Головна / Варте уваги / Добра Новина про Милосердного Батька (Лк 15:11-32)

Добра Новина про Милосердного Батька (Лк 15:11-32)

Він сказав далі: «В одного чоловіка було два сини. 12. Молодший з них сказав батькові: Тату, дай мені ту частину маєтку, що мені припадає. І батько розділив між ними свій маєток. 13. Кілька днів потім, молодший, зібравши все, подавсь у край далекий і там розтратив свій маєток, живши розпусно. 14. І от як він усе прогайнував, настав великий голод у тім краю, і він почав бідувати. 15. Пішов він і найнявся до одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині. 16. І він бажав би був наповнити живіт світ стручками, що їх їли свині, та й тих ніхто не давав йому. 17. Опам’ятавшись, він сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. 18. Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! 19. Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів. 20. І встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його. 21. Тут син сказав до нього: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином. 22. А батько кликнув до слуг своїх: Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. 23. Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся, 24. бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся. І вони заходились веселитися. 25. А старший його син був у полі; коли ж він, повертаючись, наблизився до дому, почув музику й танці. 26. Покликав він одного із слуг і спитав, що воно таке було б. 27. Той же сказав йому: Брат твій повернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо знайшов його живим-здоровим. 28. Розгнівався той і не хотів увійти. І вийшов тоді батько й почав його просити. 29. А той озвався до батька: Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. 30. Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля. 31. Батько ж сказав до нього: Ти завжди при мені, дитино, і все моє – твоє. 32. А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся». 

Притча про «Милосердного батька» (15:11–32) разом з притчею про «Заблукану вівцю» (15:4–7) та «Загублену драхму» (15:8–10), заповнюють цілу 15-ту главу в Євангелії від Луки  – з огляду на унікальні образи Бога, представлені в усіх 3-х притчах, її називають «Євангелієм в Євангелії».

Всі три притчі звернені до зарозумілих праведників, які нарікали на Ісуса, що «Цей грішників приймає і їсть разом з ними.» (Лк 15:2).

Молодший син.

Його поведінку характеризують дві семантичні лінії.

Перша. За життя Батька («щось ти задовго живеш батьку!»), син просить свою частку маєтку; зібравши все, подається якомога далі від батька (у край далекий) і там розтрачує свій маєток, живучи розпусно. Прогайнувавши усе, почав так  бідувати, що дійшов до крайньої межі – найнявся пасти свині (нечисті тварини для євреїв). Ця лінія провадить до низу.

Друга. Опам’ятавшись, усвідомлює, що навіть наймити у домі його батька мають подостатком хліба, а він конає з голоду. Вирішує встати і рухатися назад – вибиратися з цього багна, але водночас усвідомлюючи зухвалість та ганебність свого вчинку, навіть не мріє про те, щоб його прийняли як сина: «Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! 19. Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів».  Рішення не залишається просто доброю постановою: «І встав він і пішов до батька свого. Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином». Ця лінія провадить догори, – хоча син і не надіється на попередній статус.

Батько.

Батько постійно чекає і виглядає сина, – інакше важко пояснити чому «як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його». Реакція батька окреслена словом «змилосердився» (гр. ἐσπλαγχνίσθη – пасивний стан 3-ї особи однини, вказує на Бога як підмет дії; Лука ще 2 рази вживає це слово в 7:13 та 10:33), яке означає найвищий ступінь співпережиття та солідарності з іншою особою.  Він настільки «зачекався» свого сина, що як юнак біжить йому на зустріч, кидається на шию, цілує та на «одному диханні» наказує слугам: «Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. 23. Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся, 24. бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся.». Цю останню фразу «бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся» Батько повторить ще раз – тоді коли старший син не схоче радіти та веселитися з приводу повернення молодшого брата, тим самим підкреслюючи суть повернення – був мертвий через гріх та ожив повернувшись до життя гідного сина; пропав відійшовши від Батька в далекий край і знайшовся повернувшись до отчого дому.

Старший син.

Почувши що молодший повернувся живий-здоровий та що з цього приводу батько справляє бенкет, старший брат «розгнівався і не хотів увійти». Великодушність та милосердя Батька, в старшому сині пробудили ревність, жаль та розчарування, які вилилися в гірких докорах: «Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля». Життя поруч з Батьком не стало для нього нагодою, щоб стати подібним до Нього… Так, фізично, на зовні, формально, –  він ніколи не відійшов. Але чи був по справжньому близько?

Добра Новина

Серед нас дуже багато молодших і старших братів – одному Богові відомо, котрих більше. «Старші» брати, як «порядні люди» не завжди мають вирозуміння, терпеливість чи готові на великодушність стосовно «молодших». Цілком можливо, що кожен з нас в різні періоди життя, в тій чи іншій мірі, перебуває в ролі молодшого чи старшого брата.  Але не зважаючи на всі труднощі та перипетії життя, важливо не забувати, що ми маємо спільного Батька, милосердя і любові котрого, вистачить для всіх. Дуже різні дороги життя братів, можуть перетнутися в оселі Батька. Саме обійми Отця – це місце зцілення для одних і других. Великодушність і милосердя Бога, котрий терпеливо чекає, бачить з далека та завжди вибіжить на зустріч, щоб поцілувати, кинутись на шию і радіти нашим поверненням – і є Доброю Новиною для мене і для тебе, – не залежно від того, чи ми відійшли в далекий край чи просто формально перебуваємо поруч.

Ці притчі відкривають Бога, який шукає поки не знайде кожну людину (в іншому місці Лука каже, що знайти може навіть в останню хвилину нашого життя, – як розбійника на хресті –Лк 23:43). Шукає людину, яка в Його очах має таку цінність, що все інше для нього не мов би не існує тоді коли її шукає (Лк 15:8)… Коли ж знайде то не дорікає і не випоминає (котрий раз це вже повторюється…ще раз і більше можеш не приходити…і т. д.), але тішиться як мала дитина і закликає всіх радіти цією подією (Лк 15:6–7; 9–10).

Радість і надія для мене і для Тебе полягає в тому, що за словами Ісуса, Отець постійно виглядає мене і Тебе, бачить кожний відрух мого і Твого серця і завжди перший кидається на зустріч (Лк 15:20) щоб щиро та великодушно, міцно обійняти.

В Лк 15 йдеться про Бога, який бачить дуже багато й дивиться на мене і на Тебе цілком іншими очима. Він однаково любить і молодшого і старшого – і того хто відходить явно та зухвало (на сході попросити в батька часку маєтку за його життя, – означало побажати йому смерті), і того хто фізично ніби є поруч, але в серці є відчужений і далекий. Він просто любить, чекає, виглядає і по дитячому кидається на шию.

Притчі в Лк 15, Ісус розповідає для того, щоб фарисеї з книжниками, які нарікали – “цей грішників приймає і їсть разом з ними” – Лк 15:2, могли зрозуміти, як Бог відноситься до тих, які грішать а потім повертаються до Нього. Лука чітко стверджує, що всі три притчі Ісус сказав до них (Тоді Ісус сказав до них цю притчу – в. 15:3). Очевидно, що Ісус ніде не каже, що грішників потрібно приймати такими як вони є – вони повинні розкаятися: заблукана вівця та загублена драхма знаходяться, а блудний син повертається до дому. Однак Ісус інакше ніж його критики розуміє суть покаяння – для його опонентів важливі тільки їх стандарти чистоти та збереження закону, в той час як для Ісуса є дуже важливе щире розкаяння тих, хто йде за Ним.  Подібно як друзі пастуха радіють з ним, коли він знаходить заблукану вівцю, а товаришки та сусідки радіють разом з жінкою, яка віднайшла загублену драхму, так і друзі Бога радіють, коли він повертає Свою втрату; виглядає, що критики Ісуса, які шемрали на Нього з приводу Його дружби з грішниками, в дійсності не були друзями Бога. Тому цілком можливо, що Ісус опосередковано натякає книжникам та фарисеям, що й вони потребують покаяння, оскільки не розуміють Божої дійсності – кульмінація історій (про заблукану вівцю та загублену драхму) розрахована на віру юдеїв в те, що дві половини Божого творіння, небо й земля, відповідно до Божого задуму повинні бути в гармонії одне з одним, та, що Боже Царство повинно бути «як на небі так і на землі».

Щоб бути учасником цієї дійсності, лідери Ізраїлю повинні пережити правдиву переміну розуму і серця – “метанойю“, яка б дозволила їм зрозуміти, що Бог Ізраїлю є Небесний Отець, Який  не просто ненавидить гріх, але й «шукає поки не знайде» кожного окремого грішника, щоб коли він захоче повернутися – приготувати для нього бенкет (Лк 15:22–24) та радіти з приводу його повернення разом з цілим Небом (Лк 15:7,10).

Притчами представленими в Лк 15 Ісус також пояснює суть своєї місії – Він робив те, що робив Бог Отець – діла Ісуса на землі відповідали Божій любові в небесному Царстві, – але на жаль книжники та фарисеї не хотіли цього визнавати.

Сучасна Церква має дуже важливе завдання – бути живим свідченням про невимовну любов Божу, яка виявляється в жертві Ісуса на хресті. Таким чином, “ми проповідуємо Христа розпʼятого“(1 Кор 1:23), “що полюбив нас і обмив нас від гріхів наших кров’ю своєю“(Одкр 1:5).  Бо  “Бог… показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками” (Рм 5:8). Світ, понищений та покалічений через безумну дію гріха, потребує чути слова Доброї Новини, а не тільки докори та моралізування, які не дають сили виконати те, до чого закликають. Багато людей потребують почути, що вони не є полишені самі на себе в тих станах та місцях куди вони самі заблукали манівцями життя – є Хтось, Хто їх постійно шукає поки не знайде (Лк 15:4,8), щоб обдарувати їх  повнотою Свого життя (пор. Йо 10:10). Церква покликана донести світові – всім без винятку, які почуваються не задоволені та не щасливі через своє життя, що замість всього того, що ранило, завдавало болю, спустошувало та руйнувало їхнє життя – Бог пропонує в Ісусі, те, що є життям абсолютно іншої якості, те що ніколи не промине та, що воно є настільки прекрасне та незбагненне для нас (пор. 1 Кор 2:9), що перевершує наші найкращі мрії та сподівання – бо Бог, який все це пропонує – “може зробити куди більше за те, чого ми просимо або що ми розуміємо” (Еф 3:20).

Єдине, що вимагається від людини, яка б захотіла все це прийняти – віра і навернення (зречення від гріховного життя), яких ми потребуємо, щоб жити Божим життям, яке нам приніс Ісус. Бог, про якого розповідає Ісус – Святий (Інакший). Цей Бог “полюбив людину вічною Любов’ю” (Єр 31:3), і тому, коли грішник повертається до Нього, на небі є  велика радість (Лк 15:7,10). Противники Ісуса бачили, що таке богослов’я радості було не просто теоретичне, але навпаки – приголомшливо конкретне та практичне в Його місії.

“Дії Бога набирають свого драматизму у тому, що в особі Ісуса Христа сам Бог розшукує “загублене ягня” – стражденне і заблукане людство. Коли Ісус у своїх притчах говорить про пастиря, який іде шукати загублене ягня, про жінку, що шукає драхму, про батька, який вибігає назустріч блудному синові і обіймає його, йдеться не лише про слова, а про пояснення власне Його суті і Його вчинків. У Його смерті на хресті Бог повертається проти самого Себе, Він віддає себе на смерть, щоб явитися людству і спасти його – такою є любов у найрадикальнішій формі”,  – пише Венедикт XVI.

Ці притчі очевидно покликані привести нас до при задуми: як нам сьогодні потрібно жити, щоб в людей виникали подібні запитання, відповіддю на які ставали б подібні притчі?

http://slovobozhe.blogspot.com

Читайте також

“Відчинила двері, а вони не хотіли увійти.” о. Домінік Хмелевський (субтитри)

Натхненна проповідь о. Домініка Хмелевського, присвячена Діві Марії. о. Домінік, відомий своєю глибокою духовністю та …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *