Чин посвячення “Красивого хрестика”

Після Богослуження жінка підійшла до священика і попросила поблагословити хрестик, який нещодавно придбала. Вона простягнула долоню, на якій виднівся великий золотий хрестик і з піднятим тоном промовила: «Ось погляньте, який він красивий. Я спеціально вибирала такий величавий та з багатьма орнаментами. Я вже приміряла, мені і до мого одягу гарно підходить. Буде приємно його носити і зовсім несоромно перед людьми.»

Жінка ще далі милувалась прикрасою, а священик скривився.

Здивована парафіянка насторожено запитала: «А що він вам не подобається? Я вибрала найкращий»

Отець не відповів нічого, натомість почав шукати молитву… пошуки молитви тривали довго, а жінка нудно чекала. Врешті священик, зітхаючи, промовив: «Навіть не знаю, що робити. Бо у цій книжці не знайшов молитви на посвячення «красивих хрестів для носіння на показ людям». Може ви знаєте, де є така молитва?»

Жінка на таке приниження, ще й на очах подружок, і з підвищеним тоном сказала: «Як ви смієте? Ви насміхаєтеся з мене, я до вас по-людськи прийшла, а ви з себе показуєте якогось дивака».

Священик спокійно відповів: «Простіть, якщо образив, але це ви мабуть насміхаєтеся із хресного знамення. Якщо би вашу дитину розіп’яли на хресті, то ви би, прикрасивши це місце тортур, показували би всім людям, хвалячись перед іншим цією красою?»

Після цих слів жінка почервоніла і відійшла.

Хтось потім сказав, що хрестик їй хтось таки посвятив, але без жодних урочистостей. Цей хрестик вона носила, але ніхто не бачив його. Лиш деколи, коли на хрестопоклінну неділю вона його знімала, щоб його поцілувати на знак пошани.

Інколи можемо звернути більшу увагу на те, що не є головним, забуваючи про те, заради чого ми почали звертати цю увагу.