Головна / Проповіді / Проповідь на неділю Сиропусну, прощену (Ігор Ісіченко, 2016)

Проповідь на неділю Сиропусну, прощену (Ігор Ісіченко, 2016)

Дорогі брати і сестри!

Кожен рубіж у нашому житті по-своєму важкий, відповідальний. Буває, що він страшить нас саме цією відповідальністю. Згадаймо, якщо можемо, як ми вперше самостійно залишали дім, вирушаючи в дорогу, як починали навчання: йшли перший раз у школу чи до університету, як починали працювати на новому місці. І кожного разу невідоме, котре приховувалося за новим рубежем, здавалося нам настільки відповідальним, що страшно було починати цей етап свого життя!
Таким щорічним рубежем є в християнському житті Великий піст. Власне, його початок – сьогоднішній день, коли ми, ще перебуваючи в атмосфері радощів Сирного тижня – масляної, – водночас ментально вже занурюємося у майбутнє – у найближчі дні – і турбуємося: а чи вдасться нам мати ті плоди з посту, про які ми мріємо? І дуже небезпечно зупинятися в цей час на чомусь периферійному, другорядному.
Бо, скажімо, скільки мені не доводилося давати інтерв’ю різним теле- чи радіоканалам перед початком посту, всіх турбувало насамперед одне: коли і що можна їсти, від чого треба стримуватися, що краще готувати. Це справді істотно. Але ж обмеження у їжі є тільки знаряддям у досягненні справжньої мети посту. А цією метою є звільнення від земних тягарів, звільнення від гріха, наближення до Бога і єднання з Ним. Без цієї мети, без найголовнішого в пості – сповіді і причастя святих Христових Таїн – нам не допоможуть жодні обмеження в їжі. Вони просто втратять свій сенс.
У Церкві люблять повторювати слова одного побожного старця, який, коли його допитувалися, в які дні можна їсти рибу, в які не можна, відповів: «Та рибу можна їсти. Не можна їсти рибалку». Власне, до цього і спрямований піст: щоб відучити нас поїдати один одного! А саме це і є причиною найбільших потрясінь у житті.
Ми можемо емоційно нищіти один одного, коли обмовляємо, судимо, зраджуємо, коли ненавидимо один одного, коли несемо на собі тягар ненависти до свого ближнього. І ось саме цей тягар закликає нас Церква зняти сьогодні. У своїй молитві, яку Христос дав за взірець всій Церкві, Він навчає нас просити Бога: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» (Мт. 6:12). Ми хочемо, щоб Бог нас пробачив. Але сьогодні Церква заохочує нас спитати себе: а чи ми самі вміємо пробачати? Коли ж ні, то хіба можемо ми сподіватися, що Бог пробачатиме наші провини? І хоча ми завжди вважаємо свої провини меншими, ніж провини іншої людини перед нами, але це наш суб’єктивний погляд. Напевне, наш ближній, перед яким ми завинили, вважатиме інакше.
Сьогоднішній день – це дуже світлий, обнадійливий, гарний рубіж. Піст лякає тоді, коли ти не віриш у свої сили. Справді, ми маємо мало підстав до віри у себе, оскільки дуже часто не справджували надій, які поклали на себе. Але саме Великий піст своєю скорботною і величною тишею допомагає нам помітити поряд біля себе Того, Кого ми часто іґноруємо, не помічаємо, від Кого ми втікаємо разом із своїми слабкостями, – Самого Ісуса Христа, Який від часу нашого хрещення супроводжує нас протягом усього життя. Христа, Який дає нам у супутники ангела-хоронителя і готовий завжди допомогти, підтримати наші зусилля. Підтримати – аби вони тільки були…
І якщо ці зусилля є, якщо є намір гідного проходження посту для того, щоб наприкінці його зуміти чесно стати перед хрестом Господнім із готовністю супроводити Христа, супроводити свого ближнього через голгофу життя, – саме тоді ми і можемо сподіватися, що світлий образ воскресіння, до якого веде нас Великий піст, стане великою і непроминущою реальністю нашого духовного життя, яка обіцяє нам відкритися у майбутньому для кожного. Амінь.

Архиєпископ Ігор (Ісіченко)

https://kyrios.org.ua

Download PDF

Послання Богородиці, Цариці миру, 2 березня 2017 року, через візіонерку Мір’яну Драгічевич-Солдо

“Дорогі діти! Приходжу до вас з материнською любов’ю допомогти, щоб ви мали більше любові, а це значить – більше віри. Приходжу вам допомогти з любов’ю жити слова мого Сина, щоб світ був іншим. Тому вас, апостоли моєї любові, збираю біля себе. Дивіться на мене серцем. Говоріть мені, як мамі про свої болі, страждання, про свої радощі. Просіть, щоб молила свого Сина за вас. Мій Син є милостивий і праведний. Моє материнське серце хотіло би, щоб і ви були такими. Моє материнське серце хотіло би, щоб ви, апостоли моєї любові, всім навколо себе, своїм життям, говорили про мого Сина і про мене, щоб світ був іншим, щоб повернулися простота і чистота, щоб повернулися віра і надія. Тому, діти мої, моліться, моліться, моліться серцем, моліться з любов’ю, моліться добрими ділами. Моліться, щоб всі пізнали мого Сина, щоб світ змінився, щоб світ спасся. Любов’ю живіть слова мого Сина. Не судіть, але любіть один одного, щоб моє серце могло перемогти. Дякую вам!”

Download PDF

www.medjugorje.com.ua

Читайте також

Про сповідь – о. Пйотр Павлюкевич (субтитри)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *