“Піднісши свій ум на крилах богопізнання, преславна Ольго, ти злинула вище видимого світу, осягнувши Бога, Творця вселенної. Знайшовши Його, ти прийняла у Хрищенні нове ім’я і повсякчас перебуваєш у нетлінності, втішаючись плодами життєдайного дерева”.
Тропар до св.Ольги
Понад тисячу років український народ вшановує пам’ять княгині Русі-України Ольги.
У першому українському літописі “Повість врем’яних літ” написано: “Була вона християнським предтечею Руської землі, як рання зірка перед приходом сонця, немов місяць уночі; її життя так ясніло між невірними людьми, як перлина в болоті, бо люди ще не були обмиті святим Хрищенням. А вона обмилась у святій купелі й зняла з себе гріховну одежу старого Адама, і зодягнулася в нового – у Христа. А ми скажімо їй: “Радій, руське пізнання Бога, початку нашого примирення з Ним! Вона перша від Русі ввійшла в Царство Небесне, і її прославляють сини Русі як свою володарку, бо вона і після смерті молить Бога за Русь-Україну”.
Існує кілька версій щодо місця народження Ольги. Згідно однієї – вона народжена 890 року поблизу Золочева, що на Львівщині. Інше джерело вказує на село Либуті над річкою Великою, поблизу сьогоднішнього міста Псков.
Літописці описують княгиню мудрою правителькою свого народу. З 945 року, після смерті чоловіка Ігоря, Ольга очолила правління могутньої держави від імені неповнолітнього сина Святослава. Вона, ніжна і тендітна, щира і милосердна, добре, вміло та мужньо правила великою країною. Всі сили були спрямовані на те щоб її народ жив у безпеці, достатку, порядку, в державі, з якою рахуватиметься увесь світ.
Та найвизначнішою її роллю в історії нашої держави було започаткування християнства як другої релігії в поганській, на той час, державі. Ставши християнкою, своїм життям, ділами милосердя, любов’ю, якою любила ближніх, простих людей, Княгиня Ольга стала живим свідком Христа для всього свого народу.
Невідомо точної дати та місця її хрещення. Але в літописі “Повість врем’яних літ” читаємо: “В літо 6463 (955 р.) поїхала Ольга в Грецію і прибула в Царгород. А був тоді царем Константин, син Лева; і прийшла до нього Ольга, а він спостеріг, що вона дуже гарна та розумна жінка, і дивувався з її розуму, говорив з нею та й пропонував їй ось що: “Ти, – каже, – достойна царювати з нами в нашій столиці”. А вона зрозуміла, куди він хилить, та й відповіла йому: “Я поганка, але як бажаєш, щоб я христилась, то христи мене, але тільки ти; інакше не охрищуся”. І охристив її цар з патріархом. А, охристившись, раділа вона духом і тілом, а патріарх повчав її у вірі та говорив: “Благословенна ти між жінками руськими, бо ти полюбила світло та покинула темряву. І благословлятимуть тебе сини Русі аж до останнього покоління твоїх онуків”. Та й вчив її про церковний устав, молитву та пости, милостиню і здержливість. А вона смиренно стояла та слухала, немов губка, що приймає вологу, і відповіла з подякою патріархові: “За твоїми моліннями, владико, нехай спасенна буду від сіті лукавого”. Назвали ж її під час Хрищення ім’ям Олена, як і давню царицю, матір Константина Великого. І благословив її патріарх та й дав їй відпуст. А після Хрищення цар сказав їй: “Тепер хочу взяти тебе собі за жінку”. А вона йому відповіла: “Як же ти візьмеш мене собі за жінку, коли ти христив мене та є мені хресним батьком, а я тобі дочкою! Як і сам знаєш, християни не мають права на таке”. І відповів їй цар: “Перехитрила ти мене, Ольго!” Обдарував її щедро золотом і сріблом, тканинами і посудом коштовним та й відпустив її, назвавши своєю похресницею. Вона ж, прощаючись з патріархом, просила благословення для своєї країни, кажучи: “Піддані мої – погани, мій син – також, нехай Господь збереже мене від усього злого”. А патріарх відказав їй: “Вірна дитино, в Христа ти христилась і в Христа зодяглася, то й Христос збереже тебе, як охоронив Еноха… і Ноя в ковчезі; Авраама від Авімелеха і Лота від содом’ян; Мойсея від фараона і Давида від Саула, трьох юнаків у печі і Даниїла від звірів, так і тебе спасе від ворогів і сітей їхніх”. І благословив її патріарх, і пішла вона в мирі у свою землю, і прибула в Київ. Сталось це немов з тією царицею ефіопською, що за царя Соломона відвідала його, шукаючи мудрості, і знайшла її. Бо ті, що шукають мудрості, знаходять її. Адже премудрість оспівують на роздоріжжях, на шляхах підносить вона свій голос… З самого дитинства шукала блаженна Ольга мудрості, того, що найкраще у цьому світі. І знайшла цінну перлину, як сказав Христос…
Ольга бажала і свого сина Святослава охристити; він же не хотів навіть слухати; але як хтось бажав христитися, то не боронив йому, лише насміхався з такого. Бо для невірних християнська віра є глупотою. Ті, що ходять у темряві, не знають світла і не бачать слави Господньої. Серце їхнє тверде, вухами недочувають, а очима ледве бачать. Каже-бо Соломон: “Діла нечестивих далекі від розуму…” Та й Ольга говорила часто: “Сину мій, я пізнала Бога і тішуся; та й ти, як пізнаєш його, будеш радіти”. Але він не зважав на це, кажучи: “Як я можу прийняти новий закон? Мої вояки будуть з того сміятись!” А вона відповіла йому: “Як ти охристишся, то й усі те саме зроблять”. Та він не слухав матері і жив за звичаями поганськими, не знаючи: хто матері не слухає, той потрапить у біду, як сказано: “Хто не слухає батька і матері, помре”. Тому й гнівався на матір. Та все ж Ольга любила сина свого Святослава та й думала: “Нехай буде воля Божа; якщо Господь схоче помилувати рід мій на землі руській, то піддасть йому в серце думку навернутися до Бога, як і мені дав”. І продовжувала молитися за сина і народ удень і вночі, виховуючи сина свого до повноліття”.
Немає сумніву, що Ольга, ставши християнкою, хотіла, щоб і її народ прийняв Христову віру, однак, з огляду на тодішні політичні обставини в державі, вона не наважилась приступити до загального хрещення своїх підданих. Це зробив її внук святий Володимир Великий, якого з малих літ ростила у Христовій вірі. Як той сіяч Ольга сіяла Слово Боже в серцях свої внуків, яке згодом проросло і дало плід в стократ.
Княгиня щонайперше дбала за всенародні та релігійні справи, старалася поширювати нову віру поміж людей. Як любляча мати, берегла мир в державі, сприяла розвитку освіти, науки, торгівлі, розбудовувала міста. Багато подорожувала по країні, щоб бути блище до своїх людей, запізнати їх і допомогти.
Померла княгиня у глибокій старості 969 року і похована за християнським звичаєм, як сама того бажала. Її тіло, яке залишилось нетлінним, було перенесено Володимиром близько 1000 року до Десятинної церкви.
“Похвалім сьогодні Бога, доброчинця всіх, що прославив на Русі-Україні Ольгу Богомудру, щоб за її молитвами подав прощення гріхів душам нашим” (Кондак до св..Ольги)
