Щораз популярнішими зараз стають різноманітні тренінги про побудову міцних стосунків: як знайти свою половинку, як не помилитися у виборі, як навчитись чути одне одного. Однак чи не найбільш ефективними порадами можуть поділитись ті, в кого за плечима довге спільне життя. Як їм вдається, переборовши усі труднощі, досі іти пліч-о-пліч?
Разом Анатолій та Лариса – уже 57 років. Троє дітей, шестеро внуків, п’ятеро правнуків. Їм під вісімдесят. Незважаючи на погане самопочуття, вони усміхнені та досить активні. День у день вони просто разом і досі роблять це.
-
Спілкуються. З ранку до вечора вони розмовляють одне з одним. Говорять про найрізноманітніше, найдрібніше чи найглобальніше.
-
Разом снідають, обідають та вечеряють. При чому на дідуся завжди чекає готова страва на столі – бабуся готує досі. Вони завжди трапезують разом.
-
Разом моляться. Обоє вже не в силах іти до церкви, однак щонеділі слухають радіотрансляцію Літургії – уважно, побожно. Спільно також читають молитви щодня.
-
Піклуються одне про одного. Дідусь вже кілька років, як втратив зір. І його очима стала бабця. На це неймовірно дивитись, коли двоє зустрічаються у служінні і абсолютній довірі.
-
Сваряться. З роками темпераментні риси характеру лише загострюються – суперечки вже давно стали для цієї пари буденною справою. Однак кожна із них завершуються… спільними розмовами, трапезами…
-
Мають спільне хобі. Мабуть, одним із найважливіших факторів, які сприяють доброму клімату у стосунках, є спільні заняття, зацікавлення. Бабуся з дідусем щодня разом дивляться телевізор, слухають радіо, обходять господарство. Щодня це живить їх.
-
Непокояться один за одного. Коли в дідуся діагностували інфаркт і поклали його в лікарню, бабця постійно плакала, залишившись вдома. Мабуть, нічого більш трепетного до того мені не довелось бачити – як ці літні люди обіймались в лікарні, плачучи і ніжно звертаючись одне до одного.
-
Ревнують одне одного. Вік для ревнощів зовсім не показник, як виявляється.
-
Люблять одне одного. Так, їх життя щораз ускладнює погане самопочуття, сірі будні часто стають гіркими від безбарвності, однак поки вони мають одне одного – поки вони можуть виявляти свою любов у простих звичних речах – їх обличчя сяють крізь прожиті роки. Мабуть, майже так, як тоді, коли все у них починалось.
Історією подружжя Трачук Анатолія та Трачук Лариси (с. П’ятничани, Стрийський р-н, Львівська обл.)
поділилась Тетяна Трачук
Фото вгорі: agendasorocaba
