Практика Божої присутності справедливо називається духовними вчителями основою духовного життя, яке заключається в трьох речах: уникнення гріха, вправлянні в чеснотах і з’єднанні з Богом. Божа присутність дає нам ці три ефекти: заховує душу від гріха, веде її до вправляння в чеснотах і спонукує її до єднання з Богом через святу любов. Ранішнє і вечірнє розважання недостатні, щоби зберігати душу з’єднаною з Богом. Св. Іван Золотоустий каже, що навіть вода, якщо зняти її з вогню, швидко охолоджується до її звичайної температури. Тому після розважання необхідно зберігати ревніть через пам’ять про Божу присутність і відновлення побожних почувань.
Перший метод вправляння в Божій присутності нашою волею полягає на частому піднесенні серця до Бога короткими, але ревними молитовними зверненнями. Ці люблячі почування до Бога, присутнього в нас, можна збуджувати на кожному місці і в любий час: підчас прогулянки, праці, їжі і відпочинку. Ці почування можуть бути актами любові, бажання, віддання себе Богу, самовідречення, подяки, прохання, покори, надії і т.д. Щоби ти не робив, можеш легко звертатись до Бога час від часу й казати йому: Мій Боже, я бажаю тільки тебе й більше нічого. – Я хочу цілковито бути твоїм. – Розпоряджайся мною і всім, що я маю, як бажаєш. – Я віддаю себе тобі без застережень. – Я хочу тільки те, що ти хочеш. – Я відрікаюсь усього з любові до тебе. – Я дякую тобі за великі ласки, які ти мені уділив. – Допомагай мені, помилуй мене. – Дай мені твоєї любові. – Я бажаю, щоби всі тебе полюбили і т.д.
Отці пустині дуже цінили ці короткі молитовки, через які ми можемо легше утриматись в Божій присутності, ніж через довгі молитви. Св. Іван Золотоустий каже, що той, хто вживає ці короткі акти, закриває двері дияволу, перешкоджаючи ввійти злим помислам.
Деколи слід особливо оживляти нашу віру в Божу присутність. По-перше, зранку після вставання треба піднести думку до Бога. По-друге, на початку всіх наших молитов: як усних, так і розважань. По-третє, при спокусах, наприклад проти терпеливості і чистоти. При гострих болях, великих зневагах або нескромних уявах відразу озбройся пам’яттю про присутність Бога і оживи свою мужність, пам’ятаючи, що Бог дивиться на тебе. В саме такий спосіб Давид підготовляв себе перемагати спокуси. “Очі мої завжди до Господа, він бо звільнить від сіті мої ноги” (Пс. 24,15). Ти повинен робити теж саме, перед любим важким чеснотливим учинком. Слід тоді наслідувати мужньо Юдиту, яка, діставши меч і взявши сплячого Олоферна за волосся, звернулася до Бога перед тим, як нанести удар: “Скріпи мене, Господи, в цю годину” (Юдит. 13,7). Так вона мужньо стяла йому голову.
Також корисно визначити певні моменти часу або особливі знаки, щоби пам’ятати про присутність Бога, як-то: коли б’є годинник, коли ти подивишся на розп’яття або коли входиш чи виходиш з кімнати. Дехто має звичку тримати в кімнаті певні особливі предмети, які нагадували б їм про присутність Бога.
Ще один метод – це зайти принаймні ненадовго до каплиці або до кімнати, щоби зосередитись з Богом, коли ти дуже розсіяний підчас дня і зовнішні справи відривають тебе від Бога. Якщо би ти фізично заслаб через надмір праці або посту, чи не підкріпив би ти якось себе, щоби могти далі працювати? Настільки ж стараннішим ти повинен бути, щоби поступати в подібний спосіб зі своєю душею, коли її сили слабнуть і вона остигає в Божій любові через брак поживи, тобто молитви і зосередження з Богом, на протязі довшого часу. О. Альварез казав, що душа без молитви подібна до риби без води, що така душа є ніби в хаотичному стані. Отже, після довгих розсіюючих занять християнин повинен зачерпнути свіжого повітря на самоті, з’єднуючись знову з Богом через короткі молитовні прохання. Щастя в небі заключається в тому, що душі бачать і люблять Бога. Тому зрозуміло, що щастя на землі слід шукати тільки в огляданні й любові Бога, не відкрито як в небі лице в лице, але очима віри, через яку душа завжди бачить Його присутнім з нею. Так вона здобуває велике благословення, надію і любов до Господа, свого найбільшого Добра. Той, хто живе в такий спосіб, починає навіть на цій долині сліз жити як святі в раю, які завжди бачать Бога. Вони “повсякчас бачать обличчя Небесного Отця” (Мт. 18,10), і тому вони не можуть перестати любити його. Отже, хто живе з пам’яттю про Божу присутність, той буде зневажати всі земні речі, знаючи, що в порівнянні з Богом все є димом і марнотою. Він почне в цьому житті посідати це найвище Добро, яке задовольняє більше, ніж всі інші речі.
