Жити Євхаристією
Цими словами Ісус дає нам зрозуміти, що Таїнство Євхаристії має внутрішній динамізм і є новим принципом існування і формою християнського життя. Причащаючись Тіла і Крові Ісуса Христа, ми дійсно все більш зріло і свідомо стаємо учасниками Божественного життя. Це перегукується з думками святого Августина, який у книзі «Сповідь» написав про вічний Логос як про поживу для душі. Підкреслюючи парадоксальний характер цієї поживи, герой в уявному діалозі чує слова: «Я — пожива великих. Рости, і ти будеш споживати Мене. І ти не перетвориш Мене, як їжу тілесну, на себе. Але ти перетворишся на Мене». І дійсно, це не євхаристійна їжа перетворюється на нас, а це ми таємниче змінюємося завдяки їй: Христос годує нас, єднаючи із Собою.
Євхаристійна форма життя
Слова апостола Павла з Послання до Римлян найбільш повно-передають те, як Євхаристія перетворює все наше життя на духовне служіння, бажане Богові: «Тож благаю вас, брати, на милість Божу, віддати тіла ваші як жертву живу, святу, приємну Богові: богослужбу для вас розумну» (Рим 12,1). У цій настанові апостол закликає нас до самовіддачі в спілкуванні з усією Церквою. З огляду на це святий Августин Пппонський пише: «Це – жертвоприношення християн: ми, яких багато, є одним тілом у Христі. Церква знову й знову здійснює Таїнство вівтаря, яке добре зрозуміле для вірних і в якому їм відкривається, що в тому, що вони приносять в жертву, вони приносить самих себе» («Про місто Боже»). Католицьке віровчення стверджує, що Євхаристія як Жертва Христова є також Жертвою Церкви, а отже й вірних (див. Катехизм Католицької Церкви, 1368).
Євхаристія охоплює всі аспекти буття і перетворює їх: «Чи ви, отже, їсте, чи п'єте, чи що-небудь робите, усе робіть на славу Божу!»(1 Кор 10,31). У кожному вчинку свого життя ми, християни, покликані виявляти щиру пошану до Бога. Саме в цьому полягає євхаристійна природа християнського життя. Вбираючи в себе людську реальність у кожному її прояві, Євхаристія день у день веде до поступового переображення людини, покликаної бути образом Сина Божого (порівн. Рим 8,29). Немає нічого справді людського — чи то думки, чи почуття, слова чи справи, — що не могло б бути пережите в світлі таїнства Євхаристії. Вшанування Бога не може бути в людському житті якимсь окремим моментом і за природою своєю прагне охопити кожен аспект існування особистості. Так Євхаристія стає новою формою проживання всіх обставин нашого буття, де всіляка окремішність узагальнюється, бо проживається у взаємодії з Христом і приноситься Богові в дар. «Слава Божа є метою людського життя (порівн. 1 Кор 10,31); а життя людини є спогляданням Бога» (св. Іриней, «Проти єресей»).
Ті, хто живуть неділею
Новизна, яку Євхаристія вносить у життя людини, усвідомлювалась християнами з самого початку. Віруючі здавна відчували незвичайний вплив Євхаристії, цього хліба воскресіння, на їхнє життя. Святий Ігнатій Антіохійський називав християн «людьми, які живуть неділею», маючи на увазі, що неділю в деяких мовах так і називають воскресінням. Християнський звичай збиратися в перший день після суботи, щоб святкувати воскресіння Христа, своїм корінням сягає перших століть існування Церкви.
Неділя для християн — це не просто перерва у повсякденній праці, а свого роду відступ від нормального ритму днів. Християни завжди відчували неділю як перший день тижня, бо саме в цей день вони через євхаристійне ламання хліба здійснювали спомин радикальної новизни, що приніс Христом. Таким чином, неділя — це день, який надає життю християнина євхаристійної форми. «Ті, які живуть неділею (Воскресінням)» – живуть усвідомленням свободи, здобутої Христом, вони перетворюють своє життя на дар Богові, щоб Його перемога, через їхнє внутрішнє оновлення, виявлялась усім людям.
І дійсно, дні нашого тижня залежать від того, як ми святкували неділю – «день Господній». Життя у вірі перебуває в небезпеці, коли ми більше не маємо бажання брати участь у євхаристійному священнодійстві, де згадуємо пасхальну перемогу Христа. Взяти участь у недільному литургійному зібранні разом з нашими братами і сестрами, які є одним містичним Тілом у Христі Ісусі, — це вимога християнської совісті, і, одночасно, сама ця участь формує християнську совість. Втрата сенсу неділі як дня Господнього, який маємо освячувати, — це тривожний симптом, який означає втрату сенсу істинної християнської свободи дітей Божих. Ось що пише про цей день блаженний Йоан Павло II у своєму апостольському посланні Dies Domini: «Неділя є Dies Domini [День Господній] через акт сотворення; вона є Dies Christi [День Христовий] як день нового творіння і дарування воскреслим Господом Духа Святого; вона є Dies Ecclesiae [День Церкви] як день, коли християнська спільнота збирається для богослужіння; вона є Dies hominis [День людини] як день радості, відпочинку і братерського милосердя».
Тому цей день можна назвати «першосвятом», у якому кожен вірний може стати там, де він живе, глашатаєм і охоронцем сенсу людського буття. Святкування неділі дає воістину християнське розуміння змісту життя і новий спосіб переживання часу, взаємин, праці, життя і смерті. Тому добре, щоб у День Господній церковні інституції оточували недільне євхаристійне богослужіння характерними для християнської спільноти заходами: дружніми зустрічами, ініціативами з метою християнського виховання дітей, молоді і дорослих, справами милосердя і різними молитовними зустрічами. Через такі важливі цінності — визнаючи, що суботній вечір, починаючи з першої вечірні, належить неділі і тому в цей день дозволено здійснювати заходи неділі, — маємо пам'ятати, що неділя заслуговує на те, щоб її освячувати, аби вона не ставала днем без Бога.
Нарешті, слід наголосити, що неділя, День Господній, — це день відпочинку від роботи. Ми сердечно бажаємо визнання його в такій якості з боку державної влади, щоб існувала можливість бути безкарно вільним від трудової діяльності. Дійсно, християни—в зв'язку зі значенням суботи в юдейській традиції — завжди розуміли День Господній як день відпочинку від повсякденної праці. Це сприйняття має важливе значення, оскільки нагадує, що праця існує для людини, а не людина для праці. Легко побачити в цьому захист людини від можливої форми поневолення. За словами папи Бенедикта XVI, «праця має першорядне значення для самореалізації людини і для розвитку суспільства, і тому треба завжди організовувати і здійснювати її в цілковитій повазі до людської гідності та до служіння загальному добру. В той же час необхідно, щоб людина не ставала рабом праці, не робила з неї кумира, розглядаючи працю як найвищий і кінцевий зміст свого життя» (Із проповіді 19 березня 2006 р.). Отже, саме недільний день, присвячений Богові, допомагає людині зрозуміти сенс її існування, а також її праці.
Хліб, поламаний за життя світу
«І хліб, що його я дам, це — тіло моє за життя світу» (Йн 6,51). Цими словами Господь вказав на істинне значення Його Святої жертви за всіх людей, а також виявив велике милосердя до кожної людини. Дійсно, у Євангеліях ми не раз читаємо про співчуття і милосердя Ісуса щодо інших людей, особливо грішників і стражденних (див. Мт 20,34; Мк6,34; Лк 19,41). Розмаїтою гамою Своїх людських почуттів Христос виявляє спасенний намір Господа Бога.
Євхаристія сакраментально актуалізує той дар, який на хресті був принесений Ісусом заради нас і всього світу майже дві тисячі років тому. В той же час через Євхаристію Христос свідчить про Боже милосердя до кожного з нас. Євхаристійне Таїнство спонукає до милосердного служіння ближньому, котре, як зауважує Папа, «полягає саме в тому, що я люблю — у Бозі і разом з Богом — незнайому або мало приємну мені людину. Це може статися лише внаслідок глибокої зустрічі з Богом, що приводить до єдності волі і торкається найшляхетніших людських почуттів. Тоді я вчусь дивитися на цю людину не тільки своїми очима і сприймати її своїми почуттями, але роблю це в Ісусі Христі» (БенедиктХУІ, енцикліка «Deus caritas est»).
Таким чином ми визнаємо людей, які стоять поруч з нами в храмі, як братів і сестер, за яких Господь віддав Своє життя, полюбивши їх «до кінця» (Йн 13,1). Отже, наші спільноти через Євхаристію мають все ясніше усвідомлювати, що жертва Христа — за всіх. Тому Євхаристія спонукає кожного з нас ставати «хлібом, поламаним» за інших, і робити світ більш справедливим і братерським. Христос і сьогодні продовжує навчати Своїх учнів особисто включатися в Його місію: «Ви дайте їм їсти» (Мт 14,16). Покликання кожного з нас воістину полягає в тому, щоб бути разом з Ісусом хлібом, що ламається за життя світу.
Слово між нами №4 (125) 2012
