Господь так влаштував світ, що кожне створіння дбає про себе і про тих, кого любить. І тому хоче забезпечити собі і своїм дітям майбутнє.
Погляньмо на природу, що оточує нас. Дерева скидають із себе пожовкле листя, що забезпечити необхідними соками стовбур на зиму. Звірята на зиму збирають запаси, будують нори. А ті, котрі сплять взимку, ховають запас у власному жирі, щоб перебути зиму.
А як між людьми? Найбагатшими і найсильнішими бізнесовими компаніями у світі є страхові компанії. І це не дивно. Людина хоче теж запевнити своє майбутнє. Людині не достатньо, як звичайній тварині чи рослині, подбати лише про те, щоб пережити завтрашній день. Вона думає набагато дальше, вперед. Потрібно забезпечити старість, подбати про дітей, онуків. Тому і придумали для себе люди ощадні каси, банки, страхові агентства. В людині є закладений Богом інстинкт самозбереження. І те, що вона дбає про своє майбутнє, це цілком природно. Бо і будь-яке Боже сотворіння природно, згідно інстинкту самозбереження, згідно із таким надзвичайним даром Божим, дбає про своє майбутнє.
Від чого страхуємося? Про що дбаємо? Що собі забезпечуємо? Як і сказали раніше: забезпечуємо собі майбутнє. Майбутнє дерева – наступне літо, коли прийде пора плодоносити. І ще з десяток років, поки не струхлявіє і його не зрубають. І що далі? Кінець. Майбутнє тварини – мати можливість постійно шукати поживи. А потім теж прийде хвороба, старість, смерть і кінець. Рослини і тварини не мають далі про що дбати. їхня остаточна мета – служити людині. Деревам – плодоносити, тваринам – своїм жиром і м’ясом нагодувати людину. І на цьому їхня місія закінчується.
В чому ж майбутнє людини? Яке її призначення? Яка їх остаточна мета? Народитися, підрости, бути мудрим, як тато і мама, стати дорослим, закінчити школу, вступити до вузу, здобути професію, заробляти гроші, створити сім’ю, мати достаток, піти на пенсію, підтримувати підірване здоров’я сучасним лікуванням… Але що далі? Вмерти?!!! Але ні, ні в якому разі!!! Людина не хоче вмерти! Вона страхується, вона готова віддати все перераховане вище, тільки щоб не вмерти! Вона знає, що помре, що смерть – це теж одна із подій, яку вона має пережити, але вона не хоче вмирати! І навіть у цьому страху перед смертю криється відповідь на остаточну мету людини.
Людина створена на образ і подобу Божу. Тому найвищою метою людини є прийти до Бога. А що Бог є вічний, тому й метою людини є бути з Богом у вічності. Людина не створена, щоб вмерти, а щоб жити вічно. Тому людина не хоче вмирати. Впродовж життя вона шукає щастя. Шукає його, будуючи все нові і нові «стодоли», як Євангельський багач. Коли ж наблизилась до своєї мрії, вона готова вже сказати: «Спочивай собі, їж, пий веселися». І тут приходить розчарування: «Безумний! … кому воно буде?»
Створюючи людину, Господь вложив у її свідомість прагнення до щастя. І то до вічного щастя. Людина через гріх, втративши вічне щастя, шукає його в речах дочасних, тимчасових. А тимчасове щастя не може задовольнити її вічного прагнення.
Від поставленої в нашому житті мети залежить все. А перш за все – вічність. Навіть звичайна буденна праця, виконана з різного мотиву, буде мати різні результати. Адже ніхто не будує дім, щоб мити у ньому підлогу і вікна. Ніхто не купує машину, щоб радіти з того, що її ремонтує. Ніхто не тримає корови і свині, щоб постійно за ними прибирати. Ніхто не купує взуття, щоб його пастувати. Але навпаки: будує дім, щоб жити, купує машину, щоб їздити, тримає корову і свині, щоб мати поживу, а взуття, щоб ходити. Смішно і просто, скажемо! Але, хіба не смішно, коли народжуємося, вчимося, зростаємо, щоб тільки заробляти гроші? Коли живемо з дня на день, щоб їсти і пити. Коли живемо від базару до базару, від гривні до гривні, від обіду до вечері. І нам здається, що це і є метою нашого життя на землі.
«Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе…-» (Лк. 12.20). Чи багато з нас готові до цього? В одній хвилині все те, про що ми ретельно дбаємо щодня, може стати зовсім непотрібне.
І події нашого життя неодноразово нам про це нагадують. Ще зовсім недавно багато з нас працювали, заробляли гроші, заощаджували, як кажуть на «чорний день». В одній хвилині всі заощадження, надбані важкою працею, за допомогою інфляції перетворяться на купу паперу, що не має жодної вартості. І той «чорний день», до якого так запопадливо готувалися, настав несподівано, а того, що надбали немає і вже не буде. Щось подібно із нашою смертю. Це буде той день, до якого ми йшли, готувалися, але все те, що надбали, на жаль, буде непотрібне. І споглядаючи востаннє на речі, зароблені важкою працею, скажемо, що це – купа «мотлоху і марноти».
Чого Бог назвав багача безумним? Тому, що багатий? А може тому, що забезпечував себе завбачливо? Ні, але назвав його безумним тому, що він жив для себе, не використовував свого багатства для кінцевої цілі – життя вічного, а для тимчасових насолод. Жив для своїх стодол, для свого врожаю, збирав для себе, замість того, щоб багатіти в Бога. Іншими словами: мета життя багача цілком відрізняється від мети, для якої створив нас Бог.
Дорогі в Христі! Господа Бога любити, Йому вірно служити, а по смерті отримати Вічне Життя у Небі! Нехай це буде головною думкою, головним клопотанням щоденним впродовж цілого нашого життя. Це якраз є те, що Христос називає: «… багатіти в Бога». Це мета, заради якої нас створив Бог. Амінь.
о. Володимир САЙЧУК
