Бруно Ферреро. “На його місці”

Старий пустельник на ім’я Себастіян зазвичай молився у маленькій святині, захованій серед ті­нистої долини. Молився до розп’яття, що мало назву “Христос милосердний”. У долину стікався люд зо всієї околиці, щоб через розп’яття вимо­лити милосердя і поміч Господа. Одного разу й старий Себастіян вирішив бла­гати про ласку й, приклонивши коліна, став мо­литися:

– Господи, я прагну страждати разом із Тобою. Дозволь мені зайняти Твоє місце. Я хочу висіти на хресті. І завмер у цілковитій тиші, втопивши очі в розп’яття, очікуючи на відповідь. Аж раптом Христос поворушив губами і про­мовив:

– Друже, я згоден виконати твоє прохання, але за певної умови: що б не трапилося, що б не по­бачив, ти мусиш зберігати мовчання.

– Обіцяю Тобі, Господи.

І вони помінялися місцями.

Ніхто не завважив, що відтоді Себастіян висів прибитий до хреста, а Христос обійняв його міс­це. Віряни, як звичайно, підносили до розп’яття свої моління й висловлювали подяку, але саміт­ник, дотримуючись обіцянки, мовчав.

Аж ось, певного дня…

Прийшов до святині багач, довго і ревно мо­лився, а коли по молитві відходив, забув на лавці, де приклоняють коліна, капшук, набитий золоти­ми грішми. Себастіян це помітив, але мовчанки не порушив. Не озвався навіть тоді, коли за годи­ну прийшов бідняк, угледів капшук і, схопивши його, вийшов геть, не вірячи у своє щастя. Не розтулив уста, як приклонив перед ним коліна парубок, молячи про опіку під час тривалої по­дорожі морем. Однак не витримав, коли прибіг багач, який, гадаючи, ніби то саме парубок поцу­пив його набитий золотом капшук, відчайдушно волав, вимагаючи покликати сторожу.

– Стривайте! – пролунав тоді несамовитий крик Себастіяна.

Багач і парубок у жасі поглянули вгору й по­бачили, що промовляє до них розп’яття. І тут Себастіян відкрив їм усе, що сталося. Багатій шоцуху помчав шукати бідняка. Молодик поква­пився геть, аби не спізнитися на корабель. Коли ж у божниці не було вже нікого, крім Ісуса й Се­бастіяна, Спаситель звернувся до пустельника з доганою:

– Зійди-но з хреста. Ти не гідний обіймати моє місце. Не вмієш мовчати… – Але ж, Ісусе, – опинався присоромлений Се-бастіян. – Чи ж міг я стерпіти, бачивши таку не­справедливість?

– Ти не відаєш, – відповідав Христос, – що ба­гатій мусив загубити свого капшука, бо прагнув використати гроші з лихою метою. Натомість убогий дуже їх потребував. Якби молодика затри­мала сторожа, то не встиг би на корабель і тим урятував своє життя, адже корабель саме лягає на дно глибокого моря.