Коли восьмирічний Джексон приходив до школи, то чув обзивання. Він почав благати маму дозволити йому залишатися вдома…
Одного разу Джексон вирішив, що більше не одягне до школи окуляри й слуховий апарат. Причина? Це не круто. Згодом він почав запитувати батьків, чи вони дозволять йому одягати маску поза домом. Врешті настали страхи й слова: «Для усіх буде краще, коли я помру».
Синдром Трекара Колінза
Хлопчик народився зі синдромом Трекара Колінза, який ще називають нижньощелепно-лицевим дизостозом. Ця хвороба трапляється раз на 10-50 тисяч народжень і проявляється у перекошених очах, зменшеній нижній щелепі й нерозвинених вушних раковинах.
Джексон глухий більш, ніж на 70 відсотків, тому він носить слуховий апарат. Він також переносить низку складних операцій на очах. Коли він говорить, його голос звучить так, ніби пробивається крізь воду. Все це спричинює те, що його присутність викликає сум’яття не лише у школі.
«Дорослі гірші, ніж діти», – зізнається батько хлопчика Ден Бецзант – «Одного разу повз нас проходила одна жінка. Ми почули, як вона каже: Ти бачив обличчя того хлопчика?! Якщо вона таке говорить, то що говорять її діти? Як вони себе поводять?».
Пост батька у Фейсбуці
Врешті напади на Джексона вразили його батьків. Ден і Келлі вже не живуть разом, але спільно виховують сина і дуже перейняті його проблемами. Коли Бецзант вкотре почув у слухавці заплаканий голос Келлі, у ньому щось увірвалося. За мить вони плакали удвох.
«Коли Джексон снідав у шкільній їдальні, троє старших хлопців почали його зачіпати. Вони говорили, що він має вигляд, як потвора, й вигадували інші прізвиська. На щастя один з працівників школи спіймав їх на гарячому. Почувши про це, я не витерпів» – розповів Ден у розмові з EastIdahoNews.com.
У той же вечір він сів за комп’ютер і почав писати. Про своє терпіння, безпорадність, незгоду на те, що спіткало його дитину. «Моє серце зараз розбите» – розпочав він.
Ця гарна молода людина, мій син Джексон, мусить зносити постійний шторм принизливих коментарів. Ровесники в школі щодня називають його огидою, виродком і потворою. Він говорить про самогубство… Але йому лишень вісім років! Він ще каже, що не має друзів і що всі його ненавидять. Діти кидають у нього каміння і штурхають його, вигукуючи ці страшні слова…
Ден звернувся до всіх дорослих. Бо саме батьки – як він зауважив – несуть відповідальність за поведінку своїх дітей.
Прошу, присвятіть кілька хвилин, щоб уявити собі, що це твоя дитина. Присвятіть час, щоб розповісти дітям про інвалідність. Розкажіть їм про співчуття й любов до ближнього (…). Будь ласка… поділіться цим… Таке не повинно ні з ким статися.
Користувачі Інтернету підтримують Джексона
На щастя, користувачі Інтернету гідно стали перед завданням. Вони миттєво поширювали пост Дена й писали десятки тисяч коментарів для Джексона. Слова підтримки линули (й надалі линуть) до нього з усього світу – з Угорщини, Бельгії, Туреччини, Англії, Словенії, Польщі… Зголошуються вчителі, котрі хочуть передати йому листи від цілих класів, з’являються несподівані запрошення, наприклад на спільні обіди.
Гарно поводять себе й сусіди Джексона. Як свідчить TheWashingtonPost, невдовзі після публікації посту, у двері хлопчика постукали двоє нових товаришів. Вони принесли йому коробку іграшок. Старший подав ще й картку, на якій написав:
Привіт, друже, сподіваюся, що ці складні хвилини, які ти переживаєш, закінчаться. Я також пережив складний період. Іноді ти мусиш тільки підняти голову і зробити те, що хочеш, і бути тим, ким хочеш. Якщо тобі буде щось потрібно, просто зайди.
Джексон щодня читає з мамою коментарі. У нього знову світло в очах, він повторює: «Мамо, мене всі люблять», «Тату, я славний, правда?»
Домініка Тиха, Aleteia
Переклад: Ольга Гайсенюк, slovo.today
