У світі побутує гадка, що стигматики – це щось середньовічне і дуже сильно пов’язане з надмірною емоційністю тодішньої віри. Люди, ближчі до віри, знають, що стигми (знаки Ран Христових) Бог дає в усі часи, аби лиш душа Його любила полум’яно…
Серед імен сучасних стигматиків є ім’я Марти Робен (1902–1981). Зі своїх 79 років вона 52 нерухомо провела у ліжку, не вживаючи їжі. Єдиною її поживою було Причастя.
Народилася Марта в багатодітній сільській французькій родині. Батьки не відрізнялися гарячою побожністю, сама ж вона закінчила тільки початкову школу і пройшла неповний курс катехези. На 14-му році життя з’явилися перші ознаки загадкової хвороби: параліч, утрата мови, неможливість їсти (бо м’язи гортані також було паралізовано). За декілька років стан покращав, Марта змогла ходити на милицях і заробляти на ліки вишиванням.
Перші роки страждання розпалили в ній прагнення віддати себе Господові цілковито. 15 жовтня 1925 р. Марта присвятила себе Богові як “жертва любові”. Господь вислухав її – від 1926 р. Марта була повністю паралізована. Їй було 24 роки. Відтоді вона більше ніколи не рухалася, десятиліттями лежачи в одному положенні, подібному до літери “М”.
Останні 25 років життя Марта Робен провела ще й у темряві, бо її очі не зносили світла. Бог залишив їй тільки голос – але дуже гарний. Вона стала немовби “голосом у пітьмі”, словом, що пробиває заслону сліпоти. В її словах крилось і страждання, й перемога над ним, словом вона обдаровувала кожного полегшенням. А 1930 р. Марта отримала стигмати на руках, ногах і в боці. Її голова кривавила від невидимого тернового вінця, а з очей текли криваві сльози… Це не фільм жахів, а реальне співстраждання з Христом.
Діставши такий ось подарунок, Марта промовила: “Ось кінець року, в якому здійснилося інтимне поєднання моєї душі з Богом… Моє щастя каліки в ліжку є глибоке, постійне, бо воно Боже. Що то за праця! Скільки ж потрібно було мені пережити агонії волі, щоби вмерти для самої себе… Хвороби зменшують наші можливості діяльності, але створюють інші, мало зрозумілі… Бог є Господом усіх душ, і для кожної з них господарем усіх днів”.
Її тиждень розпочинався у вівторок. Прийнявши Христа в Євхаристії, Марта впадала в екстатичний сон, а її обличчя променіло щастям: “Нове життя входить у мої кості… Здається, що Христос є в усьому моєму тілі, що Він є моїм тілом, так, начеб я воскресла… Мене годує Кров і Тіло Господа. Хочу сказати, що люди гальмують у собі плоди цієї поживи. Блокують її ефект”.
У такому стані Марта перебувала до вечора середи. У четвер вона опритомнювала й до вечора приймала людей, вела кореспонденцію. Потім переживала стан покинутості, як Ісус перед Стражданнями; кров постійно цебеніла з її ран, особливо з очей.
У п’ятницю розпочиналися великі страждання. Крок за кроком Марта переживала муки Христа. Інколи це наслідування тривало до неділі… Чи можливо це знести? Сама Марта визнала, що “бувають такі дні, коли не можу більше витримати. Маю величезне бажання відійти від Бога”. Втім, вона розуміла, що то спокуси.
Ця сільська жінка, яка жила в примітивних умовах, здаля від справ світу, – мала філософський склад розуму й орієнтувалась у політичних, культурних і теологічних нюансах. Приходили до неї за порадою політики й духовенство, люди прості й дуже освічені, хворі й здорові – вона кожному могла дати потрібну пораду, навіть у найважчих проблемах.
Звичайно, в Марти був духівник, який її слухав… а також її слухався. Завдяки її візіям і довірі до неї о.Жоржа Фіне було створено реколекційні осередки, школи для дітей. Під час пророчої візії Марта розповіла отцеві про віднову Церкви, яка відбудеться за посередництвом мирян. Разом з о.Фіне вона є співзасновницею “Домів світла, милосердя й любові” – де знаходили притулок чимало хворих, покинутих, самотніх і нещасливих (нині у світі 70 таких Домів та спільнот), та співзасновницею багатьох інших осередків.
Померла Марта Робен 10 лютого 1981 р. У четвер, переживаючи чергову гефсиманську ніч, стигматичка страждала більше ніж завжди. Згадувала, що сатана останнім часом дуже сильно її атакує, навіть скинув з ліжка. Коли о.Фіне піднімав її з підлоги, промовила останні слова: “Він мене вбив”. Лікар сказав, що смерть настала від інфаркту… 10 лютого – це день, коли рівно 40 років тому о.Фіне приїхав до Марти вперше, тримаючи в руках образ Матері Божої Посередниці Всіх Благодатей.
Ірина ОСТРОВСЬКА
