Сім дарів Святого Духа – це: мудрість, розум, рада, сила, знання, побожність і страх Божий. У своїй повноті вони належать до Христа, Сина Давидового. Вони доповнюють і вдосконалюють чесноти тих, які їх приймають. Вони схиляють вірних охоче слухатися Божих натхнень.
В день П’ятидесятниці Апостоли разом з Марією зібрались у Вечірнику, аби – згідно з єврейською традицією – вшанувати свято Плодів, яке припадає на 50-й день після Пасхи. Несподівано вони почули шум з неба, а весь дім заповнився чимось подібним до вітру. Також вони побачили вогонь – символ присутності й могутності Бога, – язики якого розділилися, і над кожним з учнів затримався один. Всі відчули в собі особливу міць та величезну потребу проголошувати Євангеліє іншим людям. Вони зрозуміли, що тієї власне миті виконалася обітниця Вчителя про “іншого Утішителя” (пор. Йн 14,16). Вони сповнилися Святого Духа.
Від того дня Святий Дух живе в Церкві й турбується про неї, щедро вділяючи своїх дарів. Відтоді кожна людина, приймаючи хрещення та інші таїнства, стає наповнена й обдарована Святим Духом. Вона стає членом Церкви – винятковим, незамінним у своїй функції, збагачуючи спільноту.
Близько ІІ ст. у Церкві поширюється вчення про сім дарів Святого Духа. Приходячи до людини, Святий Дух наповнює, ба навіть переповнює її своєю міццю, безмежно обдаровує. Число “сім” у біблійній мові означає повноту. Сім дарів Духа символічно означають повноту Його Дарів.
Своїми дарами Святий Дух робить нас здатними визнати Ісуса своїм Господом і молитися до Бога “Абба” – “татусю, таточку” (пор. Рим 8,15). Через дари Духа ми отримуємо спільність із Богом, участь у Його житті, Його могутності, мудрості й святості, стаємо дітьми Божими. Дари Святого Духа – це надприродні здібності, які надають владам нашої душі готовність швидко слухатися натхнень благодаті. Завдяки Його дарам душа легко розвивається у християнській досконалості.
З обіцяного пророками ми дізнаємося про щедрість дарів Духа Ягве в месіанські та есхатологічні (що стосуються кінця світу) часи. Але пророки також передрікають прихід Месії – ідеального Володаря, Котрий буде у винятковий спосіб обдарований харизматичними дарами Святого Духа. На особливу увагу заслуговує пророцтво Ісаї:
“І вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння. Дух Господній спочине на ньому, дух мудрості й розуму, дух ради і кріпості, дух знання і страху Господнього” (Іс 11,1-2).
Дар мудрості
Заповіданий Месія буде обдарований мудрістю (євр. hok’ma). Даром мудрості, і то в найвищому ступені, був обдарований Соломон (1 Цар 3,28; 5,9). Він міг розрізняти добро і зло, виносячи справедливі вироки (1 Цар 3,9.16-18). Йосиф, наповнений Духом Божим ( Бут 41,38), мав також мудрість, завдяки якій зумів пояснювати сни, давати добрі поради і говорити переконливо (пор. Бут 40–41,43). На переконання ізраїльтян, мудрість посідав той, хто умів добре собі радити в житті. Справжнім мудрецем не обов’язково є людина великих знань, але той, хто спроможний вибирати найліпші методи й засоби для досягнення визначеної мети.
Дар мудрості є немовби посиленням світла, яке ми отримуємо через розум і дорогу віри. Він усе оцінює в Божому світлі. Прикладом такого погляду може бути Псалмоспівець, який каже: “Як я люблю закон Твій! (…) Які солодкі слова Твої для мого піднебіння, – для уст моїх солодші меду! (…) Слово Твоє – світильник перед ногами в мене, світло на моїй стежці. (…) Твої установи піснями для мене стали у долі мого вигнання” (Пс 119 (118), 97.103.105.54).
Святий Тома етимологічно виводить термін “мудрість” (лат. sapientia) від слів sapida scientia, тобто “смак знання” або ж “знання, що його смакує розум”.
Про мудрість багато написано в Біблії: Прип 8,11; Мудр 7,8-14.
Дар мудрості “оселяється” в розумі, а не у волі. Християнин, який перебуває під впливом цього дару, найбільше за все цінує Бога, любить насамперед Його і все те, що стосується Його слави.
Дар мудрості – це надприродне налаштування розуму, яке схиляє людину шукати Бога і Його слави передусім, дає втішатися, аж до розкошування, Богом і всім тим, що в який завгодно спосіб стосується Його слави. Цей дар допомагає пізнати й полюбити віковічну правду.
Щоб отримати дар мудрості, потрібно старатися:
1. Мудрість має надзвичайну цінність. У Прип 4,7 читаємо: “Початок мудрості – здобувай мудрість! Усім своїм маєтком здобувай розум”.
2. Мати постійний контакт із Богом, Котрий є сама мудрість, а також із християнином, який живе міццю дару мудрості: “Хто ходить з мудрим, сам стає мудрий” (Прип 13,20). Ми маємо уникати шляху ставання духовними індивідуалістами. З іншого боку, не можна поспішно приєднуватися до мало знаного вчителя, бо може статися, що опинимося під впливом когось, хто прагне керувати, не посідаючи належної мудрості.
3. Тривання на молитві Новенни до Святого Духа: “Коли ж комусь із вас мудрості бракує, нехай просить у Бога, Який дає всім щедро й за це не докоряє, – і вона йому дасться” (Як 1,5). “А мудрість, що походить згори, найперше чиста, потім мирна, поблажлива, примирлива, милосердя та добрих плодів повна, безстороння, нелицемірна” (Як 3,17).
Дар розуму
Доки душа оцінює земні справи за поглядами людей світу цього, вона не може вповні жити Христовим життям.
Дар розуму (євр.bi’nad), яким буде обдарований Месія, найчастіше пов’язаний у Біблії з даром мудрості (Вих 31,3; 36,1; Іов 38,36; Прип 4,5; 17,16 та ін.) Цей дар дієво допомагає людині об’єктивно оцінювати конкретну ситуацію та приймати правильні рішення, пов’язані з майбутнім. Людина, яка має цей дар, може правильно розпізнавати (прочитувати) Божу волю та відрізняти правду від облуди. Дар розуму дозволяє краще розуміти Божі істини та зрозуміліше їх пояснювати іншим. Це особливий вчительський дар. Напевно про нього думав св.Лука, коли говорив про Христа, Який ішов з учнями до дорозі до Емауса: “Тоді відкрив їм розум, щоб вони розуміли Писання” (Лк 24,45).
Про дієвість цього дару мовить Біблія: Іс 55,8; Мудр 11,24; Кол 1,9; Флп 2,4.
Дар розуму дозволяє людині судити про все немовби інстинктивно у світлі віри, так як сам Бог, як Христос, як Пресвята Діва Марія, як святі. Вірні християни, які віддали себе Святому Духові, згідні у своїх оцінках подій світу цього, навіть якщо не бачаться й не домовляються про порозуміння.
Святий Франциск Ассізький відчував велику повагу і справжню ніжність до всіх діл Божих, оскільки був сповнений даром розуму.
Як старатися про цей дар?
1. Потреба очищення. Перемога гріховних звичок, які затьмарюють нашу душу й роблять неможливим для нас належне, Боже бачення. Коли розпочинаємо правильне очищення, перше, що маємо зробити, – це усвідомити, що ми все ще грішні в багато способів, без огляду на те, яке глибоке було наше навернення. Звідси виходить потреба практикувати регулярний іспит совісті й часту сакраментальну сповідь.
2. Медитація, що служить у побудові молитовного життя. Ми не можемо відмовитися від вищого рівня молитви тільки тому, що не знаємо, як саме проводити медитацію. Вчитися медитації – це суттєвим чином урівноважувати наше духовне життя. Сягати по тексти: св.Ігнатія Лойоли, св.Терези Авільської, св.Томи Кемпійського “Про наслідування Христа”.
3. Молитва віри. Ми маємо просити Бога про молитву у вірі. Тоді Бог провадить нас до споглядальної молитви. Тому на цей досвід маємо дивитися як на великий поступ у Христі, маємо зі збільшеними зусиллями продовжувати наше життя з Ним і ще міцніше пригорнутися до нашої віри в Нього, до Його любові й милосердя.
Дар ради
Рада (євр. e‘ca) – це наступний дар, призначений для Предивного Порадника, про що читаємо в Іс 9,5. Такий дар був потрібний насамперед судовій владі, натомість Князь Миру, обдарований цим даром, буде досконало розв’язувати будь-яку, а зокрема складну, ситуацію, в чому йому допомагатиме правильне бачення майбутнього.
Про дієвість цього дару Ісус каже в Євангелії від св.Луки: Лк 12,11-12.
Рада є даром, який додає сил під час ухвалення рішень у Святому Духові в практичних життєвих ситуаціях. Як дар, належить до практичних речей і має на меті вдосконалення в нас чесноти розсудливості. Він робить так, що душа, яка перебуває під його впливом, розрізняє одразу й немовби інстинктивно, що належить робити, а чого робити не належить, – чи йдеться про власні вчинки, а чи про керування іншими людьми.
Один священик у Франції мав розв’язати складну проблему, довго над нею думав, радився з іншими священиками, але безрезультатно. Він приїхав в Арс просити про раду св.Жана Марі Віаннея. Той сказав йому лише одне слово – а священик дістав враження, що “несподівано розійшлася якась хмара”. Цього слова йому ніхто не сказав, і не знайшов його в жодному підручнику, а отримав відповідь, якої давно прагнув. Хтось сказав: “Ця людина має того, хто їй підказує”. Складно точніше висловитися! Настоятель з Арса мав того, хто підказує – ним був Святий Дух.
Дар ради, подібно як і чеснота розсудливості, є судом практичного розуму. Він будить у нас особливу готовність слухати голос Святого Духа. Інколи дар ради через те, що схиляє нас до того чи того вчинку, виглядає суперечністю до засад розсудливості (пор. 1 Цар 3,25; 1 Мак 6,46; Дан 13,54-60).
Рада приходить нам на допомогу в несподіваних випадках, коли забракло би часу на проникливе роздумування про вибір, який ми б мали зробити.
Дар ради особливо потрібний тим, хто виконує будь-яку владу.
Як старатися про дар ради?
1. Залишатися смиренням та вміти розпізнавати свою слабкість і залежність від Святого Духа в прийнятті правильних рішень. Якби ми надмірно виказували наш дар ради, може з’явитися сатанинська спокуса, що стане нашіптувати про нашу безмежну мудрість, уміння розв’язувати проблеми, вділяти всілякі поради. Ми маємо остерігатися таких спокус, визнаючи діяння в нас Божої сили, яка вділяє нам порад. Маємо терпеливо чекати, аж доки Господь вирішить, що настав час розв’язати певні проблеми. Маємо остерігатися, аби не впасти жертвою помилки ізраїльтян під час їхнього перебування в пустелі, коли вони “поради Його не чекали” (Пс 106,3), укладаючи власні плани.
2. Належить підтримувати в собі особисте молитовне життя, аби завжди бути чуйним до голосу Бога, який у належну мить вкаже нам шлях, що ним маємо піти.
3. Треба практикувати послух радам Бога, яких Він нам уділяє завдяки Євхаристії.
4. Уникати пустого, бунтівного духа.
Дар сили = мужності
Дар сили, або ж мужності (євр. gewu’ra) звучанням нагадує одне з імен Месії в Старому Завіті – “Бог Сильний”, elgib’bor. Він має стати реальністю очікуваного Потомка Давида. Мужність є тим даром, який чинить людину здатною відважно та з довірою братися навіть за складні життєві завдання: “Я може все в Тому, Хто укріплює мене”, – каже св.Павло (Флп 4,13). Цим даром вирізнялися мученики. Вже про Апостолів св. Лука пише, що були “раді , що удостоїлися перенести зневагу за ім’я Ісуса” (Діян 5,41). Заповіданий Месія не тільки буде найрозсудливіший у своїх радах, але також посідатиме силу для здійснення добра у світі.
Багато текстів Святого Письма говорять про мужність під час реальних битв, які відбувалися в історії Ізраїля, та під час виконання великих справ земних (пор. 1 Сам 16,13). У багатьох місцях 1 і 2 Сам згадується про “сильних воїнів Давида”. Псалмоспівець Господній славить: “Господь, потужний у битві” (Пс 24,8). Також Новий Завіт каже про доконечність цього дару для духовного зростання (пор. Еф 3,16; Кол 1,11).
Мужність, міць, сила – є тим духовним даром, який робить нас здатними стати з силою та довірою перед випробуваннями та небезпеками, з якими зустрічаємося в нашому християнському житті.
Дар мужності полягає в надприродному налаштуванні душі зносити найважчі випробування та братися навіть за найважчі справи з любові до Бога, під впливом Святого Духа. Цей дар дає велику силу в Господі; коли ми пізнаємо його щораз глибше, то тягар і втома цього життя втрачають свій вплив на нас.
Християнин, обдарований даром сили, не покладається тільки на власні зусилля, а довіряє Богові безмежною довірою.
Мужність особливо потрібна в духовному житті, зокрема коли слідування за Господом стає тяжким.
“Зробив мене сильною та відважною, – пише св.Тереза з Лізьє, – й відтоді я йшла від перемоги до перемоги, розпочинаючи немовби гігантський біг”.
Дух мужності провадив святих на мучеництво: Лаврентія, Цецилію і Агнесу та інших.
Як старатися про дар сили?
1. Практикувати в житті чесноту мужності. Це чеснота, завдяки якій ми зростаємо в своїй здатності виконувати справи, до яких міць родить нас здатними в надприродній спосіб, тобто ставати перед лицем труднощів, випробувань і небезпек з силою та довірою до Бога: Рим 5,3-5; Як 1,2-4; Євр 12,1.
2. Уміти смиренно визнати свою немічність і слабкість, і навіть знаходити вподобання у прикладах святих мучеників.
3. Безмежно довіряти Богові. Ми маємо виконувати волю Бога незалежно від того, в наскільки відразливому або тяжкому становищі ми опинилися. Ми повинні просити Бога не про те, щоби забрав наші хрести, які Сам нам дав, а про те, щоб ми краще зносили їх з метою сприйняття науки, яку Він для нас призначив (пор. Лк 22,42).
4. Належно цінувати дар Євхаристії, яка є поживою сильних.
“Отож, перенось труди й ти, як добрий воїн Христа Ісуса” (пор. 2 Тим 2,3-4).
Дар знання
Дар знання – євр. da‘at – не робить нас здатними бути теологами в сьогоднішньому розумінні цього слова, а провадить до відкриття нескінченної любові Бога до людини (пор. Ос 2,22; 4,1–6,6), а також зобов’язує до підданості та цілковитого віддання себе Богові. Дар знання є тим даром, завдяки якому ми маємо впевненість і глибоку віру в Бога. Очікуваного Месіанського Владику дух Ягве дуже конкретно пов’язує з Богом і робить здатним виконувати Божу волю та ставати на захист пригноблених і вбогих (пор. Єр 22,16).
Дар знання є тим даром Святого Духа, завдяки якому ми маємо впевненість і глибоку віру в Бога та в об’явлені нам християнські істини. Він є надприродним налаштуванням розуму, яке дозволяє йому осягнути і чудесним способом проникнути, немовби інтуїтивно, деякі таємниці віри, або ж просто глибокий сенс, який міститься в словах Христа Господа чи в натхнених Святим Духом писаннях.
Дар знання дозволяє нам правильно і повністю використовувати всі природні й надприродні дари задля нашого освячення і спасіння. Притча Ісуса про таланти є доброю ілюстрацією потреби цього дару (Мт 25,14-30).
“Господь Бог, – казала св.Тереза Авільська, – складає тоді в найглибшій таїні душі те, що прагне дати їй пізнати. Діється подібно до того, якби людина, не навчившися читати, не задавши босі ані найменшого труду навчитися чого-небудь, раптом усвідомила, що вона – знає, не відаючи, звідки і в який спосіб дістала це знання, оскільки не знайома навіть з алфавітом. В одну мить душа стає вченою. Таємниця Пресвятої Трійці та інші таємниці віри стали для неї такі зрозумілі, що немає теолога, з яким вона не була б готова увійти в диспут, аби захищати такі великі істини. Вона сама дивується цьому вельми багато” (Життя св.Терези Авільської, розд.27).
Цей дар у винятковий спосіб дає змогу зрозуміти істини Святого Письма. То Біблія подає нам конкретні приклади поведінки, які можуть стати досвідом людини завдяки молитві, а також через виконання вказівок натхненних текстів (Мт 7,7; Мк 10,30; Лк 17,5-6).
Як старатися про цей дар?
1. Оберігати свій розум і серце, аби міцно тривати в християнській істині, зарівно у Слові Божому, як і в Традиції.
2. Бачення того, як Бог входить в усі щоденні справи, має стати нашим навиком.
3. Маємо бути дуже уважні щодо мудрості світу цього. Істини віри в очах мирської людини часто видаються глупотою.
4. Треба ростити в собі дух певної відстороненості від земного життя – через регулярні медитації над обмеженою цінністю речей світу цього. Сотворені речі не можуть заспокоїти всіх прагнень людини.
5. Ми маємо оцінювати все у світлі Об’явлених Істин і не дозволяти, аби нас непомітно відтягували на такі способи мислення, які ослаблюють віру через аргументацію, що виходить зі сприйняття як правди інших джерел, які визначають, у що і якою мірою ми можемо вірити.
Дар побожності
Католицька традиція, спираючись на грецький текст Перекладу Сімдесятьох (Септуагінти) і латинський текст перекладу св.Єроніма (Вульгату), налічує сім дарів Святого Духа. Тоді як давньоєврейський текст, повторюючи двічі дар боязні Ягве, не згадує про дар побожності й налічує шість дарів. Але ми не можемо тут шукати вичерпного й чітко визначеного опису цих дарів, які будуть представлені з міццю в Новому Завіті. Крім того, тут “дух” означає Духа Ягве; тобто Бога Самого у своїй діяльності. В Септуагінті у тексті Ісаї (Іс 11,2d) маємо написане eisebeia, натомість у вірші 3а сказано thobos Theonos – найімовірніше, аби уникнути одного й того самого звороту. За Септуагінтою слідує Вульгата, де в першому випадку сказано pietas (побожність), а в другому – timorDomini (страх Господній). У єврейському ire‘sahміститься також сенс, що його ми перекладаємо як побожність і як боязнь. Число сім стосовно дарів Святого Духа приймали Отці Церкви (Оріген, Амвросій, Августин), які виходили з обох текстів перекладу. Число сім мало для них символічне значення: воно означало повноту дарів Духа.
Дар побожності, ще названий у Святому Письмі “духом усиновлення” (пор. Рим 8,15), є тим проявом діяння Святого Духа, який створює в нас любляче і повне пошани ставлення до Бога як нашого Отця.
Дар побожності полягає в надприродному налаштуванні душі, яке схиляє її під дією Святого Духа, аби поводилася перед Богом як дитина перед батьком, про якого знає, що дуже її любить.
Головним предметом дару побожності є сам Бог – не стільки як Господь усього світу скільки як безконечно добрий Отець, нескінченно гідний любові.
Душа, оживлена даром побожності, не може більше боятися Бога у негативному сенсі, немає страху там, де панує любов (Пс 103,8-14; Іс 66,12-13; Еф 3,19; 1 Йн 4,19).
Побожність справляє на нас вплив на дуже глибокому рівні. Коли Святий Дух навчає нас вигукувати “Абба” – “Отче”, ми відчуваємо велетенську зміну в наших стосунках із Богом.
У який спосіб можна розвивати й примножувати дар побожності?
1. Практикування чесноти справедливості має стати фундаментом під будівництво дару побожності. У християнському житті справедливість (праведність) означає щось більше, ніж звичайне дотримування заповідей. Воно вимагає зусиль у кожній ситуації, аби в кожній людині зауважити гідність і цінність дитини Божої.
2. Вірність у християнських обов’язках є невід’ємною частиною християнської праведності. Тому треба бути вірним у виконанні релігійних практик, шануючи Отця як нашого Господа і Творця, присвячуючи Йому насамперед неділю як День Господній. Вірність у категоріях релігійної побожності, вірність Богові в молитві й житті таїнствами, щоденна особиста молитва, читання Літургії Годин, часте приступання до таїнств Примирення і Євхаристії.
3. Бути добрим громадянином і патріотом. Любов до Батьківщини, підпорядкування її законам, праця для спільного добра.
4. Загальне почуття співпраці з людьми, які виконують владу в різних сферах життя.
5. Правдомовність, доброзичливість, ввічливість.
Дар страху Божого
Страх Божий (євр. jir_at jah’we) двічі назване в тексті Іс 11,2. Страх Божий є початком мудрості (Пс 111,10; Іов 28,28; Прип 9,10) і підставою “знання” (Прип 1,7). Дар страху Божого мав Авраам, перевірений великим випробуванням віри, до якого Ягве каже: “Тепер бо знаю, що ти боїшся Бога, що не пощадив свого сина, свого єдиного, для Мене” (Бут 22,12). Книги мудрості стверджують, що страх Божий скеровує людину в бік праведного життя, вільного від гріха (пор. Прип 16,6; Пс 34,12). Не можна ототожнювати цей дар зі страхом перед Богом; його належить пов’язувати насамперед із великою повагою до Бога й синівською любов’ю до Ягве, з керівною владою (2 Сам 23,3), а також владою судити, яку виконуватиме Месія.
Дар страху Божого – це боязнь, яка народжується не з огляду на суд і кару, а через усвідомлення величі Бога. Це є “страх пошани” сина, а не невільника.
Дар страху Божого є тим налаштуванням душі, яке спричиняє, що під дією Святого Духа вона немовби інстинктивно відчуває, разом з великою повагою до Божої величі та безмежним уподобанням Його батьківської доброти, відразу до всього, що могло б образити такого доброго, милосердного й гідного любові Отця.
“В душі, оживленій цим даром, – пише св.Тереза Авільська, – усе перевищує страх образити Бога, свого Господа, і гаряче прагнення в усьому виконувати Його святу волю”.
Страх Божий є не почуттям, а повним поваги й остраху ставленням до присутності Бога. Почуття страху інколи супроводжує цей дар, але воно не є для нього суттєве.
Дар страху Божого народжує в християнинові позицію пошани й побоювання перед Богом і провадить його до вшанування Бога і виявлення послуху Йому.
Під впливом цього дару Діва Марія вимовила своє “фіат”, “хай буде так”, коли разом зі св.Йосифом підкорилася наказові ангела втікати до Єгипту перед небезпекою, яка загрожувала Дитяткові Ісус.
Страхові Божому має товаришити дитяча довіра до Божого милосердя й незламна віра в Його вірність, що Бог нас підтримує (1 Пт 5,10).
Цей дар несе з собою благословення і захист (Пс 34,8), робить нас здатними поборювати наші земні й тілесні страхи (Прип 14,26), звільняє нас від боязні перед судженнями інших людей, особливо ж щодо нашого апостольства.
Як зростати в страхові Божому?
1. Найперше треба розпізнати цей дар, коли він нам дається.
2. Маємо молитися про страх Божий – “Води моїм серцем, щоб перед Іменем Твоїм острах мало” (Пс 86,11b).
3. Часті роздуми про великі діла Божі можуть збудити в християнинові страх Божий – “Коли шукатимеш його, як срібла, коли розшукуватимеш його, як схований скарб, тоді збагнеш острах Господній, тоді знайдеш пізнання Бога” (Прип 2,4-5).
4. Можемо зростати у страху Божому, виявляючи послух Богові й наслідуючи Його. Мойсей заохочував ізраїльтян до цього: “Щоб ти боявся Господа, Бога твого, та й пильнував усі установи й заповіді його, що наказую тобі, ти сам і твій син і син твого сина, по всі дні життя твого, щоб довголітнім тобі бути” (Втор 6,2).
5. Виконувати волю Божу щодня.
