Сьогоднішнє свято прославляє не людей чи людину, а тих, кого ми уявляємо чи малюємо, як людей. Кожного разу, коли ми молимося Символ віри, ми стверджуємо правду про Бога Творця, який створив не один, а два світи: світ видимий і невидимий. Святкуючи свято Архистратига Михаїла і всіх сил безтілесних, ми згадуємо тих мешканців невидимого світу, яких ми називаємо ангелами. Ангели – це істоти із розумом і свобідною волею, покликані до служіння Богу та людині. Архистратиг Михаїл був тим ангелом, який на чолі ангельського війська виступив супроти іншого ангела, Люцифера, що стався ворогом Господа Бога і людини через гріх гордості. Його ми знаємо під іменами Диявол та Сатана. Кличем, що стався іменем Ахистратига Михаїла було: «Хто, яко Бог!» Люцифер, який згідно церковного передання, був найрозумнішим ангелом і стояв найближче до Господа, через нерозум та гордість стався переможеним та скинутим на землю. І земля, що мала статися особливим місцем спілкування Бога і людини, стається вмістилищем гріха через співпрацю людини з дияволом, а не Богом.
Вже з перших сторінок Святого Письма в описі Едемського саду ми можемо бачити спосіб, яким диявол спокушає людину, чинячи її підвладною собі. Цей спосіб, в прямому сенсі цього слова, старий, як світ. Той, хто одного разу не зміг зробити кращий вибір і належно скористатися із своєї свобідної волі, намагається нас спокусити несправжнім вибором, по суті обдурюючи нас. Аверінцев, російський письменник, писав, що коли диявол нам пропонує зробити вибір, у жодній руці він не має істини. Про це потрібно завжди пам’ятати, коли людина стоїть перед певним вибором своїх дій і вчинків. Сьогодні в цьому видимому світі неозброєним оком можна спостерігати щось подібне, що сталося колись у світі невидимому. Через руйнівний вплив гріха, людина себе ставить на місце Бога. Розум перетворюється на глупоту, віра в забобони, відповідальність замінюється байдужістю, а квітуча земля стається одним великим смітником і пусткою. Оглядаючись навколо, ми без жодних зусиль можемо бачити видимі наслідки невидимої війни, яку людина веде з Богом. Природа і навколишнє середовище є місцем ведення бойових дій любові і гордості, Творця і творіння. Якою ж має бути довготерпеливість Бога, що Він так довго терпить людині її нерозум і глупоту? Якою ж має бути наша з вами впертість і диявольське бажання бути Богом, коли щодня робимо вибір на користь ворога Бога і людини. Чому ми сприймаємо навколишній світ, як той, що має бути корисним нам і підпорядкованим нам, замість того, що прийняти його існування саме в собі?
Ісус Христос, розп’ятий на хресті стався символом торжества божественної любові. І побачити того розп’ятого Христа ми сьогодні можемо у тій розп’ятій природі, яку ми щодня нещадно бичуємо і знущаємося над нею своїми вчинками. Так, як Христос своїм Воскресінням показав владу Бога над смертю, так само Бог після нашого знищення відновлює життя. Все, що людина б не вбила своїми руками, Господь намагається оживити. Але на це потрібен час. Натомість наслідки своїх діянь людина бачить і досвідчує за свого короткого життя.
Сьогодні, всі наші вчинки, думки, слова і прагнення повинні бути підчинені гаслу «Хто яко Бог!». Для того, щоб не пройти шляхом падіння Люцифера, що хотів статися Богом, потрібно зрозуміти своє місце у сотвореному світі. Людина є дитиною Божою, її сином і донькою. І через це їй відведена роль співтворця та управителя видимого світу. Її покликанням є,- це статися природі братом та сестрою, яка потребує нашої опіки та піклування. Тільки тоді ми можемо розраховувати на її щедре піклування нами. Господь не може краще виявити свою любов та піклування над людством, ніж дарувати самого себе. Даруючи Себе у Євхаристії, Він приходить до нас у дарах природи: хлібі та вині. Літургія є перетином світу видимого і невидимого. Перед Причастям священик молиться молитву, де є такі слова: « …прийди, щоб освятити нас, Ти, що вгорі з Отцем сидиш і тут невидимо перебуваєш». Отже, освячує нас Христос тим, що є дарами саме природи. Чи не має це породжувати в нас відповідальності за воду, повітря, землю та все, що оточує нас, коли Господь у реальний та надприродній спосіб серед безлічі ангелів, в часі Анафори входить у світ, щоб поживити і оживити людину?
На жаль, ми українці втратили той зв’язок видимого світу із нашим світом невидимим. Святі отці, зокрема св. Максим Ісповідник писав про зв’язок видимого світу – макрокосмосом із нашим внутрішнім світом – мікрокосмосом. Сучасною мовою це виявив наш «зелений» папа, блаженний Іван Павло ІІ, коли писав про взаємозв’язок екології довкілля із екологією людини. Саме тому, в сьогоднішнє свято, ми повинні пригадати собі просту правду, що наш стан довкілля у повній мірі відображає стан нашого внутрішнього світу. Наслідки боротьби диявола із Богом були плачевними саме для диявола. По-іншому не могло бути. Такі ж наслідки чекають все людство, якщо не повернеться до свого синівства. Примножуючи красу цього світу видимого, ми міняємо на краще і свій внутрішній світ. І нашими союзниками у боротьбі з гріхом є ангели-переможці на чолі з Архангелом Михаїлом. Молімося ж до них про заступництво не лише в цей день їхнього свята, але завжди, коли чуємо потребу допомоги у боротьбі з впалими ангелами. Молімося, щоб вони допомогли подолати гріх гордості, через який найбільше страждає довкілля. Амінь.
о.Олег Кобель
