Головна / Варте уваги / Добра Новина про Милосердного Батька (Лк 15:11-32)

Добра Новина про Милосердного Батька (Лк 15:11-32)

Він сказав далі: «В одного чоловіка було два сини. 12. Молодший з них сказав батькові: Тату, дай мені ту частину маєтку, що мені припадає. І батько розділив між ними свій маєток. 13. Кілька днів потім, молодший, зібравши все, подавсь у край далекий і там розтратив свій маєток, живши розпусно. 14. І от як він усе прогайнував, настав великий голод у тім краю, і він почав бідувати. 15. Пішов він і найнявся до одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині. 16. І він бажав би був наповнити живіт світ стручками, що їх їли свині, та й тих ніхто не давав йому. 17. Опам’ятавшись, він сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. 18. Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! 19. Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів. 20. І встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його. 21. Тут син сказав до нього: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином. 22. А батько кликнув до слуг своїх: Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. 23. Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся, 24. бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся. І вони заходились веселитися. 25. А старший його син був у полі; коли ж він, повертаючись, наблизився до дому, почув музику й танці. 26. Покликав він одного із слуг і спитав, що воно таке було б. 27. Той же сказав йому: Брат твій повернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо знайшов його живим-здоровим. 28. Розгнівався той і не хотів увійти. І вийшов тоді батько й почав його просити. 29. А той озвався до батька: Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. 30. Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля. 31. Батько ж сказав до нього: Ти завжди при мені, дитино, і все моє – твоє. 32. А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся». 

Притча про «Милосердного батька» (15:11–32) разом з притчею про «Заблукану вівцю» (15:4–7) та «Загублену драхму» (15:8–10), заповнюють цілу 15-ту главу в Євангелії від Луки  – з огляду на унікальні образи Бога, представлені в усіх 3-х притчах, її називають «Євангелієм в Євангелії».

Всі три притчі звернені до зарозумілих праведників, які нарікали на Ісуса, що «Цей грішників приймає і їсть разом з ними.» (Лк 15:2).

Молодший син.

Його поведінку характеризують дві семантичні лінії.

Перша. За життя Батька («щось ти задовго живеш батьку!»), син просить свою частку маєтку; зібравши все, подається якомога далі від батька (у край далекий) і там розтрачує свій маєток, живучи розпусно. Прогайнувавши усе, почав так  бідувати, що дійшов до крайньої межі – найнявся пасти свині (нечисті тварини для євреїв). Ця лінія провадить до низу.

Друга. Опам’ятавшись, усвідомлює, що навіть наймити у домі його батька мають подостатком хліба, а він конає з голоду. Вирішує встати і рухатися назад – вибиратися з цього багна, але водночас усвідомлюючи зухвалість та ганебність свого вчинку, навіть не мріє про те, щоб його прийняли як сина: «Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! 19. Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів».  Рішення не залишається просто доброю постановою: «І встав він і пішов до батька свого. Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином». Ця лінія провадить догори, – хоча син і не надіється на попередній статус.

Батько.

Батько постійно чекає і виглядає сина, – інакше важко пояснити чому «як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його». Реакція батька окреслена словом «змилосердився» (гр. ἐσπλαγχνίσθη – пасивний стан 3-ї особи однини, вказує на Бога як підмет дії; Лука ще 2 рази вживає це слово в 7:13 та 10:33), яке означає найвищий ступінь співпережиття та солідарності з іншою особою.  Він настільки «зачекався» свого сина, що як юнак біжить йому на зустріч, кидається на шию, цілує та на «одному диханні» наказує слугам: «Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. 23. Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся, 24. бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся.». Цю останню фразу «бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся» Батько повторить ще раз – тоді коли старший син не схоче радіти та веселитися з приводу повернення молодшого брата, тим самим підкреслюючи суть повернення – був мертвий через гріх та ожив повернувшись до життя гідного сина; пропав відійшовши від Батька в далекий край і знайшовся повернувшись до отчого дому.

Старший син.

Почувши що молодший повернувся живий-здоровий та що з цього приводу батько справляє бенкет, старший брат «розгнівався і не хотів увійти». Великодушність та милосердя Батька, в старшому сині пробудили ревність, жаль та розчарування, які вилилися в гірких докорах: «Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля». Життя поруч з Батьком не стало для нього нагодою, щоб стати подібним до Нього… Так, фізично, на зовні, формально, –  він ніколи не відійшов. Але чи був по справжньому близько?

Добра Новина

Серед нас дуже багато молодших і старших братів – одному Богові відомо, котрих більше. «Старші» брати, як «порядні люди» не завжди мають вирозуміння, терпеливість чи готові на великодушність стосовно «молодших». Цілком можливо, що кожен з нас в різні періоди життя, в тій чи іншій мірі, перебуває в ролі молодшого чи старшого брата.  Але не зважаючи на всі труднощі та перипетії життя, важливо не забувати, що ми маємо спільного Батька, милосердя і любові котрого, вистачить для всіх. Дуже різні дороги життя братів, можуть перетнутися в оселі Батька. Саме обійми Отця – це місце зцілення для одних і других. Великодушність і милосердя Бога, котрий терпеливо чекає, бачить з далека та завжди вибіжить на зустріч, щоб поцілувати, кинутись на шию і радіти нашим поверненням – і є Доброю Новиною для мене і для тебе, – не залежно від того, чи ми відійшли в далекий край чи просто формально перебуваємо поруч.

Ці притчі відкривають Бога, який шукає поки не знайде кожну людину (в іншому місці Лука каже, що знайти може навіть в останню хвилину нашого життя, – як розбійника на хресті –Лк 23:43). Шукає людину, яка в Його очах має таку цінність, що все інше для нього не мов би не існує тоді коли її шукає (Лк 15:8)… Коли ж знайде то не дорікає і не випоминає (котрий раз це вже повторюється…ще раз і більше можеш не приходити…і т. д.), але тішиться як мала дитина і закликає всіх радіти цією подією (Лк 15:6–7; 9–10).

Радість і надія для мене і для Тебе полягає в тому, що за словами Ісуса, Отець постійно виглядає мене і Тебе, бачить кожний відрух мого і Твого серця і завжди перший кидається на зустріч (Лк 15:20) щоб щиро та великодушно, міцно обійняти.

В Лк 15 йдеться про Бога, який бачить дуже багато й дивиться на мене і на Тебе цілком іншими очима. Він однаково любить і молодшого і старшого – і того хто відходить явно та зухвало (на сході попросити в батька часку маєтку за його життя, – означало побажати йому смерті), і того хто фізично ніби є поруч, але в серці є відчужений і далекий. Він просто любить, чекає, виглядає і по дитячому кидається на шию.

Притчі в Лк 15, Ісус розповідає для того, щоб фарисеї з книжниками, які нарікали – “цей грішників приймає і їсть разом з ними” – Лк 15:2, могли зрозуміти, як Бог відноситься до тих, які грішать а потім повертаються до Нього. Лука чітко стверджує, що всі три притчі Ісус сказав до них (Тоді Ісус сказав до них цю притчу – в. 15:3). Очевидно, що Ісус ніде не каже, що грішників потрібно приймати такими як вони є – вони повинні розкаятися: заблукана вівця та загублена драхма знаходяться, а блудний син повертається до дому. Однак Ісус інакше ніж його критики розуміє суть покаяння – для його опонентів важливі тільки їх стандарти чистоти та збереження закону, в той час як для Ісуса є дуже важливе щире розкаяння тих, хто йде за Ним.  Подібно як друзі пастуха радіють з ним, коли він знаходить заблукану вівцю, а товаришки та сусідки радіють разом з жінкою, яка віднайшла загублену драхму, так і друзі Бога радіють, коли він повертає Свою втрату; виглядає, що критики Ісуса, які шемрали на Нього з приводу Його дружби з грішниками, в дійсності не були друзями Бога. Тому цілком можливо, що Ісус опосередковано натякає книжникам та фарисеям, що й вони потребують покаяння, оскільки не розуміють Божої дійсності – кульмінація історій (про заблукану вівцю та загублену драхму) розрахована на віру юдеїв в те, що дві половини Божого творіння, небо й земля, відповідно до Божого задуму повинні бути в гармонії одне з одним, та, що Боже Царство повинно бути «як на небі так і на землі».

Щоб бути учасником цієї дійсності, лідери Ізраїлю повинні пережити правдиву переміну розуму і серця – “метанойю“, яка б дозволила їм зрозуміти, що Бог Ізраїлю є Небесний Отець, Який  не просто ненавидить гріх, але й «шукає поки не знайде» кожного окремого грішника, щоб коли він захоче повернутися – приготувати для нього бенкет (Лк 15:22–24) та радіти з приводу його повернення разом з цілим Небом (Лк 15:7,10).

Притчами представленими в Лк 15 Ісус також пояснює суть своєї місії – Він робив те, що робив Бог Отець – діла Ісуса на землі відповідали Божій любові в небесному Царстві, – але на жаль книжники та фарисеї не хотіли цього визнавати.

Сучасна Церква має дуже важливе завдання – бути живим свідченням про невимовну любов Божу, яка виявляється в жертві Ісуса на хресті. Таким чином, “ми проповідуємо Христа розпʼятого“(1 Кор 1:23), “що полюбив нас і обмив нас від гріхів наших кров’ю своєю“(Одкр 1:5).  Бо  “Бог… показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками” (Рм 5:8). Світ, понищений та покалічений через безумну дію гріха, потребує чути слова Доброї Новини, а не тільки докори та моралізування, які не дають сили виконати те, до чого закликають. Багато людей потребують почути, що вони не є полишені самі на себе в тих станах та місцях куди вони самі заблукали манівцями життя – є Хтось, Хто їх постійно шукає поки не знайде (Лк 15:4,8), щоб обдарувати їх  повнотою Свого життя (пор. Йо 10:10). Церква покликана донести світові – всім без винятку, які почуваються не задоволені та не щасливі через своє життя, що замість всього того, що ранило, завдавало болю, спустошувало та руйнувало їхнє життя – Бог пропонує в Ісусі, те, що є життям абсолютно іншої якості, те що ніколи не промине та, що воно є настільки прекрасне та незбагненне для нас (пор. 1 Кор 2:9), що перевершує наші найкращі мрії та сподівання – бо Бог, який все це пропонує – “може зробити куди більше за те, чого ми просимо або що ми розуміємо” (Еф 3:20).

Єдине, що вимагається від людини, яка б захотіла все це прийняти – віра і навернення (зречення від гріховного життя), яких ми потребуємо, щоб жити Божим життям, яке нам приніс Ісус. Бог, про якого розповідає Ісус – Святий (Інакший). Цей Бог “полюбив людину вічною Любов’ю” (Єр 31:3), і тому, коли грішник повертається до Нього, на небі є  велика радість (Лк 15:7,10). Противники Ісуса бачили, що таке богослов’я радості було не просто теоретичне, але навпаки – приголомшливо конкретне та практичне в Його місії.

“Дії Бога набирають свого драматизму у тому, що в особі Ісуса Христа сам Бог розшукує “загублене ягня” – стражденне і заблукане людство. Коли Ісус у своїх притчах говорить про пастиря, який іде шукати загублене ягня, про жінку, що шукає драхму, про батька, який вибігає назустріч блудному синові і обіймає його, йдеться не лише про слова, а про пояснення власне Його суті і Його вчинків. У Його смерті на хресті Бог повертається проти самого Себе, Він віддає себе на смерть, щоб явитися людству і спасти його – такою є любов у найрадикальнішій формі”,  – пише Венедикт XVI.

Ці притчі очевидно покликані привести нас до при задуми: як нам сьогодні потрібно жити, щоб в людей виникали подібні запитання, відповіддю на які ставали б подібні притчі?

http://slovobozhe.blogspot.com

Download PDF

Послання Богородиці з Меджугор’я, 17 квітня 1986р., Меджуґор’є.


“Дорогі діти! Ви заклопотані матеріальними речами, а через матеріальне загубите все, що вам Бог хоче дати. Закликаю вас, дорогі діти, щоб ви молилися про дари Святого Духа, які вам зараз потрібні, щоб ви могли свідчити про Мою присутність тут і про все, що вам даю. Дорогі діти, віддайтеся Мені, щоб Я могла повністю провадити вас. Не клопочіться матеріальними речами. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик”.
www.medjugorje.com.ua

Читайте також

“Милосердя Боже в моїй душі. Щоденник св. сестри Фаустини” (аудіозапис книги)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *