Св. Бонавентура – другий після св. Томи з Аквіну велетень і розумом, і серцем. Жив він в епоху Середньовіччя і тепер вважається класиком епохи середньовіччя, а також найбільшою постаттю ХІІІ ст.1 Зважаючи на свою активну діяльність в духовних колах, він встиг заслужити високошановані титули – «doctor devotus» (Благочестивий учитель) і «doctor seraphicus» (Серафічний учитель), так його назвали схоласти, тому що вся його творчість була пронизана ідеєю любові, образом, якої є найвищий ангельський чин – серафимів.
Життя і творчість св. Бонавентури безсумнівно залишили великий слід в духовному житті людства. Завдяки своєму аскетичному, а відповідно й невибагливому та простому способу життя, він швидко знаходив довіру в людей будь-яких верств населення. А його творча діяльність справляла велике враження не лише на вірян, але й на високоосвічених людей. Зокрема, як містика його високо цінував Лютер. Адже св. Бонавентура був ревним захисником Божих істин. У його часи між деякими його співбратами у Чині Братів Менших почали поширюватися ідеї про те, що, мовляв, Церква на землі вичерпала себе, і на її місце прийшла «духовна Церква». Її прихід вони вбачали у новизні монашого життя, запропонованого святим Франциском з Асижу.
Св. Бонавентура – другий після св. Томи з Аквіну велетень і розумом, і серцем. Жив він в епоху Середньовіччя і тепер вважається класиком епохи середньовіччя, а також найбільшою постаттю ХІІІ ст.1 Зважаючи на свою активну діяльність в духовних колах, він встиг заслужити високошановані титули – «doctor devotus» (Благочестивий учитель) і «doctor seraphicus» (Серафічний учитель), так його назвали схоласти, тому що вся його творчість була пронизана ідеєю любові, образом, якої є найвищий ангельський чин – серафимів.
Життя і творчість св. Бонавентури безсумнівно залишили великий слід в духовному житті людства. Завдяки своєму аскетичному, а відповідно й невибагливому та простому способу життя, він швидко знаходив довіру в людей будь-яких верств населення. А його творча діяльність справляла велике враження не лише на вірян, але й на високоосвічених людей. Зокрема, як містика його високо цінував Лютер. Адже св. Бонавентура був ревним захисником Божих істин. У його часи між деякими його співбратами у Чині Братів Менших почали поширюватися ідеї про те, що, мовляв, Церква на землі вичерпала себе, і на її місце прийшла «духовна Церква». Її прихід вони вбачали у новизні монашого життя, запропонованого святим Франциском з Асижу. Святий Бонавентура, ставши Головним Настоятелем Чину, подбав про те, щоб представити автентичний образ і вчення засновника, а в праці «Гексамерон», коментуючи шість днів творення світу, представив бачення історії світу як історії спасіння, у якій з приходом Христа розпочався її заключний етап. Він навчав, що історія є єдиною, а останнім словом Бога в ній є Ісус Христос. Тому не існує якесь інше Євангеліє крім того, яке Він об'явив, немає іншої Церкви, яку слід очікувати. Але це не означає, що Церква є незмінною, зафіксованою в минулому і закритою на новизну. «Діло Христа не занепадає, але прогресує» – писав св. Бонавентура. 2
Він є одним із найбільш відомих представників августинізму, при цьому його теоретичні роздуми проникнуті духовністю св. Франциска. Переконаний противник поділу філософії та богослов'я, Бонавентура намагався створити цілу світоглядну концепцію, в якій раціональні знання обмежено поєднані з догмами віри. Якщо Бог не тільки створив світ, але й кожної хвилини підтримує його, то автономність науки від богослов'я тільки ускладнює процес пізнання світу.3
Св. Бонавентура був відомим не тільки як проповідник, але й як богослов. У Парижі та у всій Франції, в Німеччині, Іспанії та Італії, його красномовність і глибина проповідей однаково захоплювали усіх. Св. Бонавентура, подібно до св. Франциска, доводить те, що факти є безпомічно німими, але вони можуть заговорити,якщо є талановитий оповідач, що вміє читати універсум і вичитувати значення. Розум пише те, що йому нашіптує віра. Прискіпливість і точність віри робить розум багатим і винахідливим. Мерехтливий блік, мелькнувша тінь, дзвінке ехо, все він вміє пов'язати з благодатними образами аби піднятися до вічної істини, яка є ніщо інше, як Син Божий, що прийняв людську подобу. На зміну тій древній драбині, якою так невдало скористався Адам, завдяки Ісусовій жертві маємо нову можливість спастися. "Я є двері:той, хто увійде через мене, спасеться, він ввійде і знайде вічні пасовиська", – душа, яка вірить, надіється и любить, здатна почути божественні слова, – таким бачить людський шлях Бонавентура.
Він також закликає нас менше довіряти язикові, слову, книжкам, а більше – радості душевній і безпричинній, турбуватися не стільки про творіння, як про Творця, Його Дар – Святого Духа. "Залиште почуття і розумові винаходи, буття і небуття, залиште все і віддайтеся Тому, хто знаходиться з іншої сторони будь-якої сутності і науки», – ось заповіт монаха-філософа, святого Бонавентури ще з середини віків.4
1. Життя і творчість Св. Бонавентури
За різними версіями св. Бонавентура (справжнє ім'я – Джованні Фіданца) народився 1217 року в околицях Орвьєто5 або ж 1221 року в Баньореа, в Тоскані6 в Центральній Італії, в сім'ї Джованні Фіданца і Марії Рітеллі. Легенда голосить, що маленький Джованні був чудово оздоровлений молитвами преподобного Франциска. У 1236-1242 роках вивчав філософію в Парижі. До францисканців вступив, власне, в Парижі близько 1243 року, потім він познайомився зі своїм майбутнім учителем – Александром з Гельсу (1185-1245) і під його чутливим оком почав вивчати богословіє, здобувши титул бакалавра Біблії і коментатора сентенцій Петра Ломбарда. По трьох роках він був номінований професором у францисканській школі в Парижі. Не міг, однак, продовжувати навчання, бо 1257 року був вибраний протоархимандритом Чину.
З огляду на велику активність у реформі Чину, який потужно зріс, Бонавентуру названо – другим засновником Чину.7 У той час францисканці мали серйозну внутрішню кризу у зв'язку з захопленням частини монахів апокаліптичним вченням Йоахима Флорського, а також тривали суперечки стосовно розуміння абсолютної бідності. Ці суперечки могли стати причиною розпаду Чину. Розуміючи, що всі монахи не можуть наслідувати подвиги св. Франциска, св. Бонавентура адаптував монарший ідеал до реального життя і діяльності братів, що займаються різними формами апостольства, виокремивши при цьому освітню та наукову діяльність. Завдяки цьому багато францисканців очолили університетські кафедри, а Чин дав світові багатьох вчених. Ці принципові рішення з реорганізації були прийняті 1260-го року на капітулі в Нарбоні, де також було прийнято кодифіковане законодавство чину, що отримало назву Нарбонські конституції (Constitutiones Narbonenses).8 Також на прохання генерального капітула чину, св. Бонавентура написав дві біографії св. Франциска (Legenda maior i legenda minor) для того, щоб спростувати спотворені уявлення про св. Франциска, які розповсюджували спіритуали.
1272 року папа Григорій Х переконав його прийняти сан єпископа і кардинала албанського. За два роки він взяв участь в Ліонському соборі, заради цього він тимчасово залишив обов'язки генерала ордену. На цьому Соборі Бонавентура зумів добитися короткочасного примирення Східних та Західних Церков. Якраз після цього, в ніч з 14 на 15 липня 1274 року, він помер від наслідків свого аскетичного життя. З огляду на свою духовість і любов до контемплятивного живого життя св. Бонавентуру поважали та любили всі й ще довго трагічно оплакували. Отже, він помер у віці 53 років і був похований у церкві францисканців в Ліоні.
1451 року мощі Бонавентури вперше перенесли в нову церкву св. Франциска в Ліоні. 14 квітня 1482 року Папа Сикст IV офіційно канонізував Бонавентуру. При другому (1490) і третьому (1494) перенесенні мощів (що відбувалося в присутності французького короля Карла VIII), вони були поділені між французьким королівським двором і Орденом францисканців.9 А його руку відправили на батьківщину, в Баньорею.
1483 року капітул конвектуальних францисканців в Казалі Монферрато постановив, що в кожній францисканській церкві має бути хоча б одне зображення Бонавентури. З початку ХVІ ст. на його честь почали споруджувати церкви і каплиці. З його будинку в Баньореї зробили церкву, а 1599 року він став резиденцією одного із найбагаточисельніших братств, що коли-небудь були заснованими на його честь. 1562 року гугеноти спалили частину мощів Бонавентури. а 14 березня 1588 року Папа Сикст V проголосив його Учителем Церкви. Пам'ять святого символічно відзначаємо 15 липня.
Сьогодні частина мощів Бонавентури зберігаються в церкві Св. Франциска в Баньореї, в базиліці св. Антонія в Падуї і в римських церквах (а також в каплиці св. Бонавентури в базиліці Дванадцятьох Апостолів).10
Усю багату спадщину св. Бонавентури можна тематично поділити на:
1. Філософсько-богословські твори: «Коментарі до чотирьох книжок Сентенцій Петра Ломбарбського» (1250-52); «Про повернення наук до теології» (1250-57 або 1273-74); «Бревілоквій» (до 1257); «Путівник до Бога» (1259); «Бесіди про Десять заповідей» (1267), «Бесіди про сім дарів Святого Духа» (1268), «Бесіди на шести днів» (1273).
2. Екзегетичні твори: «Тлумачення Євангелія від Луки»(1248-50).
3. Містичні твори: «Про потрійний шлях» (бл. 1259); «Дерево життя» (бл. 1259).
4. Про Чин францисканців: «Суперечливі запитання про євангельську досконалість» (бл. 1255); «Апологія бідних монахів» (бл. 1269); «Нарбонські конституції» (1260); «Розлоге життя св. Франциска» (бл. 1261).
5. Проповіді: «Проповіді в часи Літургічного року про святих, про Пречисту Діву Марію, на різні випадки з життя».11
За своє життя св. Бонавентура написав 65 творів, що є дуже плідною працею в часи Середньовіччя. Його твори в 11 томах були видані в 1882-1902 роках отцями Bonaventura-Collegium у Флоренції.
2. Трактат «Путівник до Бога» – богословський шедевр
Трактат «Путівник до Бога», без сумніву, є найвідомішим твором Бонавентури. У ньому автор використовує широко відому символіку давньої християнської містики, це насамперед образ драбини. У перших чотирьох частинах Бонавентура роздумує про відображення Бога в матеріальному світі та душі людини, а також про сходження до Бога. Наступні дві частини присвячені спогляданню Бога, як Сущого і найвищого Блага. І, наостанок, в сьомій частині описаний містичний екстаз, воскресіння душі в поєднанні з Ісусом Христом. Тут треба виокремити виняткове значення, якому Бонавентура надавав екстазу. На відміну від містичного досвіду Бернарда Клервоського, де домінував символізм шлюбного союзу, для Бонавентури unio mystica здійснюється через успіння разом з Христом, що передбачає наступне поєднання в Бозі-Отці.12
З іншого боку, як істинний францисканець, Бонавентура заохочує до строгого і точного пізнання природи, оскільки Божественна мудрість відкривається в космічних об'єктах, а глибоке пізнання будь-якого матеріального предмета сприяє самопізнанню, що допомогає зрозуміти, що Божественний розум – причина кожного індивідуального існування.13
Справедливо зазначив папа Венедикт XVI, що справжнім богословським шедевром св. Бонавентури є трактат «Путівник до Бога», що є немовби підручником містичного молитовного досвіду. Папа також закликав нас прийняти запрошення, яке скеровує до нас святий Бонавентура, і, читаючи цей твір, вступити в школу цього Божественного Вчителя, слухати Його слово життя та істини, яке відзивається в глибині нашої душі та очистити наші думки і наші діла, щоб Він міг замешкати в нас, а ми могли почути Його Божественний голос, який нас кличе до справжнього щастя.14
2.1. Бог як Буття і Благо
Святий Бонавентура у своєму «Путівнику» говорить про Бога, як про Буття та Благо. Буття, каже він, є основою і джерелом розгляду всього, що стосується Божественної сутності. Він доводить те, що Буття є істинним, найдосконалішим, найактуальнішим та єдиним. А оскільки воно є остаточною ціллю всього, тому Бога треба розуміти як Буття. Бонавентура розуміє Бога як Благо, говорячи про те, що Благо є першочерговою основою для споглядання всього, що сходить від Бога. Він доводить, що вище благо є поза нами і щоб досягти блаженства, треба з Божою поміччю «здійнятися вище себе», тобто наблизитися до Нього. Бонавентура також пояснює Бога як Благо на основі розгляду Святої Трійці, що є найдосконалішим добром, що містить в собі могутність, істину та благо: «Таким чином, у вищому добрі не може не відбуватись вічно актуальне і єдиносуще утворення, утворення Лиця, що рівне за гідністю з тим, хто утворює – утворення ж це [відбувається] і як народження, і як подув [сходження духа], – щоб воно було утвореням для вічного Начала вічно Со-начального, утворенням Люблячого і спів-любленого, родженого і духового; і це все є Отець і Син і Святий Дух. Інакше це добро не було б вищим добром, тому що не виливало б себе всеціло (найвищим чином – summe).15 Дивововижно просто і зрозуміло св. Бонавентура розкриває незбагненну діяльність Святої Трійці, розповідаючи про Її «здатність передавати себе всеціло», звідки виходить ланцюжок можливостей – «а від здатності передавати себе всеціло – досконала єдиносущість (consubstantialitas), а від досконалої єдиносущості – найповніша єдинообразність (configurabilitas), а звідси – вища рівність одне до одного, з останнього ж – найвища їхня співвічність; і з усього цього випливає повне їхнє взаємне одне в одному спів-перебування (cointimitas), коли одне з необхідністю є в іншому, завдяки всецілому їхньому колобіжному переходу одне в одного (summa circumincessio), і одне діє разом з другим в силу досконалої неподільності субстанції, і сили, і дії».16
Він також говорить, про божественні таїнства, що є ознакою Божої благості.
2.2. Сходинки до Бога
Зважаючи на те, що Бонавентура є християнином, який філософує, а не філософом, який вірить, усі його твори просякнуті відданою любов'ю до Бога та неабиякими знаннями про Нього. Як вірний захисник Божих справ св. Бонавентура доводить те, що Бог усе створив «не для того, щоб збільшити славу, а для того, щоб славу виявити й свою славу уділити».17
У своєму трактаті св. Бонавентура обґрунтовує існування Бога на основі поступового наближення до Нього. Він закликає робити це з Божою допомогою. Це, насамперед, пошук Бога в собі, уникаючи гріха: «ми повинні перейти до вічного, всеціло духовного і Того, що поза нами, розглядаючи першоначало, і це означає радість знати Бога, з благоговійним острахом перед Його Величчю»,18 помножуючи свої натхненні молитви: "Господи, навчи мене путі твоєї, щоб я ходив у твоїй правді; води моїм серцем, щоб звеселилося воно у страху імені Твого" [Пс. 86, 11]19 заради переобразуючої ласки, живучи праведним життям заради просвітлюючого знання, розвиваючи розум заради отримання мудрості. Далі використання п'яти чуттів: зір, дотик, смак, слух та нюх, для розпізнавання всього, що корисне для її душі, а отже для сприйняття Бога: «Отож, людина, цей малий світ, має п'ять чуттів, наче п'ять воріт, через які знання про все, що є в чуттєво сприйнятливому світі, входить в її душу. Небесні тіла, що світяться і всі змальовані тіла входять через зір; щільні ж землянисті тіла входять через дотик. А через три середні [між цими двома] чуття входить [все] що знаходиться між небом і землею: смаком називається рідке, слухом – повітряне, нюхом – пара, що має змішану природу, тому що в них щось і від рідкого, і від повітряного, і від вогняного або теплого, як, наприклад, в димовій куряві пахощів [в запаху кадила]».20
Наступним кроком є сприйняття Бога за допомогою застосування своєї пам'яті (полягає у збереженні і відтворенні не тільки [речей] які присутні у теперішньому часі (praesens), тілесних і дочасних, але теж і [речей] змінних (succedens), простих і існуючих21), мислення (полягає у сприйнятті умовидного змісту [розуміння змісту] термінів, речень і умовисновків22), висновків. Далі св. Бонавентура говорить про споглядання Бога в собі, яке можливе лише для тих, хто не розсіює своєї уваги у світі, але концентрується на божественному. Наблизитися до Бога можна ще й через Його споглядання вище від себе, тобто Його неперехідну славу, а також розумовим сприйняттям Трійці.
————————————————————————————–
Отже, філософський стиль Бонавентури є послідовним викладом та тлумаченням ідей щодо існування Бога як Творця і Правителя світу. Він вдало використовує наукові та логічні способи тлумачення, а також оживляє свої дослідження цитатами зі Святого Письма. Завдяки цьому його твір легко читати і зрозуміти. Він наближає читача до розуміння Бога, як Найдосконалішого Єства, до наближення якого маємо прагнути найбільше.
Св. Бонавентура також закликає нас до діяльності, до руху по цих сходинках, які ведуть до Бога. Своїм прикладом він доводить, що це справді є можливим. Попри складність компонування всіх потрібних ланок до поєднання з Богом, він допомагає зрозуміти, що ми маємо йти лише єдиною дорогою в житті, саме тією, яка веде до Бога. Увесь твір є наче спонукою для читача, але водночас відкриває розуміння того, яким Добрим, Милостивим та Терпеливим є Бог. Адже попри нашу байдужість, Він завжди чекає на нас з відкритими обіймами. Саме тому цей твір є однаково актуальним сьогодні, як і колись. А саме, прочитавши його, розумієш, в чому полягав великий авторитет св. Бонавентури ще за його життя – розпізнавання свого правдивого завдання і зразкове виконання, зробили його справжнім посланцем Божим на землі.
Література:
Св. Бонавентура http://ofmbizant.com.ua/firsthin/29-franciscansaints.html
2Церква є Церквою грішників, але також – місцем благодаті. На загальній аудієнції з Папою Венедиктом XVI 10 березня 2010 р.- 10. 03. 2010. http://storico.radiovaticana.org/ucr/storico/2010-03/363170_xvi_10_2010….
3Католическая Єнциклопедия. – Москва: Издательство Францисканцев, 2002. – с.679. Мирча Элиаде 4 История веры и религиозных идей/Пер. Н.Б.Абалаковой, С.Г.Балашовой, А.Д. Давыдова, H.H.Кулаковой и A.A.Старостиной. – Москва: Критерион, 2002. http://psylib.org.ua/books/eliad04/txt07.htm#296
5Там же.
6http://uk.wikipedia.org/wiki/
7 Св. Бонавентура http://ofmbizant.com.ua/firsthin/29-franciscansaints.html
8 Католическая Єнциклопедия. – Москва: Издательство Францисканцев, 2002. – с.678.
9 Та же.
10 Там же.
11 Там же.
12 Мирча Элиаде История веры и религиозных идей/Пер. Н.Б.Абалаковой, С.Г.Балашовой, А.Д. Давыдова, H.H.Кулаковой и A.A.Старостиной. – Москва: Критерион, 2002. http://psylib.org.ua/books/eliad04/txt07.htm#296
13 Там же.
14 Церква є Церквою грішників, але також – місцем благодаті. На загальній аудієнції з Папою Венедиктом XVI 10 березня 2010 р.- 10. 03. 2010. http://storico.radiovaticana.org/ucr/storico/2010-03/363170_xvi_10_2010….
15 Св. Бонавентура Путівник ума до Бога/Пер. Б. Завідняка з Saint Bonaventure Jtineraire le j'esprit vers Dieu: Text de Quaracchi. Introd. trad. et notes par Duméry H. 4-me éd. P. 1981. – с.19.
16 Там же.
17 Катехизм Католицької Церкви. Синод УГКЦ, 2002. – с.79.
18 Св. Бонавентура Путівник ума до Бога/Пер. Б. Завідняка з Saint Bonaventure Jtineraire le j'esprit vers Dieu: Text de Quaracchi. Introd. trad. et notes par Duméry H. 4-me éd. P. 1981. – с.3.
19 Там же.
20 Там же.
21 Там же.
22 Там же.
При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове
