Свята Катерина Сієнська одного разу сказала:»Якщо ти є таким, яким маєш бути, то ти запалиш світ». У цьому і полягає наше покликання- стати такими людьми, якими задумав нас Господь. Але в реальному житті через наші гріхи і недоліки це виявляється не так вже й просто.
Апостол Павло, говорячи про те, що він є глиняною посудиною, яка містить собі скарб, показав у цій образній формулі Божественне начало і людське, силу і слабкість, закладені в ньому.
Павло не був дуже красномовним оратором,часом виявляв нетерпіння.
Але незважаючи на все це, апостол ясно усвідомлював одне :Євангеліє,котре він проповідував, набагато перевершувало його особисті якості.
Читаючи рядки послання, ми начебто чуємо голос Павла: «Хри-стос живе в мені. І я впевнений, що завдяки цьому великому скарбу Господь благословить мої зусилля в проголошенні Його Імені, незважаючи на мої слабкості».
Ми теж недосконалі. У кожного з нас є свої слабкості й недоліки. Жоден з нас не може у повноті виконати Боже покликання. І все-таки в нас, як і в Павлі, живе Христос. Тому не падаймо духом (див. 2 Кор 4,16). Христос, що перебуває в нас, допомагає нам покладатися на вічне, а не на «видиме» (див. 2 Кор 4,18). Ісус дає нам сили жити вірою, а не «баченням» (див. 2 Кор 5,7).
Обдаровані і недосконалі
Вражаючим є те, що при всій нашій недосконалості Господь закликає нас бути світлом для світу. Бог все знає про нас. Він бачить нашу обмеженість, проте закликає всіх нас іти в світ і розбудовувати Його Церкву.
Історія спасіння показує, що і найбільші Божі слуги були не без гріха. Наприклад, Авраам, людина великої віри, з недовірою зустрів звістку про те, що у них із Сарою буде син (див. Бут 17,17). Авраам збрехав фараону та Авімелеху, сказавши, шо Сара — його сестра (див. Бут 12,10-20; 20,1-20). І все-таки, незважаючи на ці слабкості, помилки і брак довіри, Авраам згодом був названий другом Божим.
Мойсей, якого Бог обрав вивести ізраїльтян з Єгипту, був урівноваженим, хоробрим і життєрадісним. Але він намагався переконати Бога послати іншого з цією місією (див. Вих4,13). Ще Мойсей був запальним (див. Вих 17,1-4; Чис 20,10-12) і не завжди довіряв Богові. Але він став великим Божим слугою.
Давида Бог поставив царем Ізраїлю. Він був безстрашним і палким. Однак при всій своїй відданості Богу, Давид вчинив перелюб з Версавією та організував убивство її чоловіка, одного зі своїх най-вірніших слуг.
Ілля був великим Божим пророком. Він зробив чимало чудес і проголошував правду з великою пророцькою силою. Проте коли до Іллі дійшла звістка про клятву цариці Єзавелі вбити його, він втратив свою впевненість і втік у пустелю.
Всі ці чоловіки служили Богові до і після того, як виявлялися їхні недоліки. Господь завжди запрошує нас служити Йому, навіть після тяжкого падіння. Хіба можна забути слова Христа, сказані Петрові після того, як той тричі відрікся від Учителя? Ісус не засуд жував Петра, не висміював його, а тільки запитав: «Чи любиш ти мене?» А потім сказав: «Паси мої вівці» (Йн 21,15-17).
Дорогоцінні глиняні посудини
Ці та інші звитяжці віри підтверджують слова Павла про те, що ми є глиняними посудинами, які містять у собі великий скарб. Усі вони довели своїм життям: Божий посланець є недосконалим, але Боже послання завжди досконале.
Якшо ж посланці були надто високої думки про себе, життя ставило все на свої місця. Коли вони розчаровувалися в собі або сумнівалися у своїх силах, Господь давав їм розраду і виявляв Свою силу і любов. Коли ж ці люди віри потрапляли в полон гріха, то через покаяння і зустріч з Божим милосердям знову отримували свободу.
Коли Павло писав Друге Послання до Коринтян, він уже був досить смиренномудрим і не намагався звеличувати себе. Він знав, що покликаний проповідувати людям про Ісуса Христа, а не хизуватися своїми здібностями. Головним для Павла було вести людей до ХрисТа, тому його зовсім не турбувало, яке враження він справляв на оточуючих. Апостол прагнув лише одного – щоб поширювалося Євангеліє Христа.
І Господь постійно навчає нас не переоцінювати свої сили. Він хоче, щоб ми пам’ятали, що Його сила «виявляється в [нашому] безсиллі» (2 Кор 12,9). Набагато важливіше, щоб люди приходили до Христа, а не до нас. Насправді, смиренність не тільки цінна в очах Бога, вона також притягує оточуючих нас людей.
Часом ми впадаємо в іншу крайність і применшуємо свої здібності: тоді маємо змінити своє ставлення до себе. Звичайно, ми лише глиняні посудини. Але у кожного з нас є чимало чудових дарів. До того ж, ми носимо в собі неоціненний скарб — Самого Христа, надію слави! Ми знаємо, що Ісус полюбив нас аж до хресної смерті. Всемогутній Бог з радістю називає нас Своїми улюбленими дітьми і спадкоємцями. Тому наш потенціал набагато більший, ніж нам здається. Насправді всі ми можемо повторити за Павлом: «Я можу все в тому» хто укріплює мене» (Флп 4,13).
Посланець вказує на послання
Головне призначення посудини — виявляти свій вміст. Саме це мав на увазі Христос, коли сказав:
«Ви — світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт 5,14-16).
Ісус Христос хоче, щоб Його світло віддзеркалювали як спільноти Церкви, так і кожен зокрема. Він довірив нам скарб Свого Євангелія, який ми носимо в глибині свого серця. Якщо ми співпрацюємо з ним, то Його світло сяє через нас для оточуючих.
Сьогодні Павло сказав би нам, що розмір і краса наших храмів, кількість наших парафіяльних програм і сума річного бюджету — вторинні. Найважливіше — чи ми приховуємо світло Христове, що світить всередині нас, чи дозволяємо йому освітлювати цей світ. Саме це є головним показником того, чи вказує слава, яку ми випромінюємо, на Христа, чи на нас самих.
Бог вірить в нас
Є така легенда. Одного разу, незабаром після вознесіння Христа на небеса, архангел Гавриїл запитав Його: «Господи, а чи знають люди на землі, як Ти любиш їх і що Ти зробив для них?»
«Ще ні, – відповів Христос. – Але є кілька десятків людей у Єрусалимі, котрі це знають».
Це засмутило Гавриїла, і він сказав: «Що ж Ти збираєшся зробити, щоб увесь світ довідався про Твою любов, виявлену на хресті?»
Ісус Христос відповів: «Я сказав Петру, Якову, Йоану, Марії Маг-далині та іншим Моїм послідовникам нести Добру Новину всьому світові».
Скептично похитавши головою, Гавриїл запитав: «А що, як Петро знову відречеться від Тебе? Якщо інші знову розбіжаться? Що, як вони втомляться і покинуть усе? Чи є у Тебе на цей випадок запасний план?»
І Христос відповів: «Ні, я вірю в них».
І сьогодні Божий задум залишається таким самим. Бог вірить у нас. Він сподівається на те, що ми — прості глиняні посудини — явимо Його світло всьому світові. Він хоче, щоб ми розповіли людям про скарб, що зберігається всередині нас. І ми дійсно можемо зробити це. Ми можемо запалити цей світ, бо Христос живе в наших серцях!
Слово між нами 2011 №2(114)
