Перебуваючи в Хорватії, виконавець ролі Ісуса у фільмі Мела Ґібсона «Страсті Христові» Джим Кевізел дав інтерв’ю Хорватському католицькому радіо.
Чому Джим Кевізел вірить?
– А чому б і ні? Стільки у світі темряви, стільки смерті, стільки зла… Що в цьому доброго? І що бракує надії? Чому людей не потягає вірність? Що всьому цьому бракує? Бачите ось цих пташок – Бог їм дав життя. Дерева, квіти… Чудові квіти. Звідки тоді смерть? Чому існують мертві квіти і мертві дерева? Чому люди обирають нюхання застояного повітря, а не природніх парфумів, створених Богом? І проблема сьогодні в тому, що люди радше прославляють створіння, аніж Бога.
Які Ваші перші спогади про молитву, яку молитву Ви вивчили першою і як?
– Першою моєю молитвою була молитва «Отче наш», наступною «Богородице Діво», а після цього – «Згадай, о Всемилостива Діво Маріє», а після неї молитва до св. Архангела Михаїла. Але в кінцевому результаті відповідальність за молитовне життя лежить на нас самих. Один старий вислів каже, що можеш привести коня до води, але не можеш заставити його пити. Так і з молитвою – батьки тебе навчили молитися – вони тебе привели до води. Але коли ти стаєш дорослим, то тільки від тебе залежить – будеш ти цю воду пити чи ні. Сьогодні багато-хто твердить, що існує багато істин, але я кажу: «Ні! Існує тільки одна Істина! Істина з великої букви. І ця Істина нас визволяє». Через молитву ми входимо в контакт з цією Істиною.
Коли Ви спізнали, що Істина і Вас визволила? Коли Ви стали свідомим католиком?
– Думаю, що це почалося в школі. З початку «віриш» у різні речі, а тоді проходиш тест – різні випробування. Коли переходиш у вищу школу, а тоді в університет, все частіше чуєш: «Та який там Бог? Він не існує. Нема Його». Я це називаю раннім пранням мізків. В часі мого дорослішання ціла генерація була випробувана спокусою сексуальності, випробувана так званою сексуальною революцією. Але святий Іван Павло ІІ і Humanae Vitae стали для мене причиною того, що я почав усвідомлювати, що сексуальність нам дана, щоб залишатися чистою, святою. Вона нам дана, як щось глибше, аніж просто задоволення похоті, що виникають глибокі рани, коли людина вживає свою сексуальність поза Таїнством Подружжя. ЗМІ мовчать про те, що сьогодні багато молодих людей чинять самогубства саме через зраненність у сексуальній царині. Сексуальна революція, яка призвела до таких зранень, – це просто черговий обман і брехня цього світу. Ми спокушувані через наші слабості. Але маємо де сховатися від цього – у Домі Отця Нашого. Я завжди в церкві відчував себе як вдома. На Службі Божій особливо відчуваю цей мир: «Вдома. Це мій дім!» І саме на св. Месі я отримав потрібну второпність у виборі жінки, моєї жінки. До цього я зустрічався з іншими двома дівчатами, але у цих зустрічах я не знаходив миру. І хоча в моїй голові крутилися думки: «Джим, ти би мав почуватись добре, адже ця дівчина прекрасна», серце моє говорило: «Це не буде добре!» Але саме із своєю дружиною я відчув мир. І це є частиною нашої віри – свідомість того, що Бог знає, що для мене є найкращим. Про це говорить 139 псалом: «Я тебе сформував, я сотворив тебе. Знаю тебе, знаю все про тебе. Я – твій Спаситель і маю досконалий план для тебе».
Наступною фазою мого життя були пошуки. Я пішов помилковою дорогою. І багато католиків беруть участь у пропагуванні активностей, які є грішними, помилковими. Але вони це так не бачать, не називають їх справжнім іменем. Бажають «пропхати» як питання вибору.
Вибір. Що вибирати? Це на перший погляд тільки позитивне слово. Вибір – це не щось, це – акція, це – шлях, яким ти йдеш до якоїсь цілі. І щойно, коли ти прийдеш до кінця цього шляху ти бачиш, що це – тупик і починаєш розуміти, що твій вибір був помилковим. Диявол – руйнівник, той що розділяє. Його ціль – відділити нас від Бога. Спробувати за всяку ціну відірвати вас від вашого Створителя – вашого миру! Він робить все, щоб ви почувалися самотньо. Він прагне досягти того, щоб ви відчували свою ізольованість від Бога.
Чи тяжко жити згідно з своєю католицькою вірою в Голівуді?
– Ні. Ні, бо коли ти відчуваєш, що Істина є у твоєму серці, то все одно де терпіти. Я розумію, що зробив св. Апостол Петро, коли повернувся у Рим і там помер страшною смертю. І я завжди про це говорю, навіть тим священикам, які мені кажуть: «Але ж навіть Петро відрікся Ісуса…». Так. Але з цієї битви він вийшов героєм, переможцем у Христі, померши на хресті! Чому це замовчується? На жаль, люди часто використовують найменшу можливість, щоб викрутити факти, щоб виправдати свій гріх і переконати себе й інших, що це нормально – грішити! Уявіть собі ситуацію: тренер збірної Хорватії з баскетболу бажає сформувати добру команду, яка б перемагала і дає все від себе. Хіба він буде мотивувати гравців перед виходом на паркет у стилі «ну добре, всі рано чи пізно програють?»
Якби тренер так «мотивував» гравців, то хіба його не потрібно б було вигнати? Хіба тренер не мав би сказати гравцям перед виходом на паркет: «Хлопці, я може був гострий до вас, але був реалістом. У часі тренування можливо ви навіть мене й зненавиділи, але через тяжкі тренування ми прийшли сюди, щоб осягнути перемогу! Бо перемога це – суперова річ!» Подібно поводиться з нами й Бог. Бог, на стороні Якого ми граємо, є найсильніший, найвитриваліший, найсправедливіший, найміцніший Батько. Він, якщо хочете, – взірець чоловічості. А наша Матір – Богородиця – Цариця, яку кожна жінка може мати як взірець жіночості. Ми ж покликані бути відблиском їхнього достоїнства і краси. Ми маємо світити світові характеристиками нашого Небесного Отця і нашої Небесної Неньки. Вони – могутні Переможці. Тому й ми покликані поводитись як переможці. Мусимо бути сильним, щоб боротися зі злом так як і належить дітям Божим. А з іншого боку, світ нам пропонує загублених і розгублених людей, які не думають про такі речі. Куди вони можуть нас повести? Ми покликані боротися за свою сім’ю, знаючи, що з нами Святий Дух і завжди грати на Божому боці. І то не будь-як, а щоб перемогти.
Чи це і є та сила, яка потрібна в житті практикуючого католика?
– Так, саме так. Стаєш кожного дня до боротьби. Моє щоденне життя є важким. Багато людей мені кажуть: «Ах, Джим, тобі дійсно важко так багато працювати», або «Ти працюєш з стількома людьми, тоді дійсно важко». Але я відповідаю: «Це – найлегша частина мого життя. Найтяжча частина мого життя – це саме щоденне життя». Але, Богу дякувати, з його допомогою я можу боротися, використовуючи принцип «через Марію до Ісуса». І щоб не сталося, я стараюся залишатися вірним цьому принципу. Так я живу. І ще щось: ми всі мусимо зрозуміти, що одного дня ми помрем.
Чи знаєте когось з 1492 року? Я знаю хібащо Христофора Колумба. Але і він помер. Всі вмирають. А в нашому часі люди поводяться так, ніби житимуть вічно. Вони реально навіть так думають. Чи ми йдемо на війну, чи живемо у мирний час, ми все одно помремо. І сьогодні, коли люди заробляють великі гроші і прив’язуються до них, вони мусять бути свідомими, що на другий світ вони їх не візьмуть. Всі ми змушені стати перед судом і все таємне виявиться. Не дивлячись ні на що, ще є добрі католики, навіть і в США, де більшість людей настільки бояться смерті, що не хочуть навіть про неї чути. Настільки бояться хреста, що це у них викликає паніку. Але хрест для нас християн – знак спасіння!
Це я зрозумів, коли працював над «Мукою». Тоді багато людей говорили: «Тільки не хрест! Йой, цей фільм… Його буде неможливо дивитися…». Я таких людей запитую: «Як ти будеш поводитись, коли твоя мати буде помирати?» Зазвичай отримую відповідь, що це занадто важко, що на таке неможливо дивитися, що вони цього не витримають. Люди через власний егоїзм відвертають голову навіть від терпінь своїх найближчих, бо їм, бачте, важко дивитися на них, коли вони безпомічні, коли помирають. А всі знають і розуміють, що людині, яка помирає є набагато важче, аніж тим, хто це бачить. Люди відвертаються від терпіння, від хреста, від смерті. Але це – складова частина шляху спасіння і життя тих, хто хоче наслідувати Христа. Ми зробилися надзвичайно егоїстичними. Тому потрібно перебувати у вірі, адже віра нас виправляє. Я би порівняв віру з хіміотерапією. Коли людина хворіє раком, то вона мусить пройти хіміотерапію. Вона може сказати, я нічого не бачу, тому я не вірю в хіміотерапію. Проте, за якийсь певний час ти сам бачиш, що тобі випадає волосся. Подібне відбувається з нами на Літургії. Не дивлячись на те, що на початку ми ніяких змін не бачимо. Але з часом ми починаємо зауважувати, що Літургія на нас діє. Часто ми не усвідомлюємо собі зла, яке є довкола нас, але, якщо ми приймаємо участь в Літургії, то ми починаємо зауважувати це. Вона як «хіміотерапія» Святого Духа, яка нам показує капкани зла, яке нас перш за все прагне ізолювати, а тоді відтягнути від Бога у вічну пропасть.
Які Ваші стосунки з Богородицею?
– До свого одруження я дуже рідко молився Вервичку. Скажу відверто, я навіть не знав як її правильно молитися. Аж поки не одружився з хорваткою. Коли ми одружилися, я часто збиткувався з неї, коли вона молилась Вервичку. Тепер мені соромно за це. Я виріс у школах 70-80-х, коли модно було говорити слово «свобода». Ця так звана свобода повністю руйнує людську гідність. Коли в 1973 р. прийшла легалізація абортів, став популярний лозунг: «Моє тіло – мій вибір!» І ця лібералізація зробила своє – вбивство ненароджених стало легальним і це відкрило двері іншим формам зал.
Це, на жаль, вплинуло і на Церкву, на людей в Церкві, які перестали виконувати своє послання в повноті. Проте, Бог завжди піднімає святих в Церкві, як, наприклад, Падре Піо чи св. Франциск. Але таких людей переслідують. Не тільки суспільство, але навіть і сучасні фарисеї та садукеї в середині Церкви. Але кожен буде відповідати за свої діла перед Богом. Люди часто звинувачують священиків, але забувають, що і миряни теж Церква, в Якій кожен іншого провадить, або йому свідчить і кожен відповідає за якість свого свідчення. Зараз так багато незнання… Зараз так багато католиків свідомо йдуть проти Вчення Святої Церкви, викривляючи Істину і пристосовуючи все, щоб себе оправдати! Вони будуть відповідати за свої слова і діла перед Богом, за своє відкидання Вчення Церкви.
Моє розуміння і тлумачення того, що відбувається зараз полягає в тому, що ми, католики, дуже часто є наївними. Мене часом протестанти запитували: «Чому ви звертаєтесь до Марії, якщо можна напряму звертатися до Ісуса?» Насправді ж Марія нам допомагає здійснити ті добрі наміри, які ми маємо стосовно Її Сина. Одного разу я чув гарну притчу: наші наміри як яблуко. Але це яблуко має частини, які вже гниють. Це наші викривлені наміри. А це яблуко ми хочемо подарувати Великому Цареві. А з таким не пасує стати перед Великим Царем! І тому Марія, маючи розуміння за нашу грішність, чистить ті частини яблука, які є нездоровими, які би можливо образили Її Сина і подасть його Йому на золотому підносі. А Великий Цар не зверне увагу на ті частини, які пошкоджені, а зверне на те, що Його улюблена Мати принесла Йому на золотому підносі яблуко.
Приклад цього маємо на весіллі в Кані Галілейській. На перший погляд Ісус дуже брутально відповідає Своїй Матері. Проте, здається, Ісус хоче сказати, що в нашій середині відбувається постійна боротьба між добром і злом. І кожен мусить вибирати сторону. Сьогодні більшість людей не хочуть обирати сторону. Не хочуть бути у цій боротьбі ні на стороні добра, ні на стороні зла. Вони не хочуть бути ні добрими, ні злими. Люди хочуть бути посередніми. Але те, чого люди перестали бути свідомими, це те, що навіть, якщо ти не обираєш сторону – це все ж таки твій вибір. І про таких Ісус дуже ясно каже: виплюну тебе із своїх уст! Сьогодні люди не люблять слухати таких речей. Але краще нехай чують. Вони мусять це почути. Це щось, що б ви кричали до свого брата: брате, надходить пожежа, яка пожере всіх нас! А брат вам безтурботно відповідав: Вибач, не зараз, в мене вечірка. Мені ще тільки цього в житті бракувало.
Ще одне зауваження стосовно наших сучасників. Люди, які відвернулися від нашого Небесного Отця, насправді, дуже бояться диявола. У своєму страсі вони дивляться тільки на Злого, заміть більше дивитися на Бога і мати більше страху Божого. Адже, коли перестаєш дивитися на Небесного Отця, ризикуєш втратити все! Люди, які панічно бояться диявола не розуміють, щоб Бог створи усе, в тому числі й цього впалого ангела. Для чого тоді перебувати в постійному страсі від сотворіння, яке добровільно відділилося від Бога? Чи не краще вибрати шлях страху Божого?
Наскільки Вам важливим є Таїнственне життя?
– Я можу говорити про це тільки з власного досвіду. Реально я почав жити Таїнственним життям, яке мене перемінило, в часі зйомок фільму «Мука Христова». Протягом зйомок, я кожного дня приступав до Причастя. Чому? Тоді я ще цього не розумів. Тепер розумію: якщо Ісус є реально присутнім у Євхаристії, то чому я маю не дозволити Йому увійти в мене? Те, що відбувається в Причасті є те, що Ісус повністю з’єднується зі мною, входить в кожну мою клітину, в кожний закутом мого єства! Ця маленька частичка Тіла робить мене подібним до Христа! В часі зйомок цього фільму я також кожного дня приступав до Таїнства Примирення. Я не хочу сказати, що я рекомендую це. Але коли я грав роль Ісуса – Людини, яка не є грішником, а Богом, я вважав, що це є частиною необхідного приготування до цієї ролі. Також я кожного дня був на Адорації Найсвятіших Тайн. Отже, щодня я приступав до Сповіді, до Причастя і був на Адорації. Пізніше, дивлячись сам фільм, я міг сказати: Не граю я Ісуса. Це Він проявляє Себе через мене. Набагато легше жити Євангелієм, коли дозволити Ісусові, щоб Він нас провадив. Практично постійно в часі зйомок «Муки» я відчував, що Ісус мені говорить: Іди й говори світові, дозволь, щоб я увійшов у їхні серця, щоб їхні серця стали джерелами Моєї любові!»
Завжди існує різниця між тілесним і духовним. Якщо дозволимо Ісусу увійти в нашу тілесність – вона преображається. Це вже важливо у шлюбі. У шлюбі мусите постійно йти на компроміси. В ньому двоє стають одним. І цей процес можливий тільки через Христа і в Христі. Адже не можливо через світ стати одним, світ говорить тільки «я, я і тільки я!» Люди, які не будують свій шлюб на Христовій вірі, віддалюються, розводяться, вбивають абортами своїх дітей. І це відбувається по цілому світі! Тому, Таїнственне життя – це імператив для успіху.
І не бійтеся, що світ назве вас ненормальними. Світ все так робив!
Джерело: Католицький оглядач ( Ženf vrsna)
