Щодня ми беремо участь у битві добра і зла або, за словами апостола Павла, духа і тіла. Ця битва особливо загострюється під час Великого посту. Піст, молитва і милостиня кличуть нас «перемагати гріх і гординю» (III Префація Великого посту). Час замислитись над тим, як ми відповідаємо на цей заклик. Істинна битва розгортається не в наших тілах, адже головне не те, скільки і чого вживати в їжу під час посту. Справжнє поле брані — це наш розум, з якого виходять наші вчинки і стосовно Бога, і стосовно ближнього.
Тому розгляньмо боротьбу, що відбувається в нашому розумі, проаналізуймо стратегію, яка допоможе виграти духовну битву і наблизитися до Христа.
Поле брані
У кожного з нас є гарні риси характеру, чесноти і таланти. Це Божі дари, які ми з роками розвиваємо і за допомогою котрих служимо іншим. Це великодушність, доброта, щирість, любов, співчуття, працьовитість. Господь наповнює ці чесноти і дари Своєю благодаттю, щоб вони якнайкраще служили добру і приносили добрі плоди в Церкві.
З іншого боку, у нас є схильності, прагнення, звички, образливі для Бога і згубні як для нас самих, так і для оточуючих. Це жадібність, егоїзм, заздрість, хтивість, брехливість. На жаль, у своєму житті ми розвивали не тільки добрі дари, але і деякі хибні схильності, дозволяючи їм віддаляти нас від Бога та виконання Його волі.
Отже, в нашому розумі невпинно йде боротьба між бажанням чинити за Духом і прагненням догодити собі, зневажаючи Бога і ближніх. Але це ще не все. Святий Дух, Який живе в нас, не є бездіяльним. Він постійно відкриває нам, як Бог любить і благословляє нас. Святий Дух невпинно намагається скеровувати наші дії і допомагає знаходити Божі шляхи у стосунках з людьми. Він утішає нас, коли ми в розпачі, підбадьорює, коли повстаємо з гріха, виливає на нас Божу любов, милосердя і мудрість.
Але в цій битві за наш розум бере участь і диявол. Він ходить навколо нас, пропонуючи одну спокусу за іншою. Він весь час нашіптує напівправду, кидаючи в нас свої «розпечені стріли» (Еф 6,16). Сатана красномовно переконує нас, що ми можемо робити все, чого забажаємо. І в битві за нас він інколи перемагає. Звичайно, неможливо аналізувати кожну свою думку: від кого вона виходить, чому ми приймаємо те чи інше рішення. І все-таки багатьом святим такий аналіз допомагав розібратися у своєму внутрішньому житті, щоб зростати у святості.
Духовна битва апостола Петра
Простежмо за духовною битвою однієї людини — святого Петра. У його вчинках, описаних у Євангелії, легко побачити як слабкості, так і його бажання догодити Богові.
Одного разу Христос запитав Своїх учнів: «За кого мають люди Сина Чоловічого?» І Петро відразу відповів: «Ти — Христос, Син Бога Живого». Тоді Христос благословив Петра і сказав йому: «Не тіло і кров відкрили тобі це, але Отець Мій небесний». Також Він назвав Петра «скелею», на якій Він збудує Свою Церкву (див. Мт 16,13-19). Тільки уяви, як зрадів та запишався Петро, почувши таке про себе!
Але невдовзі Христос відкрив Дванадцятьом, що Йому доведеться страждати і прийняти смерть від рук книжників і фарисеїв. Ця звістка так засмутила Петра, що він із зворушенням вигукнув: «Пожалій Себе, Господи! Хай не буде цього з Тобою!» Який відданий і вірний учень! Але що ж сказав йому на це Христос? «Геть, сатано, від мене!» (див. Мт 16,20-23). І це — за добрі наміри Петра?!
В обох ситуаціях саме розум підказав Петрові, що говорити. І ті, й інші слова вимовила одна й та сама людина. І все-таки Христос показав Петрові, що перша відповідь виходила від Бога, а друга — від сатани. Природно, Петрові необхідно було навчитися розрізняти, від кого виходять ті чи інші думки й наміри. Саме так діє наш розум. Ми можемо виявити Божу любов і розуміння, але іншим разом повестися негідно, піддавшись впливу диявола.
Невже всі наші слова і вчинки непередбачувані і випадкові? Невже ми так і не зможемо розрізнити, чи наша думка виходить від нас самих чи від Бога, чи, можливо, це спокуса сатани? Звичайно, зможемо! Ці епізоди з життя апостола Петра показують лише перші кроки в життєвій мандрівці Петра. Поступово він навчився розпізнавати, від кого приходять підказки. Впродовж багатьох років, зростаючи у вірі і поглиблюючи свої взаємини з Богом, аналізуючи свій власний досвід, він подолав свої імпульсивність і нестриманість. Петро постійно обновляв своє мислення аж до того дня, коли смиренно віддав життя заради Христа.
Таємниця Божої любові
Коли ми прагнемо наслідувати Христа, Він діє в нас, доповнюючи всі наші людські зусилля. Саме це відбулося з Петром. Можливо, ми іноді думаємо, що «всього лише» беремо участь у Літургії або мало молимося після Святого Причастя. Можливо, ми вважаємо, що спільна молитва Святого Розарію більше корисна в навчанні наших дітей молитві. Але насправді кожного разу, коли ми шукаємо Господа, Він компенсує наші недоліки і надолужує наше безсилля, і найчастіше ми навіть не підозрюємо про це доти, поки не помітимо дивних змін в наших думках, почуттях і вчинках.
У цьому полягає таємниця Божої любові: коли ми робимо декілька невпевнених кроків назустріч Христу, Він наближається до нас семимильними кроками. І як плід дії Його любові ми отримуємо глибокий мир, мудрість і ясне мислення. Він робить «куди більше за те, чого ми просимо або що ми розуміємо» (Еф 3,20).
Важко… але можливо
Щоб «одягнутися» в нове мислення і жити за Духом, наслідуючи Христа, ми маємо не тільки докласти власних зусиль, але й співпрацювати з Божою благодаттю. Розум — один із найдорогоцінніших Божих дарів. Це найдосконаліший інструмент, покликаний допомагати нам наближатися до Бога. Але, як це не дивно, наш розум також здатен бути нашим найгіршим ворогом.
Перетворення силою Святого Духа вимагало від Петра величезної праці. Тяжко буде і нам. Тяжко, але можливо! Життя за Духом — це справа благодаті і молитви, сповнена випробувань і помилок. Осягнення такого життя вимагає часу. Але воно можливе, адже така обітниця Христа (див. Йо 14,17.26; 16,13).
Тому, якщо ви готові до випробувань на шляху до оновлення вашого розуму впродовж Великого посту, пам’ятайте про те, що Павло закликав вас жити за Духом. Він сказав римлянам, що вони сини і дочки Бога. Більше того, він сказав, що Святий Дух перебуває з ними і в них, молиться разом з їхнім духом і свідчить про те, що вони — діти Божі (див. Рим 8,16). Які докази нам ще потрібні?
Слово між нами «Великий піст» 2008 №2(87)
