Друге Послання до Коринтян апостола Павла відрізняється від усіх інших його послань. Воно не схоже на богословське повчання, у ньому майже немає закликів до морального життя. Швидше, це дуже приватне послання, в якому Павло більше говорить про своє власне життя, намагаючись захиститися від безпідставних звинувачень «апостолів неправдивих, робітників лукавих» (2Кор 11,13).
Спосіб самозахисту, обраний Павлом, теж незвичайний. Апостол не перелічує свої чесноти і досягнення, а говорить про свої немочі та страждання. Він порівнює себе з крихкою глиняною посудиною (див. 2 Кор 4,7), в котрій міститься великий скарб – присутність Ісуса Христа, «Який є образом Божим» (див. 2 Кор 4,4).
«Апостоли неправдиві»
Написати таке особистісне, емоційне послання змусила Павла ситуація, що склалася натойчасу Коринті. Апостол прожив у цьому місті вісімнадцять місяців (між 49-51 рр.), проповідуючи Євангеліє, розбудовуючи церкву та навчаючи. Але після Павла до Коринту прибули інші, які також назвали себе апостолами; вони навчали Євангелію, але їхня наука відрізнялася від благовісту Павла. Ці нові проповідники хвалилися своїм містичним досвідом і для зміцнення власної репутації використовували рекомендаційні листи. Саме до цих двох речей ніколи не вдавався святий Павло, щоб не залишати в собі місця для гордині (див. 2 Кор 3,1-3; 11,1-7; 12,1-4).
Більше того, ці лжеапостоли намагалися заплямувати репугацію Павла. Вони говорили: «Листи його важкі та повні сили, але виглядом тіла він недолугий, і мова його — жалюгідна» (2 Кор 10,10).
Такі спроби дискредитувати працю Павла і підірвати його репутацію глибоко ранили апостола. Він відчув, шо йому необхідно захиститися самому, щоб захистити Євангеліє і Церкву. Павло знав: якщо не дати відсіч цим лжеапостолам, то багато хто піде за ними, і церква в Коринті згодом розпадеться.
Делікатна ситуація
Павло опинився в делікатній ситуації. З одного боку, він розумів, що йому необхідно захищатися заради церкви, а з іншого, не хотів хвалитися і привертати до себе великої уваги.І він чудово справився з цим завданням! Павло сказав коринтянам, що він недосконалий слуга, слабка глиняна посудина, але в цій посудині зберігається великий скарб – Ісус Христос.
Можливо, його проповіді не були такими відшліфованими, як у лжеапостолів, але послання Павла перевершують і винагороджують усі його особисті недоліки.
Звичайно, Павло знав про свої дари і вміння, але він усвідомлював, що вони були дані йому для розбудови Церкви, а не для покращення своєї особистої репутації. І тому, якщо коринтяни й піддалися переконанням фальшивих апостолів проігнорувати вчення Павла, то його послання змусили їх знову шукати істину. Ця істина стосується і кожного віруючого: якими б недосконалими не були Божі посланці, скарб, що вони носять у собі, – чудовий і досконалий.
Перетворений Божою славою
Чудесна зустріч Павла з Христом по дорозі в Дамаск назавжди перетворила його життя. Як у яскравому світлі, очам Павла відкрилися велич і слава Ісуса Христа. Павло також більш виразно побачив власні недоліки та слабкості. Майбутній апостол народів збагнув, що, переслідуючи тільки що народжену Церкву, він насправді переслідував Ісуса Христа. Навернувшись, Павло усвідомив, що Ісус Христос є Богом, а він сам – лише грішна людина!
Проте Павло був не єдиним, хто відчув присутність Бога так драматично. Мойсей тремтів від страху і ховав своє обличчя, зустрівши Бога в палаючій тернині (див. Вих 3,6). Пророк Ісая, побачивши Бога, впав на коліна і вигукнув: «Горе мені! Пропав я!» (Іс 6,5). Пророк Єзекиїл упав ниць перед Господом (див. Єз 1,28). Апостоли Петро, Яків та Йоан, ставши свідками Переображення Ісуса Христа і почувши голос Бога, впали від страху на землю (див. Мт 17,6).
Христос запрошує кожного з нас пережити щось подібне, входячи в Його присутність. Він хоче розбудити наші серця, щоб ми побачили Його славу і велич. Він хоче виявити особисто кожному Свою любов і милосердя. Глибоко переживши Божу присутність, ми усвідомлюємо, що дійсно носимо в собі чудовий скарб, і тоді захочемо довірити Христу себе і своє крихке життя.
Христос перебуває у вас
Як Павло, ми покликані розповідати людям про Ісуса Христа і спонукати їх запросити Господа у своє серце. Ми також покликані служити бідним, немічним, хворим і повставати проти аморальності в нашому світі. Але ми маємо робити це з любов’ю, повагою і лагідністю (див. 1 Пт 3,15-16).
Не виключено, що час від часу ми можемо піддаватися образливим звинуваченням. Люди можуть не приймати нашу позицію щодо гріховності абортів чи використання ембріональних стовбурних клітин. Деякі парафіяни можуть пліткувати про нас за нашою спиною. Навіть наші власні діти можуть намагатися похитнути нашу віру, нагадуючи нам про наші недоліки і помилки.
Диявол прибільшує негатив навколо нас, спокушаючи до відступу, коли ми зіштовхуємося з протистоянням і нерозумінням. Він нашіптує нам на вухо: «Навіщо служити Богові, якщо тобі така нагорода? У тебе в житті і так досить проблем і труднощів». Можливо, диявол спробує переконати вас відповідати кривдникам грубо і різко. Але мусимо пам’ятати, як і Павло, що хоча ми лише крихкі глиняні посудини, в нас зберігається нетлінний скарб — Господь Ісус Христос.
Ісус Христос просить, аби всупереч усьому ми залишалися вірними Йому, продовжуючи просуватися вперед і творити Його Церкву. Він закликає нас до терпіння і мужності, навчає зберігати в собі мир і радість, не піддаватися спокусі полишити все, коли нас неправильно розуміють чи атакують.
Як це зробити? Зосереджуючись на тому скарбі, що є в нас: «Христос у вас, надія слави» (порівн. Кол 1,27); повторюючи слідом за святим Павлом: «Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день-у-день» (2 Кор4,16).
Бути посудиною
Сила апостола Павла виходила як з його першого досвіду зустрічі з Богом, так і з його молитовного життя, яке постійно поглиблювалося, з повного віддання себе Господу. Павло завжди пам’ятав про своє навернення, а також дозволяв Святому Духу все більше й більше поглиблювати цей досвід у всіх сферах життя.
Брати і сестри, це і наша дорога. Ісус Христос хоче стати нашим єдиним скарбом. Він хоче наповнювати нас — прості глиняні посудини — ряснотою Свого життя і любові, щоб ми переконалися, що Той, Хто перебуває в нас, сильніший за того, хто у світі (порівн. 1 Йн 4,4)
«Слово між нами» №2(114) 2011р
