров’ю – мучеництво. Відтак іменник “мартір”, означає не тільки свідок, але й мученик. Сам Ісус каже в Євангелії від Йоана: “Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе“(12:24).
Сьогодні, для того, щоб нове творіння входило в наше старе існування, дуже багато людей віддають найдорожче. Кожного дня ми чуємо про мученицьку смерть сотень християн. Тисячі наших співвітчизників та друзів України, також стоять аж до смерті проти облудної, людиноненависницької системи, котру продовжують продукувати ті, чиї серця просякнуті темрявою та духовним паралічем, – й ця темрява й духовна недуга, на превеликий жаль, знайшла собі місце не тільки в серцях наших північних сусідів, але й багатьох наших захланних співгромадян… Хай свідчення Небесної сотні, воїнів добровольчих батальйонів та ЗСУ, волонтерів та просто небайдужих людей, котрі віддали своє життя захищаючи наше з вами майбутнє, свободу та гідність, не залишить нас байдужими…
[i] Роздуми основані на Wright N. T., Resurrection of the Son of God (Christian Origin and the Question of God. vol. 3), Minneapolis, Fortress Press 2003, 440-448; 662-679; Wright Tom, John for Everyone Part 1: Chapters 1-10 Pt. 1 (New Testament for Everyone) SPCK 2002, Kindle Edition, 54-60
о. Юрій Щурко
