Наше життя – це посудина з дорогоцінними пахощами.
Чоловіки добре знають, як жінки люблять парфуми. Існує величезна кількість ароматів, а ціна одного маленького флакона може бути високою. Проте чоловіки знають, які парфуми подобаються їхнім дружинам і намагаються дарувати їхні улюблені.
Здавалося б, що цінного в невеликій кількості ароматної рідини? Але в цьому і полягає таємниця парфумів: вони цінуються завдяки своїй здатності перетворювати образ того, хто ними користується. Парфуми допомагають жінці бути чарівною і притягальною. Використовуючи відповідний аромат, вона створює певний образ в очах оточуючих. Якщо жінка користується тими самими парфумами, то у чоловіка їх аромат асоціюється з його дружиною. Парфуми начебто відбивають індивідуальність жінки. Згідно з Єванґелієм від Луки, грішниця вилила пахощі на ноги Христа, в деякому значенні виливаючи на Нього своє власне життя, жертвуючи Господу те, що повніше відбивало її образ, те, ким вона була і ким себе відчувала.
Більше, ніж просто помазання
У Євангелії ми знаходимо ще три історії, в яких жінка змащує Ісуса пахощами. І Матей, і Марко починають свою розповідь про Страсті Ісуса з історії невідомої жінки, яка помазала голову Ісуса дорогим миром (див. Мт 26,6-13; Мр 14,3-9). Йоан теж починає свою розповідь про Страсті Христа із подібної історії, але, за його версією, цією жінкою була Марія, сестра Марти. Згідно з Йоаном, помазання відбувалося в домі Мар-ти і Марії, і Марія помазала голову Христа, а не ноги (див. Йо 12,1-8). Лука говорить нам, що господарем дому був фарисей Симон, в той час як Марко і Матей називають його «Симон прокажений».
За Лукою, зустріч Ісуса і грішниці відбувалася в Галилеї, але інші три Євангелія переносять подію помазання до Вифанії. Також виклад Луки відрізняється тим, що у нього немає чийогось докору про даремну витрату дорогих пахощів, які можна було б продати і нагодувати жебраків. Згідно з Матеєм, це зауваження зробили учні. За Йоаном, це був Юда Іскаріот. Марко ж пише, що це зауваження зробив хтось із присутніх.
За версією Луки, жінка виливає пахощі на знак любові і покаяння. За Йоаном, Ісус бачить у помазанні пророцтво Його майбутньої смерті і поховання. За Матеєм і Марком, Ісус говорить, що жінка зробила для Нього «добрий вчинок».
Для чого ці порівняння? Біблеїсти та богослови схиляються до думки, що ці чотири оповідання про помазання Христа пахощами — переказ однієї й тієї ж події з вирізненням різних деталей, які ілюструють різні погляди на те, Ким був Ісус і для чого Він прийшов до нас. Поєднує всі ці історії факт, що Ісус був помазаний пахощами і радо прийняв цей вияв любові, незважаючи на невдоволення оточуючих. Господь дав зрозуміти, що це зовсім не марнотратство — «витрачати» своє життя на Нього.
Здоровий глузд чи любов?
Святе Письмо говорить нам, що після П'ятидесятниці перші християни піклувалися про бідних у своїх спільнотах (див. Ді 11,28-30; 1 Кор 16,1-3; 2 Кор 9,1-15). Це узгоджувалося з Законом Мойсея, котрий особливу увага приділяв турботі про чужоземців, сиріт і вдів (див. Втор 24,14-21). Навіть небагаті юдеї вірили, що турбота про благо суспільства була одним зі шляхів, яким Бог закликав їх проголошувати Його справедливість.
Не дивно, що вчинок жінки, яка помазала Ісуса дорогоцінним миром, на думку фарисеїв, не співпадав з тим, чого їх навчали. Але її марнотратство походило не зі зневаги до Божих Законів, а з любові до Господа. Пахощі – це все, що у неї було, і все, ким вона була. І вона від усього серця пожертвувала це Йому.
Така природа любові. Вона не робить розрахунків, не піддається здоровому глузду. Найглибше бажання любові – віддати все! Все, ким ми є, і все, що у нас є. Любові недостатньо символічних жестів або часткової жертви. Любов визнає лише повноту і цілісність.
Святий Ігнатій Лойола висловив свою любов до Ісуса в наступній молитві (вона добре відома тим, хто пережив Ігнатіанські духовні вправи): «Візьми мене, Господи, візьми всю мою свободу, всю пам'ять мою, розум і всю волю мою, — все, ким я є і що посідаю. Ти подарував мені все це, Господи, і я все це знову Тобі повертаю. Все належить Тобі: розпорядися ним за волею Твоєю. Дай мені лише милість і любов Твою, і цього мені досить. Життя і смерть свою цілком складаю я в руки Твої. Амінь». Цією молитвою святий Ігнатій висловив те, що ховалося в серці грішниці. Коли ми зустрічаємося з Богом, то відчуваємо бажання повернути Йому все, що є у нас і в нас.
Саме любов, а не здоровий глузд, лежить в основі таїнства Вінчання. Чоловік і жінка обіцяють піклуватися одне про одного, як про самих себе. Це не складно втілити в життя, якщо є любов. Любов, а не здоровий глузд, лежить в основі виховання дітей. Скрупульозно розрахувавши витрати, будь-який фінансовий експерт скаже, що вкладати гроші в народження і виховання дітей невигідно. Щоб виростити одну дитину, потрібні великі витрати, як матеріальні, так і часу, і сил. Проте подружні пари прагнуть мати дітей. Чому? Тому що любов народжує любов. Любов ігнорує здоровий глузд. Чоловік і жінка жадають поділитися своєю любов'ю з дітьми.
Звичайно, треба віддати належне здоровому глузду, але все має межу. Витрачати дорогоцінні пахощі на помазання Христа — один з випадків відсутності здорового глузду. Здоровий глузд спирається на логіку і розсудливість, а любов — на глибинну спрагу серця.
Хто для тебе Ісус?
У трьох із чотирьох розповідей про грішницю — від Матея, Марка та Йоана — Ісус сказав: «Бідні завжди будуть з вами, а Мене будете мати поруч не завжди». В оповіданні Луки Господь запитав Симона, чи бачить різницю між своїм ставленням до Христа і ставленням цієї жінки. Але думка залишається тією ж: Христос шукає людей, які готові віддати всього себе, всю свою любов Йому і Його Отцю.
Ми можемо бути впевнені в тому, що в різні періоди життя нам буде дана особлива благодать, яка допоможе глибше усвідомити, Хто такий Ісус і що Він зробив для нас. Ніхто не може сказати, коли ми отримаємо це одкровення, як і де. Але воно обов'язково буде нам дане. І коли це станеться, нашою найкращою відповіддю буде любов.
Фарисей Симон не зміг побачити свій час благодаті — навіть коли Христос пояснив йому це у формі притчі. Юда Іскаріот також не помітив благодаті, незважаючи на те, що Ісус звертався до нього до най-останнішого моменту (див. Йо 13,26-27). Інший приклад — самарянка. Вона відкрила своє серце і побачила Того, Хто просив у неї води (див. Йо 4,10.39). Грішниця також побачила, Ким був Ісус, і відповіла Йому любов'ю і смиренністю, віддавши Йому себе.
Особливі моменти близькості до Христа трапляються і на нашому шляху, і те, як ми відповімо Йому, частково буде визначати, як ми ставимося до Христа в нашому повсякденному житті. Святе Письмо обіцяє: якщо ми шукаємо Бога всім своїм серцем, якщо хочемо впустити Його в найпотаємніші куточки нашого «я», то обов'язково знайдемо Його (див. Єр 29,13-14).
Витрачай себе на Христа
Брати і сестри, після помазання пахощами Ісус сказав, що для Нього була вчинена добра справа, і що цей жест щедрості і любові буде прославлений у кожному поколінні (див. Мр 14,9). Наше життя – це посудина з дорогоцінними пахощами. Ісус заплатив за нас занадто високу ціну і зробив це, бо глибоко любить кожного з нас. Він вилив на нас пахощі Свого власного життя.
Ніщо не буде так подобатись Христу, ніж те, як кожен з нас від серця прославлятиме Христа і служитиме Йому та Його людям. Присвячувати свій час, сили і майно Його Царству — це не даремні витрати, а дорогоцінний скарб в очах Господа.
Слово між нами №6(82)
