Матір Божа є Матір’ю Слова Божого. Вона була першою, яка увірувала і зачала Ісуса з віри. Через втілення Ісус став людиною у її Непорочному Серці, яке завдяки випереджувальній ласці було безгрішне і ціле наповнене цією ласкою. Задля цього як Матір стала першим Престолом жертовним і першим Кивотом, оселею Ісуса, місцем Його Божественної присутності посеред людей. Звідси також її найважливішим завданням і прагненням є навчити нас промовити своє “так”, щоби ми стали “живою жертвою на хвалу Божу”. Вона виховує нас по-материнськи і повчає, що маємо робити і як брати участь у Службі Божій. Не говорить про Службу Божу так, як це роблять теологи, не вживає біблійних образів, ані не згадує про літургійні приписи. Вона прагне, щоб ми переживали Євхаристію і жили Євхаристією. Отож підімо дорогою її послань. Нехай її прості Материнські слова пробудять у нас велике прагнення Христа, Його постійної присутності, того, чим Вони живуть у Своєму Серці.
У посланні від 16 березня 1985 року Матір Божа сказала: “Дорогі діти! Взиваю вас до активнішої молитви й участі у Службі Божій. Прагну, щоб Служба Божа була пережиттям Бога. Прагну сказати особливо молодим: будьте відкриті на Духа Святого, бо ж Бог хоче вас пригорнути до Себе в ці дні, коли ділає сатана!”
Однією з важливих проблем душпастирства, пов’язаною з Службою Божою, є проблема, що зробити, щоб спонукати вірних до активної співучасті у ній так, щоб потрактувати цю Літургію як свою вимогу, а не священика. Існує певна закономірність у виховному процесі, яка стверджує, що “чим більше людина захоплюється якимось ділом, тим глибше і легше розуміє його і вивчає, а також визнає його своїм. І коли навіть їй доведеться терпіти за нього, то воно стає ще ближчим, прекраснішим, бо відповідальність за нього народжується самовільно”.
У наш час панує така думка, що атмосфера Служби Божої – це справа виключно священика. І від нього залежить, наскільки люди переживають її, як свою власну… Легко було би шукати у цій справі винуватих, але це не узгоджується з духом послання Матері Божої. Отож нашим завданням є вносити якнайбільше через співучасть, щоб Служба Божа стала дійсно спільним пережиттям, спільною турботою і радістю через зростання віри, любові й піднесення рівня духовного життя – й проблеми самі собою будуть розв’язані. Служба Божа щораз більше ставатиме правдивою зустріччю з Богом і пережиттям Бога. Поступове і цілеспрямоване пізнання частин Літургії виростатиме лише з живої віри і активної молитви.
У наш час, на превеликий жаль, наші літургійні урочистості, а особливо відправа Служби Божої стали занадто закостенілими, холодними й офіційними, часто без життя, особистої зацікавленості як зі сторони священика, так ще більше зі сторони вірних. Однак молоді християни з Африки щиро, з відкритою душею сприймають Службу Божу, бо вважають, що коли Бог прямо промовляє до Свого люду, то цей люд повинен виявити Йому свою радість. Але щоб усе це могло існувати, треба бути відкритим на ділання Святого Духа. Це стосується як священика, який відправляє Службу Божу, так і спільноти, яка згромадилася навколо нього. Літургія є зустріччю з Богом і людей між собою. При крихті любові та уяві, а любов зажди здогадлива, активність може зростати і приносити багато позитивних плодів, які допоможуть у правдивому пере-житті Бога живого, правдивого, святого, милосердного, справедливого Зцілителя і Відкупителя.
Багатьом християнам великих труднощів завдає саме приходження на Службу Божу. Задля цього вони вишукують багато різних причин, аби тільки не прийти до храму на Богослужіння й оправдати себе, мовляв: багато працюємо, нема часу на відпочинок; Богові можна помолитися і вдома, і в лісі, й на річці, тому не обов’язково ходити до церкви…
У посланні від 21 листопада 1985 року Матір Божа просить: “Дорогі діти! Прагну вам сказати, що цей час призначений саме вам, парафіянам. Улітку ви кажете, що багато працюєте. Тепер нема праці в полі, тож: нехай кожний працює над собою. Приходьте на Службу Божу, бо цей час є вам дарований. Дорогі діти, багато є таких, які регулярно приходять, незважаючи на непогоду, бо люблять Мене і хочуть в особливий спосіб проявити свою любов. Від вас жадаю, щоб ви Мені виявили любов, приходний на Службу Божу, а Господь щедро винагородить вас “.
Ми вже говорили, що дуже легко знаходимо причини, щоб опустити Службу Божу. Усі вони зводяться до однієї, головної, а саме: людина не ставить Бога на першому місці в своєму житті. Місце Бога зайняли інші цінності й для Нього нема вже часу. Якщо Бог не перебуватиме в центрі життя людини, то завжди знайдеться щось інше, якийсь інший божок, якому людина почне служити і для нього знайде час і сили. Усе інше, особливо релігійні діла, втратять тоді будь-який сенс. Якщо для когось гроші стають головною любов’ю і займають перше місце в його житті, якщо це допомагає в досягненні влади чи слави, тоді вже нема часу на молитву і зустріч з Богом. Саме про таку небезпеку говорить Матір Божа у Своїх посланнях. Що може означати той факт, що не хочемо духовної поживи через надмірну працю? Це – ніщо інше, як звичайний самообман, який провадить до духовного послаблення, тобто стану, в якому людина вже не здатна на любов, прощення і милосердя, а через це і на шанування життя.
У цьому посланні віднаходимо Материнське піклування Матері Божої, Яка просить, щоб ми з любові до Неї приходили на Службу Божу.
Служба Божа є таємницею Божої присутності. Входження в цю таємницю, пережиття в ній радості зустрічі, відпочинок у духові, насичення прагнення серця та його зміцнення – не завжди є легкими та простими. Насамперед необхідно приходити на Службу Божу і чинити це з любові до Матері, бо багато в своєму житті робить щось лише з любові до своєї Матері. Проте одного дня ми мусимо піти на Службу Божу з іншої, більш особистої причини. Цією причиною повинна стати любов людини до Божої Любові, яка недостатньо вшанована навіть у Пресвятій Євхаристії. Марія не забуває про ще один мотив, важливий для кожної дитини: “Прийдіть і станете народженими”. Останньою і найважливішою нагородою є зустрічі життя з Богом. Понад це немає нічого важливішого. Напочатку дороги життя духовного слово “нагорода” правдоподібно буде більш пов’язане з особистими прагненнями і потребами. Кожне духовне зростання вимагає часу, і не можна оминути жодного етапу. Св. Петро задав Ісусові запитання: “Ось ми покинули все й пішли за Тобою; що будемо за те мати?” І отримав відповідь: “І кожний, хто задля Імени Мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину” (Мт. 19, 27, 29). І Петро, нарешті, це зрозумів.
о. Славко Барбарич
Журнал’’ Діти Непорочної’’ №1 2009 ’’Добра книжка’’
