Слово Боже вчить нас, що «більше щастя – давати, ніж брати» (Ді. 20,35). Саме тому п’яте блаженство називає щасливими тих, котрі є милосердними. Знаємо, що Господь полюбив нас першим. Але ми є справді блаженними, щасливими, якщо ввійдемо в цю логіку Божого дару, логіку безкорисливої любові, якщо відкриємо, що Бог безмежно нас полюбив для того, щоб зробити нас здібними любити як Він: без міри…
(…) Я хотів би запропонувати вам, як, в конкретний спосіб, ми можемо бути інструментом цього самого Милосердя щодо наших ближніх.
Приходить мені на думку приклад блаж. П’єра Джорджіо Фрассаті. Він говорив: «Ісус відвідує мене у Святому Причасті кожного ранку, а я Йому за це віддячуюся скромнішим, доступнішим мені способом: відвідую Його бідняків». П’єр Джорджіо був юнаком, котрий зрозумів, що означає мати милосердне серце, вразливе на найбільш потребуючих. Жертвував їм набагато більше, аніж матеріальні дари, давав самого себе, присвячував час, слова, здатність слухати. Служив убогим з великою делікатністю, ніколи не виставляючи цього напоказ. Правдиво жив Євангелієм, котре каже: «Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права: щоб твоя милостиня була таємна» (Мт. 6, 3-4). Уявіть собі, що він у переддень своєї смерті, важко хворий, пояснював як саме допомогати його потребуючим друзям. Під час похорону його сім’я і друзі були вражені присутністю такої великої кількості незнайомих убогих, яких вів і яким допомагав за життя молодий П’єр Джорджіо.
Завжди люблю поєднувати євангельські блаженства із 25 главою Євангелія до св. Матея, де Ісус згадує вчинки милосердя і каже, що це за ними будемо суджені. Тому запрошую вас наново відкрити діла милосердя для тіла: голодних нагодувати, спраглих напоїти, нагих зодягнути, подорожніх в дім прийняти, в’язнів втішати, недужих відвідувати, померлих хоронити. Не забуваймо також про діла милосердя для душі: грішних навертати, невіж навчити, у сумніві порадити, сумних потішати, кривди терпеливо зносити, образи з серця прощати, за живих і померлих молитися.
Як бачите, милосердя не є «поставою напоказ», не є також звичайною сентиментальністю. Є випробуванням автентичності нашої постави учнів Ісуса, нашої вірогідності як християн у сучасному світі.
Послання Божого Милосердя становить, отже, дуже конкретну і вимогливу програму життя, програму, котра вимагає конкретних вчинків. А одним із найбільш очевидних – хоча також, можливо, найважчим до втілення у життя – вчинків милосердя є прощення тим, котрі нас образили, котрі заподіяли нам зло, котрих вважаємо за ворогів.
Зустрічаю багатьох молодих, котрі кажуть, що є втомлені життям у такому розділеному світі, в якому відбувається зіткнення прихильників різних поглядів, є багато воєн, а дехто використовує навіть свою релігію для виправдання насильства. Ми повинні благати Господа, щоб Він обдарував нас благодаттю бути милосердними щодо тих, котрі чинять нам зло. Так, як Ісус, котрий на хресті молився за тих, які його розп’яли: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк. 23, 34). Єдиною дорогою, щоб перемогти зло, є милосердя. Справедливість є необхідна, звичайно, але тільки її не вистачить. Справедливість і милосердя повинні слідувати разом. Я б так хотів, щоб ми об’єдналися у хоровій молитві, яка б линула з глибини наших сердець, благаючи Бога про милосердя для нас і всього світу!
Дорога молоде, Милосердний Ісус, (…) чекає на вас! Він вам довіряє і на вас розраховує! Має так багато сказати кожному і кожній з вас… Не бійтеся подивитися Йому в очі, сповнені безкінечної любові і дозвольте, щоб Він огорнув вас своїм милосердним поглядом, готовим пробачити кожен ваш гріх. Поглядом, котрий може змінити ваше життя і зцілити рани ваших душ. Поглядом, котрий заспокоює найглибші прагнення ваших молодих сердець: прагнення любові, миру, радості й справжнього щастя. Прийдіть до Нього і не бійтеся! Прийдіть, щоб сказати Йому з глибини ваших сердець: «Ісусе, довіряю Тобі!». Дозвольте, щоб вас доторкнулося Його безмежне Милосердя, щоб ви у свій спосіб, через вчинки, слова і молитву стали апостолами милосердя у нашому світі, зраненому егоїзмом, ненавистю і відчаєм.
Несіть полум’я милосердної любові Христа – про яке говорить св. Іван Павло ІІ – в середовища вашого щоденного життя і аж до кінців землі.
