Дорогі брати і сестри!
Ми вже звикли, що кожна дія, яку вчиняє Спаситель, має не тільки своє безпосереднє значення. Так, Він, помітивши скорчену багаторічною хворобою жінку, змилосердився над нею і Сам перший запропонував їй зцілення (Лк. 13:11-13). Він пройнявся співчуттям і милосердям, яке, напевно, викликала б ця картина у кожного з нас. Але, разом із тим, Він, зустрічаючи тільки якусь – зовсім малесеньку частинку хворих людей, які перебували в той час на землі, зрозуміло, не міг зцілити всіх. І кожне зцілення, кожне чудо, яке чинить Спаситель, є водночас Його посланням до нас, наділене символічним змістом.
Коли ми говоримо про скорчену жінку, ми уявляємо не тільки конкретну хвору людину – людину, яка 18 років страждала від важкої хвороби, що деформує не тільки тіло людини, а її душу, постійно змушуючи переживати своє безсилля. Разом із тим, ми думаємо про викривлення і деформації, яких зазнає людська мораль унаслідок панування гріха й беззаконня. Бо кожного з нас так само, як скорчену жінку, пригинає до землі батько гріха й неправди – сатана, змушуючи нас робити вчинки, які конче суперечать християнській, євангельській моралі. Штовхаючи нас на слизький шлях гріхопадіння, він не дозволяє нам випростатися і дивитися прямо у вічі один одному, не дозволяє іти просто вперед через життя, вперед до благословенної зустрічі з Богом.
Кого найбільш картає Христос серед присутніх? Тих, хто збагнув тільки одне: Він, Ісус із Назарету, начебто “порушує” суботу (Лк. 13:14). Вони, ті лицеміри, які були в синагозі, насамперед – начальник синагоги, не помітили найголовнішого: Він вчинив те, задля чого, власне, і діється богослужіння і молитва в суботу. Він звільнив людину від тягарів недуги й гріха!
Ми часто лицемірно засуджуємо інших, коли не можемо помітити в собі аналогічних помилок і провин. І саме це є, напевно, найбільшою проблемою людей. Коли на минулому тижні у нас була зустріч у Києві, то один із представників Українського католицького університету переповідав проповідь, котру виголосив у кафедральному соборі в Києві кардинал, що приїхав із Заходу в Україну. Серед іншого, у проповіді було сказано, що українцям необхідно, перш за все, подолати ворогів. І якщо другим найбільшим ворогом українців є Путін і Ко, то першим, найбільшим – корупція. І дуже добре, що людина, яка переповідала це мені, потім замислилася і сказала: «Я не знаю, як би я вчинив, коли б, наприклад, моя мати потрапила в лікарню і мені треба було йти і дати хабаря лікареві, аби він її вилікував, а я б знав, що він без того її не вилікує?». Це – дуже гідний вчинок з боку цього чоловіка, бо він замислився над собою, над власною поведінкою в таких слизьких моментах.
Дуже часто ми, спостерігаючи довколишній світ і виявляючи в ньому невідповідні, суперечні нашій моралі вчинки, зовсім іншими очима дивимося на себе самих. Навіть коли ми приходимо до сповіді, буває, що часом засуджуємо інших – сусідів, владу, наших ворогів, противників нашого народу. Але дуже важко ми заглиблюємося у власні падіння й провини. А саме це необхідне для очищення й оздоровлення всього суспільства і кожного з нас зокрема!
Святі отці говорили, що ми живемо у сьомий день творіння – день спокою і відпочинку, день суботи. Для нас, християн, це справді – постійна субота, свято життя й перебування разом із Христом. Бо як тоді, в синагозі, так і зараз із нами постійно в Церкві є Христос. Христос слухає наші молитви, дивиться на всіх нас. Він хоче нас зцілити й оздоровити, випростати від принизливої хвороби, якою ми скорчені, зігнуті до землі. Хвороби, яку посилає й накидає нам диявол…
Але чи готові ми випростатися? Чи готові ми радіти тому, що випростовується, звільняється від хвороби наш сусід, наш ближній? Чи не подивимося ми тоді на нього злим оком і, по суті, не засудимо Самого Христа так, як це зробив тоді начальник синагоги? Скажімо, за те, що Він робить добро якраз нашому ближньому, а не, як нам тут видається, нам самим?
Саме тому цей епізод із Євангелія є посланням до кожного із нас. Він запрошує нас замислитися над власним життям, над власним духовним станом. Проаналізувати, а чи й ми самі не є скорченими, зігнутими до землі нашими провинами й переступами і не готовими підвестися і чесно поглянути у вічі Богові?
Христос нагадує нам, що Він завжди прагне і готовий нас очистити та зцілити, якщо ми з вами направду будемо готові прийняти це зцілення. Прийняти й щиро бути вдячні за нього. Амінь.
Архиєпископ Ігор Ісіченко.
