Падре Піо (Франческо Форджоне) був сином Джузепи і Граціо Форджоне, народився в маленькому фермерському містечку П’єтрельчина, Італія 25 травня 1887. Незважаючи на те, що сім’я Форджонів була бідна матеріально, вони були багатими в їхньому духовному житті і в любові до Бога.
Навіть будучи малим хлопцем, Франческо вже проявляв ознаки незвичайних дарів благодаті. В 5 років, він присвятив своє життя Богові. З раннього дитинства
він показував дивовижні згадки про духа і любов до релігійного життя. Його мати описувала його як тиху дитину, яка з ранніх років любила ходити до церкви і молитись. Будучи хлопчиком, він мав можливість бачити і розмовляти не лише з його ангелем-охоронцем, а й з Ісусом і Дівою Марією. Його простота полягала у тому, що Франческо припускав, що кожен мав такий же досвід. Одного разу жінка, яка помітила його духовну поведінку запитала його: “Коли ти віддав своє життя Богові? Чи це було на твоєму першому причасті?” і він відповів: “Завжди, дочко, завжди.”
Коли Франческу було 15, він признав учнівство в Ордені Братів Менших Капуцинів в Морконе, Італія. Він захоплювався своїми товаришами-студентами так само, як і наставником через його зразкову поведінку і глибоке благочестя. Один з новачків заявив: “Було щось таке, що відрізняло його від інших студентів. Щоразу, як я його бачив, він був завжди скромним, стриманим і тихим. Найбільше, що мене вражало – це любов Брата Піо до молитви.”
10 серпня 1910 р. в 23 роки, Падре Піо був прийнятий в священство. Святкування Святої Месси для Падре Піо є центром його духовності. Через тривалі паузи в задумливій тиші, в які він входив в різних частинах священної жертви, його Месса могла інколи тривати декілька годин. Все про нього говорить, як сильно він жив пристрастю Христа. Парафіяльний священик в П’єтрельчині називав Мессу Падре Піо “незрозумілою таємницею”. Коли його попросили скоротити її, Падре Піо відповів: “Господь знає, що я хочу провести Мессу як і всі інші священики, але не можу.”
Парафіяни були глибоко вражені його благочестям і один за одним вони почали приходити до нього, шукати його поради. Для багатьох, навіть кілька хвилин в його присутності, виявились життєво важливим досвідом. Проходили роки, прочани почали приходити до нього тисячами, зі всіх куточків світу, висна
жені духовними багатствами, які так вільно протікали з його незвичайного служіння. Своїм духовним дітям він би сказав: “Мені здається, що Ісус не має інших турбот, крім освячення вашої душі.”
Падре Піо розуміється насамперед як чоловік молитви. Перед тим, як йому було 30 років, він вже досягнув вершини духовного життя, відому як “шлях воз’єднання”, перетворення союзу з Богом. Він молився майже завжди. Його молитви були завжди дуже простими. Він любив молитись на вервичці і рекомендував іншим. Для декого, хто запитував його, який спадок він хотів би залишити своїм духовним дітям, його відповіддю було: “Моє диття, вервичка.” Він мав особливо місію для душ в Чистилищі і заохочував кожного молитись за них. Він звик говорити: “Ми повинні зпустошити Чистилище своїми молитвами.” Отець Агостіно Даніель, його наставник, директор і хороший друг сказав: “Одне захоплює в Падре Піо, його звичний союз з Богом. Коли він говорить, ми впевнені, що його серце і розум не відволікають від думок і настроїв Бога.”
Падре Піо страждав від низького імунітету протягом всього життя, одного разу кажучи, що його здоров’я погіршувалось з того часу, як йому було 9 років. Після його прийняття в священство, він згадав його рідне місто П’єтрельчина і був відділений від його релігійного оточення на більш ніж 5 років через його нестійке здоров’я. Хоча причина його тривалої і виснажливої хвороби залишалася в таємниці для його лікарів, Падре Піо не знесилився. Він віддав всі свої тілесні страждання Богові як жертву, для перетворення душі. Він пройшов через велику кількість духовних страждань також. “Я повністю переконаний, що моя хвороба є спеціальною місією Господа”, – казав він.
Майже зразу після його прийняття, він написав лист до духовного наставника, Отця Бенедетто Нардела, в якому запитав дозволу у віддавані свого життя як жертви за грішників. Він написав: ” Довий час я почував у собі потребу віддатися Господу як жертва за бідних грішників і за душі в Чистилищі. Це бажання росло довго у моєму серці, тому зараз воно стало, як би я назвав, сильною пристрастю… Мені здається, що Ісус хоче цього.” Знаки стігмати, рани Христа, з’явилися на тілі Падре Піо в п’ятницю 20 вересня 1918 р., коли він молився перед розп’яттям і говорив подяки після Месси. Йому було 31 і він став першим “позначеним” священиком в історії церкви. З покірністю і спокоєм, він терпів болючі рани на його руках, ступнях і в боці 5 років.
На додаток, Бог обдарував Падре Піо багатьма незвичайними духовними Божими дарами включаючи дар зцілення, білокація, пророцтво, чудеса, розпізнавання духів, можливість утримання від природніх людських сил від сну і живлення, можливість читати серця, дар мов (можливість говорити і розуміти мови, які він ніколи не вивчав), дар комунікації, благодать бачити ангельских істот у формі, і аромат, що виходить від цих ран і який часто нагадує про свою невидиму присутність. Коли друг одного разу спитався його про ці дари, Падре Піо сказав: “Знаєш, вони є для мене таємницею також.” Хоча він отримав більше ніж його ділення духовними дарами, він ніколи не шукав їх, ніколи не відчував, що заслуговує їх. Він ніколи не віддавав подарунок назад Дарувальнику. Він завжди залишався покірним, постійно в розпорядженні Всемогутнього Бога.
Його день розпочинається в 2:30 ночі, коли він підіймається, щоб помолитись і підготуватись до служби. Він продовжував апостольство з лише кількома годинами спання кожної ночі і малою кількістю їжі (300-400 калорій в день), його товариші священики заявили, що їжі не вистачало навіть, щоб наїстись маленькій дитині. Між Мессою і сповіддю, його робочий день тривав 19 годин. Він дуже рідко залишав монастир і ніколи не брав навіть день вихідного з його виснажливого графіку 51 рік. Він ніколи не читав газети або слухав радіо. Він застерігав своїх духовних дітей щодо дивлення телевізора.
В його монастирі в Сан Джовані Ротондо, він жив Францисканським духом бідності з відривом від себе, від володінь та від комфорту. Він завжди мав велику любов до чесноти цнотливості, і його поведінка була скромна у всіх ситуаціях і зі всіма людьми. В його час життя, Падре Піо примирив тисячі чоловіків і жінок з їхньою вірою.
Молитовні групи, які Падре Піо сформував зараз розходяться по всьому світу. Він дає новий дух лікарням, заснувавши одну, яка називається “Будинок для полегшення страждань.” Він бачив зображення Христа в бідності, страждання, і хворобах і віддає себе частинно їм. Він одного разу сказав: “Приведи Господа до всіх, хто хворий. Це допоможе їм більше ніж будь-які інші ліки.”
Спокійний і добре підготований, він здався Сестрі Смерті 23 вересня 1968 у віці 81. Він помер як і жив, з його вервичкою в руках. Його останні слова були Gesu, Maria – Ісус, Марія – які він повторював раз за разом поки не вдихнув останній раз. Він часто проголошував: “Після моєї смерті я буду робити більше. Моя справжня місія почнеться після моєї смерті.”
В 1971, Папа Павло VI, говорячи до начальників Капуцинського Ордену, сказав про Падре Піо: “Яку славу він мав. Як багато послідовників кругом світу. Чому? Це було тому, що він філософ, вчений чи тому, що він мав у своєму розпорядженні кошти? Ні, тому, що він говорив Мессу спокійно, слухав сповідді з ранку до ночі і був вибраний представником стігмати Нашого Господа. Він був справді чоловіком молитви і страждання.”
На одній з найбільших літургій у Ватиканській історії, Папа Іван Павло ІІ канонізував Падре Піо 16 червня 2002. Під час його проповіді, Папа Іван Павло згадав як, в 1947, будучи молодим священиком він їхав з Польщі, щоб посповідатись перед Падре Піо. “Молитва і благодійність – це найточніший опис навчання Падре Піо”,- сказав Папа.
Притягування приблизно 8 мільйонів паломників кожного року, Сан Джовані Ротондо, де Святий Піо жив і зараз похований, є другим лише після храму Богородиці в Гваделупі в Мексиці за кількістю відвідувачів щороку.
Ціле життя Святого Піо можна підсумувати словами Святого Павла до колоссян: “Тепер я радію в стражданнях своїх за вас, і доповнюю недостачу скорботи Христової в тілі своїм за тіло Його, що воно Церква.”
Святий Піо з П’єтрельчини, молись за нас.
Дякуємо за переклад! Бог благословить!
Можу спробувати перекласти)