Народилася 2.05.1806 р. в Fain-les Mouetiers в Bourgogue (область Saoene, сх. Франція); була дев’ятим дитям з 17 дітей простих селян. Вона була спочатку служницею і в 1830 р. стала милосердною сестрою св. Вікентія де Поля.
Під час її послушництва в Парижі їй багато разів з’являлася Богоматір в домашній каплиці головного дому ордену. Це стало приводом для виготовлення і поширення так званою “чудодійного медальйона”.
Як викентка вона присвятила себе з 1831 р. з найбільшим самопожертвуванням і вірністю статуту ордена догляду за людьми похилого віку в Паризькому госпіталі d’Enghian до самої смерті 31.12.1876 р. Її нетлінне тіло покоїться в церкві викенток в Парижі (Рю-де-бак). Зарахована до лику блаженних 28.05.1933 р., до сонму святих – 27.07.1947р.
Теплим квітневим днем 1830 року на прямокутному дворі недалеко від будинку № 132 на Рю-дю-Бак у Парижі зупинився візок, на якому поруч зі своїм багажем сиділа дівчина, супроводжувана літньою черницею. Мандрівка була нелегкою для дівчини і дуже довгою – більше трьохсот кілометрів, що відокремлюють Париж від її рідного дому в Бургундії. 24-літня Зоя Лябуре прибула сюди, щоб стати послушницею Конгрегації Дочок Милосердя св. Вікентія де Поля під іменем сестри Катрін. Божий заклик
Щоб піти за Божим покликанням, рішуче налаштована Зоя пішла проти волі свого брата, який хотів, щоб вона допомагала в його ресторані. Був проти цього рішення і батько дівчини: він також потребував допомоги, керуючи сімейною фермою. Тим паче, що одна з його дочок уже була черницею. Хіба цього не достатньо?
Якось Зої Лябуре приснився сон. Старий священик підкликав її і сказав: «Дочко моя, найкраще допомагати хворим і старим… Одного разу тобі пощастить прийти до мене. У Бога є для тебе Свій задум. Пам’ятай про це!» Духовний наставник Зої припустив, що цим старим священиком міг бути святий Вікентій де Поль. Незабаром це припущення підтвердилося, коли Зоя відвідала монастир Сестер Милосердя і була надзвичайно здивована, побачивши на стіні портрет старого священика зі свого сну.
Одна за другою зникали перешкоди, що вставали перед Зоєю на шляху до монастиря. Рідні змирилися з її покликанням і навіть приготували необхідне придане. У Парижі її прийняли добре. Ігуменя оцінила нову послушницю так: «Сильна. Середньої статури… Нічого видатного в інтелекті та проникливості. Благочестива». Іншими словами, нічого особливого.
Місія
Проте, в Парижі сестрі Катрін знову снилися дивні сни і були видіння. Деякі з них, здавалося, попереджали про заворушення і падіння монархії; інші говорили про єдність, любов і відродження в її чернечій спільноті. Більшість снів були вкрай символічні і породжували в Катрін сильний емоційний відгук. її сповідник, ненабагато старший за неї, закликав Катрін відкласти ці «сни і мрії» та спокійно і смиренно виконувати свої обов’язки.
Уночі 1 липня 1830 року сестрі Катрін з’явилася Богородиця і сказала, що Бог хоче доручити їй особливу місію. Потім, 27 листопада, під час тихої молитви разом з іншими сестрами у внутрішній каплиці монастиря, сестра Катрін побачила зображення Діви Марії, одягненої в біле плаття, сріблисто-блакитну мантію і покрив «кольору ранкової зорі», її руки були розведені, аз долонь струменіли промені світла. «Ці промені – символ милостей, які Діва Марія просить для людей», – почула Катрін. Це зображення було обрамлене словами: «О Маріє, без гріха зачата, молися за нас, що до Тебе прибігаємо». Потім зображення повернулося, і на зворотному боці Катрін побачила хрест над буквою «М», а під ним Пресвяті Серця Ісуса і Марії. Нарешті сестра Катрін почула: «Потрібно викарбувати відповідно до цього зразка медальйон. Той, хто буде носити його і набожно прочитає цю коротку молитву, пізнає особливу турботу Божої Матері».
«Це просто ілюзії!» – вигукнув сповідник, коли Катрін розповіла йому про видіння. Він суворо наказав їй ніколи більше не говорити про це: «Якщо ти хочеш вшанувати Пресвяту Діву, наслідуй її чесноти і остерігайся фантазій!» Через місяць сестра Катрін побачила те саме зображення Діви Марії, і Богородиця сказала: «Ти більше не будеш мене бачити, але будеш чути Мій голос у своїх молитвах». Сестра Катрін опинилася в скрутному становищі: як вона могла одночасно коритися своєму сповідникові і виконати місію, про яку просила її Божа Матір?
Керована Святим Духом, черниця обрала покору своєму земному наставнику. Зрештою, Діва Марія не просила її безапеляційно, в той час як сповідник наполягав на мовчанні. Впокорившись і заспокоївшись, сестра Катрін виконувала свої обов’язки, як і будь-яка інша черниця, ніколи не згадуючи про те, що переживала якісь видіння. Бог наділив її достатньою мудрістю, вірою і самовладанням, щоб витримати це випробування.
Чудотворний медальйон
Зрештою, поведінка сестри Катрін переконала її сповідника, що вона не є екзальтованою, легковажною або брехливою. Священик розповів про медальйон архієпископу Паризькому, котрий сказав, що він відповідає віровченню Церкви, і висловив думку про те, що такий медальйон може навіть надихнути людей більше вшановувати Бога. Архієпископ заявив, що хоче бути першим, хто отримає такий медальйон! Так, через два роки після того, як Катрін вперше удостоїлася видіння медальйона, було виготовлено півтори тисячі штук. Але крім трьох чоловік, ніхто не знав історії медальйона.
Сестра Катрін отримала один з медальйонів і сказала, що вона буде носити його «із благоговінням», але нагадала про те, що важливо поширювати і заклик Богородиці набожно молитися зазначеною Нею молитвою. Для Франції, яка все ще заліковувала рани від наслідків революції, це послання було особливо необхідним. Настала епоха Просвітництва, що звеличувала розум, здоровий глузд та індивідуалізм, при цьому ставлячи під сумнів – і навіть заперечуючи – християнські цінності, мораль, Церкву і Самого Бога. Один уряд змінювався іншим, породжуючи в людях пристосовництво, сум’яття і відчуття нестабільності. Епідемія холери забрала життя більше ніж двадцяти тисяч парижан. Страждання народу досягли свого апогею.
На тлі цих подій не дивно, що протягом двох років по всій Європі розійшлося шість мільйонів медальйонів. Незабаром почали з’являтися історії про зцілення, навернення і духовні перетворення, пов’язані з носінням медальйона. В цих історіях засвідчувалися зцілення навіть від таких захворювань, як божевілля, проказа, туберкульоз, параліч, переломи, епілепсія, пухлини. З медальйоном були пов’язані численні одужання і підчас епідемії холери. Зцілення від недуг спонукали безліч людей, що відійшли від Бога, повернутися до святих таїнств. Були й такі, котрі пережили навернення вперше вжитті.
Сповідник сестри Катрін почав вести підрахунок таких випадків, нарахувавши вісімдесят з лишнім тільки у вересні 1834 року. Через чотири-п’ять місяців їхнє число збільшилося до двохсот двадцяти! Бачачи, як могутньо діє Бог, люди почали називати цей медальйон чудотворним.
Церковна влада вже не могла ігнорувати те, що відбувається. У 1836 році почалося офіційне розслідування виникнення медальйона і видінь, які надихнули його створення. Сестра Катрін відмовилася брати участь у ньому, наполягаючи на тому, що Діва Марія дозволила їй говорити про це тільки своєму сповідникові. Зрештою, не було знайдено підтверджень того, що ця історія замішана на неправді або вигадці, на підставі чого було зроблено висновок, що культ медальйона «гідний довіри».
Роки важкої праці і рутини
Прагнучи зберегти в таємниці свій зв’язок з чудотворним медальйоном, Катрін провела залишок свого життя – наступні сорок шість років у Рейї, працюючи в притулку для старих. її обов’язки були прості: годувати своїх підопічних і стежити за тим, щоб вони були чисті й одягнені згідно з погодою, щоб у них в кисеті завжди був тютюн, а при собі, коли вони виходили за межі будинку, – кишенькові гроші. Сестра Катрін піклувалася про старих і доглядала за ними, коли вони були хворі.
Це було одноманітне життя, сповнене рутини. Робота, проста на перший погляд, була по-своєму тяжка. Старі часто були надокучливими і буркотливими. Іноді Катрін доводилося сварити їх і залагоджувати їхні чвари. Проте черниця не тільки піклувалася про матеріальні потреби своїх підопічних, але також дарувала їм любов і відчуття власної потрібності, не дозволяючи відчувати себе самотніми. Вона переконувала їх молитися і піклувалася про те, щоб вони прийняли останні таїнства. Одного разу в день святої Катерини Олександрійської, 25 листопада 1871 року, сестра Катрін Лябуре отримала в подарунок вірш, присвячений їй:
Якщо в небесах прославляють сьогодні Господню святу,
То й на землі вшановують всі сестру дорогу…
Сестру Катрін також зворушили слова, вимовлені від імені всіх одним із старих: «Сестро, Ви добрі до кожного, і за столом завжди запитуєте: “Чи вам вистачає?”».
Смиренна черниця, без сумніву, воліла б, щоб її запам’ятали тільки завдяки цьому запитанню. Але майже відразу після її смерті 31 грудня 1876 року якимось чином стало відомо, що вона і була тією сестрою, якій Діва Марія відкрила таємницю про чудотворний медальйон.
Юрби людей поспішили до каплиці, де спочивало тіло черниці, люди йшли і йшли до її смертного одра впродовж двох днів. Потім, несучи труну на плечах, тіло сестри Катрін перенесли з притулку, де вона жила і працювала, до генерального будинку Сестер Милосердя. Ескорт складався із сотень сестер, багатьох священиків і величезної юрби чоловіків, жінок і дітей з прилеглих околиць. Усі вони співали, начебто це було якесь свято, особливо часто повторюючи молитву, написану на медальйоні: «О Маріє, без гріха зачата, молися за нас, що до тебе прибігаємо».
Через 56 років після смерті Катрін Лябуре її тіло під час ексгумації у зв’язку з процесом канонізації знайшли нетлінним. Воно покоїться праворуч від вівтаря в каплиці одкровень на Рю-де-Бак, 140. Катрін Лябуре була проголошена блаженною 28 травня 1933 року папою ПіємХІ, а святою – 27 липня 1947 року папою Пієм XII. День її пам’яті Католицька церква відзначає 28 листопада.
«Вам вистачає?»
Це питання святої Катерини Лябуре Господь адресує протягом століть усім людям. І сьогодні наш люблячий Бог приходить у наш стражденний світ і запитує кожного з нас: «Вам вистачає?» Господь запрошує нас із довірою звернутися до Нього і дозволити Йому надолужити нестачу з надлишком.
А чи ти достатньо отримав у своєму житті найголовнішого? Чи вистачає тобі любові, віри, сил і терпіння, щоб жити так, як закликає Бог? Якщо ні, йди до Нього! У цьому суть послання чудотворного медальйона і свідчення життя святої Катерини Лябуре. Бог ніколи не розчарує тебе.
Енн Боттенхорн За книгою Рене Лорантена «Життя Катрін Лябуре»
За матеріалами журналу “Слово між нами”2010р
