Наш Спаситель на Тайній Вечері, тієї ночі, коли Його було видано, встановив Євхаристійну Жертву Свого Тіла і Крові, щоб увічнити жертву Хреста впродовж віків, аж до Свого приходу… (Катехизм Католицької Церкви, 1323).
«Так само, як хліб, що виростає із землі, завдяки прикликуванню Бога перестає бути звичайним хлібом, а стає Євхаристією, яка складена з двох елементів – земного і небесного, – так і наші тіла, які мають участь у Євхаристії, стають нетлінними, бо мають надію на воскресіння» (Св. Іриней, Проти єресей, 4, 18, 5. (ККЦ, 1000)).
У серці кожної людини йде боротьба між добром і злом, між світлом і тьмою, життям і смертю. З одного боку, нам хотілося б отримати вічне щастя, але з іншої – піддаємося спокусам, які заманюють нас так брехливо, що ми готові вірити, ніби гріх – це джерело щастя, а не найглибша трагедія людства.
Абсолютно безневинний, безгрішний Ісус «став гріхом» – узяв на себе провину всіх нас, щоб врятувати все людство.
Зло безжальне. Воно нападає на нас наполегливо і з величезною силою, а також нишком, ховаючись під привабливими назвами свободи і добра. Ми швидко починаємо розуміти, що своїми силами жодна людина не в змозі протистояти духам зла. Іноді може здатися, що сили зла переважають в світі, і що вони сильніші за добро, що весь світ вже знаходиться під владою сатани, який торжествує, не дивлячись на наші молитви. Занепад моральних цінностей лише породжує ненависть до всього, що Боже. Жоден віруючий в Ісуса не може уникнути протистояння з силами зла, не може просто сховатися від них або бігти з поля бою. На шляху до Неба ми приречені на постійну боротьбу з дияволом, який геніальний в області брехні і чудово вміє поневолити собі людей.
У книзі Одкровення св. Іоанна Богослова можна прочитати утішливу звістку. Сатана і його ангели вже програли вирішальну битву. Диявол, пекло і смерть потерпіли нищівну поразку завдяки стражданням, смерті і воскресінню Ісуса Христа. І наш Рятівник запрошує кожну людину взяти участь в Його перемозі. Для цієї мети Він встановив Євхаристію. Завдяки святій Месі (святій Літургії) ми можемо брати участь в найбільшій події в історії людства: у смерті і воскресінні Ісуса Христа, тобто в остаточній перемозі над сатаною, гріхом і смертю. І хоча ми продовжуємо боротися з силами зла, завдяки Христу, що залишив знак своєї рішучої перемоги в таїнствах покаяння і Євхаристії, ми можемо вийти переможцями також в наших особистих зіткненнях із злом, відкинути диявольську спокусу, піднятися з найглибшого падіння, розірвати ланцюги поневолення і зцілити рани, яких людині не під силу зцілити.
Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня (Ів. 6,54).
Суперечка про Євхаристію
Слухачі були в шоці, коли Ісус говорив їм, що життя вічне отримають лише ті, хто буде їсти Його Тіло і пити Його Кров (див. Ів. 6,54). Із здивуванням говорили між собою: «Як отой може нам своє тіло дати їсти?» (Ів. 6,52). Багато слухачів не могли прийняти слів Ісуса про Євхаристію: «Жорстока ця мова! Хто може її слухати?» (Ів. 6,60). Тому багато з учнів, засмучені і розчаровані, перестали вірити Ісусові і покинули Його (див. Ів. 6,66). Саме у цей момент, коли Ісус говорив про Євхаристію, в серці апостола Юди народилася думка про зраду, як сказано в Євангелії (Ів. 6,63-64): «Дух – ті слова що їх я вимовив до вас, вони й життя. Деякі з вас, однак, не вірують.» Ісус бо знав від самого початку, хто ті, які не вірують, і хто той, що зрадить його.
Ісус чудово розумів, що його мова про Євхаристію викликала незадоволеність серед учнів, тому риторично запитав їх: «Чи вводить вас теє у спокусу?» (Ів. 6,61), і пояснив їм, в чому суть Євхаристії (див. Ів. 6,62-63), і який її зв’язок з Його стражданнями в людському тілі, з Його смертю і воскресінням. Що ж відбулося з тілом Ісуса після смерті і воскресіння?
Трагедія гріха і смерті
Неминуча необхідність настання смерті і страждання, що з нею зв’язані, – це трагічні наслідки гріха людини, з якими кожен має справу. Смерть жахлива, – пише св. Фаустина (Щоденник. 321). Страх перед смертю показує, яке дійсне обличчя гріха. Ми починаємо розуміти, до чого приводить відмова від єдності з Богом і зневага Його милосердя.
Боротьба за порятунок людей від вічної смерті почалася вже на самому початку існування людства. Біблія описує, як сатані вдалося обдурити перших людей і переконати їх, нібито щастя і свобода можливі лише після відмови від слухняності Богові. Піддавшись обману сатани, чоловік потрапив в залежність від сил зла, і став рабом своїх гріхів (див. Ів. 8,34) і смерті (див. Рим. 5,12). У книзі Мудрости Соломона (2,23-24) сказано: Бог же створив безсмертною людину і вчинив її за образом власної природи. А через заздрість диявола смерть увійшла у світ, скуштують її ті, що йому належать. Після гріхопадіння Адам і Єва, а з ними і все людство, що становить один духовний організм, опинилося у володінні Сатани. Своїми силами жодна людина не в змозі звільнитися з рабства брехні, гріха і смерті, тому що гріх перешкоджає в пізнанні власної гріховності. А це необхідно для возз’єднання з Богом, який знищує гріх і звільняє з уз Сатани.
Порятунок і Євхаристія
Бог-Творець, який складає досконалу єдність любові трьох осіб (Отця, Сина і Святого Духа), відповідає любов’ю на бунт і неслухняність людей. І ця любов виражається неправдоподібним актом.
Щоб вирвати людей з рабства гріха і смерті, Син Божий, друга особа Святої Трійці, стає справжньою смертною людиною, з душею і тілом, з людською свідомістю і волею, щоб своєю смертю перемогти диявола, що мав владу над смертю. Під час свого земного життя Ісус вступив в бій з силами зла, і отримав перемогу, що несе порятунок всьому людству.
У цьому жорстокому бою з Сатаною за порятунок всього людства, Ісус скористався тільки однією зброєю: любов’ю і правдою. Ставши справжньою людиною, Ісус випробував на собі наслідки гріха і смерті, в яких загрузло все людство. На байдужість, зневагу і ненависть Сатани і грішників Ісус завжди відповідав любов’ю і милосердям, що доходить до меж безрозсудності. Богочоловік узяв на себе провину кожного з нас, поніс на собі наш біль, прийняв на себе наші страждання, і його бік був пробитий за наші гріхи (див. Іс. 53,4-6). Ця людина з Назарета могла узяти на себе гріхи всіх людей, здійснені від створення світу і до Страшного Суду, тому що Він є Богом-Сином, єдиносущний з Отцем. Ісус своїм стражданням несе полегшення скрізь, де діє руйнівна сила зла. Він з’єднується з кожним страждаючим, щоб перетворити страждання на шлях підготовки до справжньої любові.
Страждання Христа і сказ сил зла досягають апогею в агонії Ісуса і Його смерті на хресті. Свої страшні муки Ісус виражає вигуком: Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув? (Мт. 27,46). І хоча сам був без гріха, та серцем Богочоловіка пізнав, наскільки жахливе страждання викликане гріхом, пекло самоти, відчуття відсутності Бога, страх смерті.
Страждання і смерть Ісуса на хресті служать тому, щоб ми дізналися правду про гріх. Того, хто не знав гріха, він за нас зробив гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в ньому. (2Кор. 5,21). Христос викриває брехню, сказану Сатаною ще в раю, нібито гріх приносить щастя і свободу: Відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й зло (Бут. 3,5). Випробувавши на собі всю тяжкість гріха і його наслідків, Ісус помер за кожного з нас. Абсолютно безневинний, безгрішний Ісус «став гріхом» – узяв на себе провину всіх нас, щоб врятувати все людство. Таким чином трагедія страждань, гріха і смерті стає долею також Святої Трійці.
Навіть у найстрашнішому стражданні Ісус любить Бога Отця так, як любив Його у вічності, і в цьому плані ми не спостерігаємо змін. Те, що по-справжньому змінилося – це не Бог, а людина. Ісус віддає себе Отцеві, страждаючи і вмираючи за всіх грішників: Отче, у твої руки віддаю духа мого! (Лк. 23,46). Отець відповідає Йому тим же, віддаючи Ісусові Себе і Свою батьківську любов. Силою взаємній любові Отця і Сина, в Святому Дусі, понівечене тіло Ісуса, яке стало гріхом із-за гріхів всіх людей, отримало дар воскресіння і нового життя. Коли Ісус воскрес, його тіло було переміненим і не піддавалося більше смерті. Таким чином сила любові Отця і Сина в Святому Дусі перемогла зло, пробачила всі гріхи людства. Сатана разом з своїм пекельним царством остаточно переможений, а через смерть і воскресіння Ісуса Христа виявилося нескінченне милосердя Бога. Моє Милосердя настільки велике, що й протягом усієї вічності жоден розум, ні людський, ні ангельський, не осягне його, – сказав Ісус святій Фаустині Ковальській (Щоденник. 699). Бог узяв на себе гріхи всіх людей, випробував на собі страждання і смерть, і тепер в своєму нескінченному милосерді приходить до кожного з нас, щоб своєю любов’ю зціляти найхворобливіші рани, видалити якнайглибші джерела зла, пробачити всі наші гріхи. Ісус говорив св. Фаустині: Дочко моя, напиши, що чим глибша убогість, тим більше прав отримати моє милосердя, і вмовляй всіх людей, щоб довірилися моєму Милосердю, тому що я жадаю врятувати їх всіх. Джерело мого Милосердя відкрите навстіж – його відкрили, пробиваючи мій бік, коли я висів на хресті – і він відкритий для всіх, не виключаючи жодної душі (Дн. 1190).
І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: Це – моє тіло, що за вас віддається… Так само чашу по вечері, кажучи: Ця чаша – це Новий Завіт у моїй крові, що за вас проливається (Лк 22,19-20).
Ісус встановив таїнство Євхаристії, тим самим даючи всім людям доступ до всіх подій порятунку – до своїх страждань, смерті і воскресіння. Ці події того пам’ятного Великодня присутні в таїнствах обрядів кожної святої Літургії, і дозволяють нам брати участь в остаточній перемозі Христа над сатаною, гріхом і смертю.
Папа римський Іван Павло II так написав в своїй енцикліці про Євхаристію: Коли Церква вершить Євхаристію, спогад і актуалізацію смерті й воскресіння свого Господа, ця центральна подія спасіння є дійсно присутньою, так „відбувається діло нашого відкуплення”. Ця жертва настільки є вирішальною для спасіння людського роду, що сам Христос її виконав та повернувся до Отця лише після того, як нам залишив середник, з допомогою якого ми можемо співдіяти в цій жертві таким самим способом, як би були в ній присутні. Таким чином, кожен віруючий може взяти участь в цій жертві і користуватися її невичерпними плодами (див. ЕЕ, 11).
Коли ми в Святому Причасті приймаємо Тіло і Кров Христа, ми отримуємо вічне життя і любов самого Бога, а також доступ в життя Святої Трійці.
Іван Павло II підкреслював, що рятівний результат нашої участі в Євхаристії в повноті збувається, коли тіло і кров Господа приймаються в Причасті. Євхаристійна жертва звернена до інтимного з’єднання вірних з Христом у Святім Причасті: приймаємо Його самого, котрий приніс себе за нас, Його Тіло віддане Хресту, Його кров, „пролита за багатьох, на відпущення гріхів” (Мт.26,28). (див. ЕЕ, 16).
Євхаристія – це сам воскреслий Ісус, в своїй невидимій і переміненій людській суті. Саме про це говорив Ісус своїм учням, коли пояснював їм це таїнство (Ів. 6,62-63). У смерті і воскресінні Ісуса відбувається перетворення людського початку в Боже: У ньому бо враз з людською природою живе вся повнота Божества (Кол. 2,9).
Воскреслий Ісус в своєму преображеному тілі стає усюдисущим і дає нам дар Євхаристії – дар Самого Себе, ділячись своїм воскресінням, новим життям і любов’ю, щоб ми вже на землі могли випробувати небесне щастя.
О Ісус, прихований в Святійшому Таїнстві Вівтаря, моя єдина любов і милосердя, я віддаю Тобі всі потреби моєї душі і мого тіла. Ти можеш допомогти мені, тому що Ти – саме Милосердя, і в Тобі вся моя надія (св. Фаустина, Щоденник. 1651)
о. Мечислав Петровський Schr
www.liubite.org
