Апостол: 1 Кр 6, 12-20
Євангеліє: Лк 15, 11-32
Молодший син
Трапляється, що людина, побувши певний час з Богом, починає від того нудитися. У неї виникають думки, що вона може краще спланувати своє життя, ніж Небесний Батько. І, будучи близько Батька, навіть не помічає, як багато черпає і як постійно потребує тієї близькості Творця. Це можемо також спостерігати і в нашому щоденному житті: часто близьку людину в повноті можемо оцінити й побачити лише тоді, коли нам її не вистачає, коли ми віддалені від неї. А коли є близькі взаємини — вартість цієї людини стирається, і ми її не зауважуємо. Отже, подібними для багатьох із нас є наші стосунки з Богом.
Молодший брат, будучи близько батька, недооцінював важливість і потрібність таких стосунків і, взявши свою частку маєтку, пішов тією дорогою, що видавалася йому кращою і цікавішою. Спочатку, коли людина відходить від Бога, все може йти добре, тому що є ще та “частка батьківського маєтку”. Але не можемо забути, що злий дух трудиться і “підсовує” різні приємності цього світу, щоб здобути людину для себе. Він вживає підступу, “намастивши гріхи медом”, тобто всі світові принади показує як необхідні та дуже добрі. Однак дуже швидко в тій порожнечі людина розтрачує частину “батьківського маєтку” і досить несподівано настає духовний голод: “І як він усе прогайнував, настав великий голод у тім краю, і він почав бідувати”.
У такому стані людина відчуває нудьгу, самотність, тому що цей світ любить нас до того часу, поки ми щось маємо і можемо давати, поки людина сильна; але коли нічого не має — стає ніким, — цей світ відкидає її, залишаючи на виживання. Людина не спішить відразу звертатися до Небесного Отця, але спочатку намагається отримати допомогу від світу, що байдужий до неї і не в силі дати того, що потрібно. “Пішов він і найнявся до одного з мешканців того краю, і гой послав його на своє поле пасти свині. І він бажав би був наповнити живіт свій стручками, що їх їли свині, та й тих ніхто не давав йому”. Тут задоволення світу подібні до стручків, що дуже тверді і мало приємні.
Отже, не раз ми подібні до молодшого брата — коли чинимо ті речі, котрих, усвідомлюємо, не маємо робити, — такими речами є гріхи, дії проти свого сумління, проти Бога. Ми покладаємося на власні сили, на власний інтелект, досвід і подібні до від’єднаного від енергопостачання радіоприймача. Молодший син віддалився в країну неморального життя, розтратив дари, які дав йому Господь, осквернив їх гріхом. Хто віддаляється від Бога, від благочестивого життя, той прирікає себе топитися в гріховних насолодах. Богові можна служити або зневажати Його, любити Його або ненавидіти. Посереднього й нейтрального не існує.
Аби збагнути й побачити, що ми йдемо неправильним шляхом, слід упокоритись і повернутися, як це зробив молодший брат. Серцем смиренним Бог не погордить. Повернувшись до Небесного Батька, сказати: “Вивідай мене, о Боже, і спізнай моє серце, випробуй мене і спізнай мої задуми. І подивись, чи є в мені якась лиха дорога, і веди мене дорогою давньою” (Пс 139, 23-24). Покаятися — означає опам’ятатися, повернутися до Господа, попросивши прощення своїх гріхів.
Батько, знаючи свого сина краще, ніж син сам себе, вже очікував на його повернення. “І як він був іще далеко, побачив його батько її, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його”. Господь очікує навернення кожної людини, незважаючи на її найбільші життєві помилки. Часто ми дивимося на Бога тільки як на справедливого Суддю, забуваючи про безмежність Божого милосердя. Ми приписуємо Богові людське розуміння, тому не хочемо йти до Нього, щоб покаятися, бо вважаємо, що є занадто великими грішниками, або думаємо, що Господь не бажає нам простити. Пам’ятаймо, що Божі стежки не є нашими стежками і Божі плани не є нашими планами. Він стоїть із серцем, переповненим батьківською любов’ю, чекає, коли його дитина прийде, очікує, щоб “кинутись їй на шию”, поцілувати і дати “найкращу одіж”, на руку перстень і сандалі на ноги. Чому сандалі? Тому що ті, хто грішить, піддаються нападам змія, що старається кусати в п’яту, спокушати (пор. Бут 3, 15). Для того, аби диявол не вкусив, знову не заразив людини отрутою гріха, щоб вона могла наступати на зміїв і скорпіонів, і на всю ворожу силу (пор. Лк 10, 19), потрібно бути взутому, мати сандалі (пор.: Св. Ів. Золотоустий, “Про блудного сина”, том 8).
Адам мав вибір, і блудний син мав вибір. Одному і другому було дуже добре, всього мали досить. Для добра Адама Господь дав заповідь. Можливо, Адам і блудний син вважали, що заповідь і буття з батьком обмежують їх. Захотіли чогось більшого, а потрапили в неволю. Подібно стається з кожною людиною, яка хоче йти своєю дорогою, а не використовує Божої волі. Як є з нами? Чи ми не віддалювалися в далекий гріховний край? А можливо, ми ще не повернулися з нього? Може, ми часто віддаляємося в далеку від Бога країну і досі не можемо погодитися постійно жити разом з Богом — нашим небесним Отцем?
Отже, коли ти, сестро, чи ти, брате, відчуваєш, що є такою дитиною, яка ще не прийняла любові Отця Небесного, розтратила життя, промарнувала багато часу, — не бійся, прийди до Отця, виходь тепер Йому назустріч. Він є твій люблячий Батько. Він не шукає, аби покарати тебе, не шукає в тобі грішника — він шукає в нас молодшого сина. Він бажає подати руку помочі, щоб підняти нас. Нам потрібно відважитися підійти, покластися на Його силу, довіритися Йому. І скільки б ми не поверталися — Він завжди прийме нас радо.
Безмежно люблячий Батько
У цій притчі Ісус показує нам велику любов Отця, чиє серце поранене і сумне, але одночасно ії радісне.
Згадаймо, що найулюбленішим учнем Icvca був Іван. Коли Ісус умирав на хресті, Він поручив Іванові свою матір, і вона стала одночасно матір’ю Івана — у той момент Іван представляє всіх людей, тобто кожен із нас є найулюбленішою дитиною Бога. Кожен із нас є особливим в Божих очах, кожен с надзвичайно важливим для Бога, неповторним і дуже цінним, тому що кожен із нас є Його творінням. Він забажав, щоб ми були саме такими, і забажав покликати нас до життя саме в цей час. Бог, будучи добрим батьком, має чудові плани для нашого земного життя і як нагороду — життя вічне.
Можемо запитати: кого з цих двох синів отець любить більше? Як справжній і добрий батько — обох однаково. Зрадівши приходові молодшого сина, Він каже старшому: “Ти завжди при мені, дитино, і все моє — твоє.”
Господові подобається кожне Його творіння, Він опікується всім. І важливо пам’ятати, що ми є дітьми Божими, не задумувати в гордості своїй: “Я досить мудрий, аби самому планувати своє життя і керувати ним”, бо такі думки приведуть нас до темряви. Ісус сказав: “Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство!” (Мт 18, 3). Це не означає бути невмілим і немудрим, але це означає простягнути свою руку Богові й дозволити, аби Він вів туди, куди Сам захоче. Маленькі діти, цілком довірившись батькам, ідуть за ними, бо самі ще не здатні знайти правильної дороги. Це є постава особи, що завжди повторює: “Ісусе, уповаю на Тебе, довіряю Тобі. Знаю, що Ти приготував для мене щось особливе, веди мене, бо я настільки малий, що не здатний сам віднайти правдивої, безпечної і правильної дороги”. Але для цього потрібна велика покора. Наші земні батьки не раз можуть помилятись і багато в чому не мати рації, але Небесний Батько непомильний. Не відкидайте Його опіки, щоб ті слова не були звернені до вас: “Скільки разів хотів я зібрати дітей твоїх, як квочка збирає курчат своїх під крила, — але ви не бажали!” (Мт 23, 37).
Бог любить вас, ви подобаєтеся Йому. Йому подобається бути з вами. Любить не тому, що мусить, а тому, що Бог є любов і Йому не властиві інші почуття. Він чекає взаємності. Ваша відповідь на Його любов важлива для Нього. Він любить ваші молитви, бо в молитві ви розмовляєте з Ним. І не будьте тим невихованим дитям, що вимагає від батька дозволу встромити палець в розетку, бо те мале дитя не уявляє собі небезпеки. Так і ми не можемо бачити, чому Господь не вислуховує наших прохань, а не один раз і вимог. Часто просимо того, що може зашкодити нашому спасінню, часто просимо того, що нам не потрібне. Тому ставаймо перед Богом у покорі, нічого не вимагаючи, а дякуючи як за добре, так і за зле.
Бог приймає нас такими, якими ми є, просто тому, що любить нас, навіть коли ми грішимо. І не варто думати про себе, що я нічим не заслужив на Божу любов, тому що Божу любов неможливо якось заслужити, вона дається даром кожному Божому сотворінню — усім однаковою мірою.
Сонце світить і для праведника, і для грішного.
Серце Отця Небесного наповнене милосердям і прощенням.
Старший син
Старший син — це людина, що завжди близько Бога, завжди робить правильні речі, але серце його далеке від Господа. Така людина може часто бути в храмі, молитися, бути побожною, але серце її залишається холодним. Коли прийшов молодший брат, старший був у полі, отже, він працював на своє благо і на благо батька і, мабуть, працював добре, сумлінно. У його характері бачимо таку постійність, він ніколи не залишав свого отця, але загубив своє серце. І коли він почув, що повернувся молодший брат, — розгнівався.
Не раз ми вважаємо себе настільки праведними, що коли до храму приходять “відомі” грішники, у нас повстає обурення. Вважаємо, що тільки ми, котрі є постійно коло Батька, заслуговуємо на Його увагу, доброту і спадкоємство.
Серце старшого брага наповнене гіркотою, заздрістю, бажанням бути першим, він постійно порівнює себе з кимсь. Ми не раз є такими, що намагаємося сподобатися Богові нашими стараннями, як старший брат.
Що ще можемо побачити у старшому браті — засудження, і ми засуджуємо, дивимося на інших “з висоти”, щоб захистити себе, тому що знаємо, що в нас також не все гаразд. Батько пробачив молодшому синові, коли той тільки йшов, а старший брат не бажає пробачити, йому стало шкода себе самого, що він весь той час працював, а його молодший брат “проїв маєток з блудницями”.
Ми часто занадто сильно жаліємо себе й одночасно хвалимо; можемо перебільшувати свої заслуги й казати, як старший брат: “Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб я з друзями міг повеселитись.” “Ось, Господи, я стільки працюю на славу твою, а ти ніколи ніяких ласк мені не посилаєш.”
Уявімо, що могло б бути, коли б молодшого брата зустрів старший брат.
Що робить батько? Він з любов’ю і лагідністю напоумляє старшого сина, розумно пояснюючи причину, чому так радіє приходові молодшого сина, і водночас нагадуючи: “Ти завжди при мені, дитино, і все моє — твоє.”
Ми маємо вчитися ставати такими, як батько. Шлях до Бога Отця у кожного свій, часом це може бути досить довга дорога. Для нас це є дорога до сповіді в щирості серця, і під час сповіді можемо відчути, як Бог обнімає нас. “А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся.”
Так радіє Бог кожній дитині, що повертається до Нього.
“Не гайся повернутися до Господа, не відкладай з днини на днину, бо зненацька вибухне гнів Господній…” (Сир 5, 7).
Отож, хоч старший брат і є завжди коло батька, але, як і менший, потребує прощення.
Собор Св. Юрія, м. Львів, 27.02.2005.
Слово Господнє живе та діяльне: Проповіді. – Львів: Свічадо, 2009. – 296с.
Високопреосвященіший Владика Ігор,
Архиєпископ Львівський
