Найстародавніший оригінал Писання стосувався Х століття н.е., що і дало привід критикам стверджувати, що за тисячу років, які минули з часу падіння Юдейського царства, текст різко змінився. Але відкриття в Кумрані змусили замовкнути навіть найзавзятіших супротивників Біблії.
«Найбільшою знахідкою сучасності» стали сувої книги Ісаї, знайдені біля Мертвого моря. На початку 1947 року хлопчик-бедуін пас отару і виявив неподалік Мертвого моря печеру. У ній він знайшов кілька глиняних глеків, більшість були пусті. Однак в одному глеці, який був міцно запечатаний, хлопчик знайшов шкіряний сувій, ретельно загорнений у полотняну тканину. Це була повна біблійна книга Ісаї. На добре збереженому, але потертому сувої виднілися сліди ремонту.
Маленький пастух і уявити собі не міг, що древній сувій, який він тримав у руках, приверне увагу світової спільноти. Особливим було те, що до 1947 року найдавніші рукописи повного Єврейського Письма датувались приблизно II—І ст. до н.е. А цей сувій, як установили вчені, ІІІ ст. до н. е. І коли порівняли його з масоретським текстом, зробленим на тисячу років пізніше, виявилося, що вони повністю співпадають.
————————-
Історична довідка
Більшість книг Біблії писалися на папірусі, зробленому з єгипетської рослини з такою ж назвою, та на пергаменті, зробленому зі шкіри тварин, і що, природно, не могли зберігатися вічно. Для обох матеріалів однаково небезпечні волога, пліснява, різні личинки.
Для того щоби зберегти автентичність рукописів, з них почали робити копії. У древньому Ізраїлі переписування Святого Письма стало навіть професією, про що згадується у книгах Ездра 7:6, Псалом 44:2.
Копії теж робили на матеріалі, не придатному для тривалого зберігання. Час від часу доводилося робити нові рукописні копії. Коли оригінали зникли, ці копії стали основою для подальших рукописів.
Переписування копій продовжувалось протягом століть.
Професіонали-переписчики були дуже віддані своїй справі. Вони благоговійно ставились до слів, що переписували. Прикладом того, наскільки охайними були переписчики, можуть послужити масорети.
Масорети (походить від єврейського слова «традиція» по суті були переписчиками, які відповідали за збереження традиційного тексту Єврейського Письма, жили в період з VІІ по IХ ст. н. е. Копії рукописів, які вони зробили, називаються масоретськими текстами.
Для того щоби дотриматись точності при переписуванні, вони використовували ряд прийомів перевірки точності. Щоби не пропустити жодної літери біблійного тексту, вони рахували не тільки слова, а й букви.
Це була досить кропітка праця. Але завдяки такій старанності забезпечувався високий рівень точності.
У ІІІ ст. до н. е. почали перекладати Єврейське Письмо грецькою мовою, міжнародною мовою того часу. Так з’явився перший повний грецький переклад, який називається Септуагінтою.
У V ст. н. е. Ієронім переклав Біблію латинською мовою — так було створено Вульгату, що означає «популярний» або «загальновживаний».
Сьогодні нараховується більше 435 млн людей, які розмовляють однією зі слов’янських мов, можуть читати переклади Біблії рідною мовою. 360 млн із них користуються кирилицею, тоді як їхні предки, що жили дванадцять століть тому, не мали ні писемності, ні алфавіту. Людей, які допомогли знайти вихід із цього становища, звали Кирило та Мефодій. Вони були рідні брати.
Кирило (827–869 рр.), чиє світське ім’я було Костянтин, і Мефодій (825–885 рр.) походили з міста Тесалоніки (Греція). У Тесалоніках на той час були поширені дві мови: грецька та деяка форма слов’янської. На околицях міста мешкало багаточисельне слов’янське населення, і їх тісне спілкування дозволило Кирилові та Мефодію до тонкощів вивчити мову південних слов’ян. А за словами одного біографа, мати Кирила та Мефодія була слов’янкою за походженням.
Після смерті батька Кирило оселився в Константинополі, столиці Візантійської імперії. Там він учився в імперському університеті у великих учених того часу. Після навчання виконував обов’язки бібліотекаря у відомому на Сході соборі св. Софії, пізніше став професором філософії. Завдяки тому що Кирило мав великі академічні знання, його прозвали філософом.
Мефодій тим часом пішов стопами батька: зробив політико-адміністративну кар’єру. Він досяг титулу архонта (воєводи) в одній із прикордонних областей Візантії, де жило багато слов’ян. Але потім пішов у монастир у Візантії. Пізніше (у 885 році) там оселився й Кирило.
У 862 році Ростислав, князь Великоморавської держави (зараз схід Чехії, захід Словакії й Угорщини) звернувся до візантійського імператора Михайла ІІІ з проханням прислати в Моравію вчителів Святого Письма.
Імператор вирішив послати Кирила та Мефодія: «Ви обидва уродженці Тесалонік, а всі мешканці міста Тесалоніки розмовляють чистою слов’янською мовою».
За кілька місяців до подорожі, готуючись до місії, Кирило створив азбуку для слов’ян, яку названо на його честь кирилицею. Кажуть, що в Кирила був винятковий слух (фонетичний). Використовуючи грецькі та єврейські букви, він намагався підібрати букву до кожного звука слов’янської мови.
Основу 27-и писемних слов’янських мов, у тому числі й української, складає кирилиця. Нею в удосконаленому вигляді ми користуємось і зараз.
Крім цього вагомого внеску брати здійснили повний переклад Біблії. Як розповідають перекази, за допомогою азбуки Кирило переклав насамперед грецьку фразу Євангелія від Івана: «Спочатку було слово…»
Після смерті Кирила Мефодій продовжив і завершив переклад Біблії слов’янською мовою. За словами папи Івана Павла ІІ, життя Мефодія «невтомного мандрівника, було сповнене втратами, стражданнями, ворожістю та гоніннями… Його навіть піддали жорстокому тюремному ув’язненню».
Парадоксально, але все це він отримав від рук єпископів і князів, які добре ставились до Риму.
До нашого часу збереглося лише кілька рукописних копій, які датуються приблизно тим часом, коли брати Кирило й Мефодій робили переклад Біблії.
У праці «Наша слов’янська Біблія» зазначається, що «братам довелося створити багато нових слів і виразів, …і вони здійснили це з разючою точністю, нечувано збагатили лексикою слов’янську мову».
Невдовзі поставало питання про український переклад.
Першим за цю важливу справу взявся видатний український письменник Пантелеймон Олександрович Куліш, допомагав йому Іван Пулюй. На жаль, смерть Куліша не дозволила закінчити переклад.
Продовжив і завершив цю роботу І. Нечуй-Левицький. Перший переклад було видано в 1903 році.
Наступний переклад Біблії здійснив священик, український письменник Іван Огієнко.
Третій переклад Біблії належить українському письменнику, науковцю, авіатору Івану Хоменку.
Готується до друку ще один переклад Біблії, зроблений Рафаілом Туконіком. Перекладач довгий час подорожував святими місцями, вивчав давньоєврейську та грецьку мови, навчався в Римі. Папою Іваном Павлом II цей переклад визнано найточнішим, найдоступнішим і найдосконалішим серед існуючих перекладів українською мовою.
Аналізуючи вплив Біблії на людей, діячі просвіти дійшли висновку, що «будь-яка людина, віруюча чи невіруюча, не знайома з біблійними вченнями та повідомленнями, — культурно безграмотна».
Жодна книга — як релігійного, так і будь-якого іншого змісту — не може порівнятися з Біблією за кількістю примірників. У книзі рекордів Гіннеса ще з 1975 року ця книга посідає перше місце. Це, безперечно, бестселер.
Біблія — це також книга, яку перекладено найбільшою кількістю мов світу. Повну Біблію чи її частини перекладено більш ніж двома тисячами мов і діалектів. Про це свідчать статистичні дослідження Об’єднаного Біблійного товариства.
Більш ніж 90 % населення Землі можуть користуватися хоча б частиною Біблії. Таким чином ця книга змогла перетнути державні кордони та подолати расові й етнічні перешкоди.
———————–
Завдяки знахідці в пустинній місцевості Ваді-Кумран, поблизу північно-західного узбережжя Мертвого моря було доведено що за тисячу років жодна буква в Писанні не змінилася. Окрім цього доведено авторство книг Біблії, які стоять в їх заголовках. Разом з іншими місцями досліджували і руїни на скелястому плато, неподалік від місця виявлення знахідок. Археологи дійшли висновку, що в Хирбет-Кумрані жили есеї, які складали свого роду релігійну спільноту. Деякі сувої рукописів розповідають про їх віру, яка дещо відрізнялася від юдаїзму того часу. Дослідники відкрили руїни «будинку ордену» з великим приміщенням для зборів, скрипторієм з лавами, столами і чорнильницями. Далі йшли господарські приміщення, цистерни, споруди для омивань і кладовище. Сліди пожежі і знайдені тут же наконечники стріл наводять на думку, що мешканців монастиря, швидше за все, вигнали вороги. По знайдених тут монетах археологи визначили час існування общини – 200 роки до Р. X. до 68 р. Р. X. Під час юдейсько-римської війни римляни перетворили монастир на руїни.
Очевидно, есеї перед нападом римлян вирішили врятувати свою бібліотеку. Вони помістили сувої рукописів у глиняні глеки, запечатали їх смолою, щоб всередину не проникли повітря і волога, та заховали глеки в печерах. Після загибелі поселення тайники з книжковими скарбами були, мабуть, зовсім забуті аж до 1947 року.
Л. Ференс. Безцінні скарби пустелі Ваді-Кумран // СЛОВО 4 (21) (2004) 9-10
БІБЛІЯ — ПАМ’ЯТКА СВІТОВОЇ ПИСЕМНОСТІ Урок-конференція, 9-й клас
