Винесене в заголовок питання майже постійно постає у нашій підсвідомості. На перший погляд, воно не має сенсу, бо все ж ми не маємо вибору. Мусимо встати, коли продзвенить будильник. Мусимо з’їсти сніданок. Мусимо йти на роботу. Мусимо заробити на життя… Мусимо прибрати, купити, зварити, подбати, прийняти, зробити, переписати, підписати, порозмовляти, послухати… Після цього вже бракує часу на щось більше. Будильник знову дзвонить – починається новий день. Нагода для великих звершень трапляється не завжди, а вся нескінченна буденщина – це справді “мушу, мушу, мушу”. Так, але те, що для одного буденщина, для іншого – життя, повне сенсу. Те, що зветься людським життям, складається з різноманітних занять, найчастіше малозначних. І ми чудово знаємо, що життя можна прожити добре або погано. Питання “Як жити?” потрібно ставити для того, щоб прожити життя гідно. Відомо, що готового рецепту не має, а для відповіді не достатньо слів. Вона безперервно пишеться впродовж цілого життя. А коли людина врешті її знаходить, то, інколи, вже не може її використати й підказати комусь іншому. Один поет саркастично зауважив: “Коли ти вже став розумним, лягай у труну”. Ніхто не може прожити життя за нас, і кожен повинен сам відповісти на запитання про те, як жити. Отож про це треба думати і свої роздуми намагатися передати словами.
Насамперед слід заглибитися у сенс справ та подій, а не поверхово спостерігати за тим, що відбувається. Адже все має свою поверхню й свою глибину. Потрібно пам’ятати, що підйом після дзвінка будильника, робота, біганина в різних справах, короткий нічний відпочинок – це ще не все. Адже щоденні справи набувають сенсу або втрачають його залежно від того, чи ми в змозі збагнути їхню, таку складну для розуміння, глибину. Варто замислитися, чи в цьому полягаєвідмінність між віруючими й атеїстами? Авжеж. Невіруючий уважає, що як він програє життя, то програє все. Віруючий знає, що програти – це в майбутньому житті не мати спасіння. Йдеться не тільки про погляди чи переконання: скажімо, цей уважає так, а той інакше. Дійсність не залежить від чиїхось переконань. Коли ставимо запитання “Як жити?”, треба уникати гіркоти чи песимізму: досі, мовляв, я жив погано або, принаймі, так-сяк, а тепер важко щось змінити. Ні, це – не так. “Як жити?” – це питання “завойовників”: як зробити життя повноцінним? Як із життя черпати те, що в ньому найкраще? Інколи, коли запитання ставить у глухий кут, відповідь на нього може полегшити його формулювання від протилежного: як не слід жити? Відповідь на друге запитання є важливою, бо вказує на те, чого не слід у житті чинити. Тут уже йдеться про “філософію життя”, мистецтво жити. Отже, як не слід жити? Насамперед не потрібно ціле життя зосереджуватися на собі. Погляньмо на себе: яка частка наших думок і вчинків присвячена нам самим? 80 чи, може, 98 відсотків? З багатьох причин шкідливо зосереджуватися на собі. Одна з них – служіння самолюбству. Коли я завзято очікую від життя тільки успіху, то навіть слабкий удар стає трагедією. Прагнув чогось, а це не вдалося – драма. Крім того, егоїст думає тільки про себе. Головне, щоб йому було добре, якнайзручніше, на інших він не зважає ще й максимально використовує їх при нагоді…
Така людина, вмираючи, може мати пишні вілли та купу грошей, але, якщо озирнеться на своє життя, то зауважить, що вона ніколи по-справжньому не жила, нікому не допомогла, не вміла любити… Власне тому, що не вміємо жити, й стаємо життєвими банкрутами. Забуваємо, що людина живе для важливіших справ, ніж метушня у пошуку нових задоволень і благ, і що “бути” – важливіше, ніж “мати”. Що означає “не зосереджуватися на собі”? Це – бути відкритим для інших, дарувати їм свою увагу і час, зрікатися чогось особистого, коли потрібно полегшити життя іншим. Звичайно, щастя ми пов’язуємо з любов’ю, а любові немає тоді, коли нічого не даємо тим, кого любим. Давати – означає пам’ятати про інших, інколи забуваючи про себе. Це означає також, що ви маєте в житті те, що для вас є найголовнішим, найвищим, те, заради чого ви готові віддати навіть життя. Якщо хтось живе без ідеалу, заради якого міг би навіть пожертвувати собою, його життя не буде щасливим і, напевно, не буде успішним. Кожне змістовне життя має відповідну шкалу цінностей. І на вершині цієї піраміди – найвища всеохоплююча цінність: Бог. Відповідь на запитання “Як жити?” міститься у восьми блаженствах (Мт. 5, 3 – 12). Основою Нагірної проповіді є логіка добра. Керуватися в житті цією логікою – це і є життєва мудрість. “Блаженні вбогі духом”, тобто ті , котрі , хоч і потребу- ють певних матеріальних цінностей, але не вкладають своєї душі в земні багатства. Блаженні тихі, засмучені, голодні та спраглі справедливості, милосердні, чисті серцем, миротворці, переслі- дувані за правду. На жаль, часто ці моральні принципи є діаметрально протилежними поширеним нормам життя нашого світу. Ісус став для нас зразком великого, прекрасного життя, показав, як можна жити в свободі Духа, відкритим усьому і всім, несучи світло віри і творячи добро. Кожен може так жити, варто йому лише забажати. Ставлення до життя з перспективи вічності надає йому сенсу й визначає його стиль, людина стає мудрішою та спокійнішою. Неодмінною умовою для такого життя – християнського – є благодать. Ісус сказав: “Без Мене ж ви нічого чинити не можете” (Ів. 15, 5). Отже, нічого. Хто залишається в житті без Божої благодаті, той – немов пасажир, який сподівається проїхати “зайцем”. Як жити? Так, щоб між Богом і світом, людською природою і благодаттю, між духом і тілом пронести до кінця, як свічку крізь бурю, євангельський скарб, не зійшовши з дороги добра, правди, любові.
Єп. Станіслав Падевський
