«Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?» Мт.19,16
Уявіть, що ви перебуваєте в концертному залі і насолоджуєтеся найбільш райською музикою на світі, як раптом згадуєте, що забули закрити машину. Ви переживаєте, що машину можуть вкрасти. Ви не можете негайно покинути зал, проте вже не в стані отримувати задоволення від концерту. Ось чудова ілюстрація того, як живе більшість людей в світі.
Для тих, у кого є вуха, життя являє собою симфонію. Але тих, хто дійсно чує музику, дуже і дуже мало. Чому так? Тому що вони постійно чують гул в голові, який виробляє їх обумовленість і програмування. Це голоси їх залежностей. Залежність – головний убивця життя.
Щоб по-справжньому чути музику, необхідно вміти розрізняти кожен інструмент в оркестрі. Отримуючи задоволення тільки від ударної установки, ми не зможемо чути всю симфонію, бо гуркіт барабанів заглушає звучання інших інструментів. Комусь більше подобається барабан, а комусь – скрипка або піаніно. В цьому нічого поганого немає, тому що подібна перевага не заважає чути інші інструменти і отримувати задоволення в цілому. Але, як тільки перевага переростає в залежність, ми втрачаємо здатність чути інші звуки, раптово починаємо їх недооцінювати. Ми перестаємо адекватно сприймати і бажаний нами інструмент, бо безмірно переоцінюємо його гідність.
А тепер звернемося до речі або людині, до якої ви прив'язалися, в чиї руки передали владу робити вас щасливим або нещасним. Зверніть увагу на наступне: прагнучи роздобути об'єкт своєї пристрасті, утримати та насолодитися їм, ви позбавляєте себе здатності помічати інших людей, інші речі, а значить, втрачаєте здатність сприйняття решти світу.
Подумайте про те, що пристрасті до певної людині або речі озлоблюють серце.
Наберіться сміливості і зізнайтеся, що одержимість об'єктом своєї прихильності робить вас необ’єктивним і «сліпим» до всього іншого.
Усвідомивши це, ви відчуєте сильне бажання позбутися від своєї прив’язаності. Але як це зробити?
Самозречення і відмова тут не допоможуть, бо, заглушивши звучання барабана, ви залишитеся таким же не сприйнятливим і черствим, так якби й концентрувалися тільки на ньому одному.
Тут потрібно не зречення, а розуміння, усвідомлення.
А. Якщо прихильності вже приносили вам страждання і печаль, то буде легше досягти розуміння.
Б. Якщо у вас хоча б один раз в житті була можливість насолодитися солодким відчуттям свободи і радості життя – а це можливо лише за відсутності залежностей, – то це теж вам допоможе.
В. Допоможе ще й свідома концентрація на звучанні інших інструментів оркестру.
Г. Проте найефективнішим помічником стане усвідомлення тієї втрати, що несе в собі переоцінка ударних і недооцінка інших інструментів в оркестрі.
Як тільки це відбудеться і прихильність до барабана зникне, ви більше не скажете комусь: «Яким щасливим ти мене зробив». Подібними словами ви лише підлестите його его, будете поволі змушувати його доставляти вам задоволення. Самі ж знову вдастеся до ілюзії, що ваше щастя повністю залежить від вашого друга.
Скажіть йому краще так: «Щастя народжується від нашої зустрічі з тобою».
В цьому випадку щастя не буде отруєно ні вашим, ні його его. Ніхто з вас не скаже, що в цьому тільки його заслуга, і тоді ви обидва зможете розлучитися без прив’язаності один до одного, без тужливої згадки про зустріч, бо ви насолоджувалися не один одним, а симфонією, яка народилася в момент вашої зустрічі.
Тоді ви зможете переходити до наступного ситуації, людини чи місця роботи без будь-якої емоційної напруги. Тоді ви зробите радісне відкриття, що симфонія народжується і там також, просто в іншій ситуації звучить інша мелодія, і в кожній наступній – нова.
З цієї хвилини ви станете жити від миті до миті, повністю віддавшись теперішньому. У вас буде так мало спогадів про минуле, що ваш дух зможе пройти через вушко голки. Ви будете хвилюватися про майбутнє не більше, ніж птахи в небі або квіти на лузі.
Відчувши смак до симфонії життя, ви позбудетеся від прив'язаностей до людей і речей. Ви будете любити життя з усією повнотою і пристрастю вашого серця, розуму і душі. Ви відчуєте, що рухаєтеся легко і вільно, немов птах у небі, завжди перебуваючи у Вічному Сьогоденні. Серце підказало вам правильну відповідь на питання: «Учителю, що я повинен зробити, щоб жити вічно?»
Із книги «Свобода и Любовь» Энтони де Мелло
