НАВІЩО ПОТРІБНІ ТАКІ ВИТРАТИ?

Наше життя – це посу­дина з дорогоцінними пахощами.

Чоловіки добре знають, як жінки люблять парфуми. Існує ве­личезна кількість ароматів, а ціна одного маленького фла­кона може бути високою. Проте чоловіки знають, які пар­фуми подобаються їхнім дружинам і намагаються дарувати їхні улюблені.

Здавалося б, що цінного в невеликій кількості ароматної рідини? Але в цьому і полягає таємниця парфумів: вони цінуються завдяки своїй здат­ності перетворювати образ того, хто ними користується. Парфуми до­помагають жінці бути чарівною і притягальною. Використовуючи відпо­відний аромат, вона створює певний образ в очах оточуючих. Якщо жінка користується тими самими парфумами, то у чоловіка їх аромат асоці­юється з його дружиною. Парфуми начебто відбивають індивідуальність жінки. Згідно з Єванґелієм від Луки, грішниця вилила пахощі на ноги Христа, в деякому значенні виливаючи на Нього своє власне життя, жер­твуючи Господу те, що повніше відбивало її образ, те, ким вона була і ким себе відчувала.

Більше, ніж просто помазання

У Євангелії ми знаходимо ще три історії, в яких жінка змащує Ісуса пахощами. І Матей, і Марко починають свою розповідь про Страсті Ісуса з історії невідомої жінки, яка помазала голову Ісуса дорогим миром (див. Мт 26,6-13; Мр 14,3-9). Йоан теж починає свою розповідь про Страсті Христа із подібної історії, але, за його версією, цією жінкою була Ма­рія, сестра Марти. Згідно з Йоаном, помазання відбувалося в домі Мар-ти і Марії, і Марія помазала голову Христа, а не ноги (див. Йо 12,1-8). Лука говорить нам, що господарем дому був фарисей Симон, в той час як Марко і Матей називають його «Симон прокажений».

За Лукою, зустріч Ісуса і грішниці відбувалася в Галилеї, але інші три Євангелія переносять подію помазання до Вифанії. Також виклад Луки відрізняється тим, що у нього немає чийогось докору про даремну витрату дорогих пахощів, які можна було б продати і нагодувати жебраків. Згідно з Матеєм, це зауваження зробили учні. За Йоаном, це був Юда Іскаріот. Марко ж пише, що це зауваження зробив хтось із присутніх.

За версією Луки, жінка виливає пахощі на знак любові і покаяння. За Йоаном, Ісус бачить у помазанні пророцтво Його майбутньої смерті і поховання. За Матеєм і Марком, Ісус говорить, що жінка зробила для Нього «добрий вчинок».

Для чого ці порівняння? Біблеїсти та богослови схиляються до думки, що ці чотири оповідання про помазання Христа пахощами — переказ однієї й тієї ж події з вирізненням різних деталей, які ілюструють різні погляди на те, Ким був Ісус і для чого Він прийшов до нас. Поєднує всі ці історії факт, що Ісус був помазаний пахощами і радо прийняв цей вияв любові, незважаючи на невдоволення оточуючих. Господь дав зрозуміти, що це зовсім не марнотратство — «витрачати» своє життя на Нього.

Здоровий глузд чи любов?

Святе Письмо говорить нам, що після П'ятидесятниці перші христия­ни піклувалися про бідних у своїх спільнотах (див. Ді 11,28-30; 1 Кор 16,1-3; 2 Кор 9,1-15). Це узгоджувалося з Законом Мойсея, котрий особливу увага приділяв турботі про чужоземців, сиріт і вдів (див. Втор 24,14-21). Навіть небагаті юдеї вірили, що турбота про благо суспільства була одним зі шляхів, яким Бог закликав їх проголошувати Його справедливість.

Не дивно, що вчинок жінки, яка помазала Ісуса дорогоцінним ми­ром, на думку фарисеїв, не співпадав з тим, чого їх навчали. Але її мар­нотратство походило не зі зневаги до Божих Законів, а з любові до Гос­пода. Пахощі – це все, що у неї було, і все, ким вона була. І вона від усього серця пожертвувала це Йому.

Така природа любові. Вона не робить розрахунків, не піддається здо­ровому глузду. Найглибше бажання любові – віддати все! Все, ким ми є, і все, що у нас є. Любові недостатньо символічних жестів або часткової жертви. Любов визнає лише повноту і цілісність.

Святий Ігнатій Лойола висловив свою любов до Ісуса в наступній молитві (вона добре відома тим, хто пережив Ігнатіанські духовні впра­ви): «Візьми мене, Господи, візьми всю мою свободу, всю пам'ять мою, розум і всю волю мою, — все, ким я є і що посідаю. Ти подарував мені все це, Господи, і я все це знову Тобі повертаю. Все належить Тобі: роз­порядися ним за волею Твоєю. Дай мені лише милість і любов Твою, і цього мені досить. Життя і смерть свою цілком складаю я в руки Твої. Амінь». Цією молитвою святий Ігнатій висловив те, що ховалося в серці грішниці. Коли ми зустрічаємося з Богом, то відчуваємо бажання по­вернути Йому все, що є у нас і в нас.

Саме любов, а не здоровий глузд, лежить в основі таїнства Вінчання. Чоловік і жінка обіцяють піклуватися одне про одного, як про самих себе. Це не складно втілити в життя, якщо є любов. Любов, а не здоровий глузд, лежить в основі виховання дітей. Скрупульозно розрахувавши витрати, будь-який фінансовий експерт скаже, що вкладати гроші в народження і виховання дітей невигідно. Щоб виростити одну дитину, потрібні великі витрати, як матеріальні, так і часу, і сил. Проте подружні пари прагнуть мати дітей. Чому? Тому що любов народжує любов. Любов ігнорує здоро­вий глузд. Чоловік і жінка жадають поділитися своєю любов'ю з дітьми.

Звичайно, треба віддати належне здоровому глузду, але все має межу. Витрачати дорогоцінні пахощі на помазання Христа — один з випадків відсутності здорового глузду. Здоровий глузд спирається на логіку і роз­судливість, а любов — на глибинну спрагу серця.

Хто для тебе Ісус?

У трьох із чотирьох розповідей про грішницю — від Матея, Марка та Йоана — Ісус сказав: «Бідні завжди будуть з вами, а Мене будете мати поруч не завжди». В оповіданні Луки Господь запитав Симона, чи ба­чить різницю між своїм ставленням до Христа і ставленням цієї жінки. Але думка залишається тією ж: Христос шукає людей, які готові віддати всього себе, всю свою любов Йому і Його Отцю.

Ми можемо бути впевнені в тому, що в різні періоди життя нам буде дана особлива благодать, яка допоможе глибше усвідомити, Хто такий Ісус і що Він зробив для нас. Ніхто не може сказати, коли ми отримаємо це одкровення, як і де. Але воно обов'язково буде нам дане. І коли це станеться, нашою найкращою відповіддю буде любов.

Фарисей Симон не зміг побачити свій час благодаті — навіть коли Христос пояснив йому це у формі притчі. Юда Іскаріот також не по­мітив благодаті, незважаючи на те, що Ісус звертався до нього до най-останнішого моменту (див. Йо 13,26-27). Інший приклад — самарянка. Вона відкрила своє серце і побачила Того, Хто просив у неї води (див. Йо 4,10.39). Грішниця також побачила, Ким був Ісус, і відповіла Йому любов'ю і смиренністю, віддавши Йому себе.

Особливі моменти близькості до Христа трапляються і на нашому шляху, і те, як ми відповімо Йому, частково буде визначати, як ми ста­вимося до Христа в нашому повсякденному житті. Святе Письмо обі­цяє: якщо ми шукаємо Бога всім своїм серцем, якщо хочемо впустити Його в найпотаємніші куточки нашого «я», то обов'язково знайдемо Його (див. Єр 29,13-14).

Витрачай себе на Христа

Брати і сестри, після помазання пахощами Ісус сказав, що для Нього була вчинена добра справа, і що цей жест щедрості і любові буде про­славлений у кожному поколінні (див. Мр 14,9). Наше життя – це посу­дина з дорогоцінними пахощами. Ісус заплатив за нас занадто високу ціну і зробив це, бо глибоко любить кожного з нас. Він вилив на нас пахощі Свого власного життя.

Ніщо не буде так подобатись Христу, ніж те, як кожен з нас від серця прославлятиме Христа і служитиме Йому та Його людям. Присвячува­ти свій час, сили і майно Його Царству — це не даремні витрати, а доро­гоцінний скарб в очах Господа.

Слово між нами №6(82)