Учителю, ми знаємо, що ти говориш і навчаєш правильно, і не дивишся на обличчя, але навчаєш Божої путі по правді. Лука 20,21
Озирніться на своє життя і зверніть увагу – його порожнечу ви заповнили людьми. В результаті вони мертвою хваткою вчепилися у вас. Зрозумійте, що своїм схваленням або осудженням ближні контролюють вашу поведінку.
Вони можуть скласти вам компанію, і ви не будете відчувати себе самотньо; своєї похвалою можуть піднести до небес, а критикою і осудженням довести вас до відчаю.
Вам постійно доводиться когось заспокоювати і догоджати: і тим, хто живий, і тим, кого вже з нами немає.
Ми живемо за їхніми правилами, намагаємося відповідати їхнім стандартам, шукаємо їх компанії, вимагаємо їх любові, боїмося їх насмішок, потребуємо їх схвалення, смиренно приймаємо вину на себе. Ми боїмося піти проти моди і в одязі, і в мові, і у вчинках, і навіть в думках.
Зверніть увагу: навіть контролюючи людей, ми залежимо від них, перебуваємо у них в рабстві.
Люди давно вже стали частиною нас самих, тому ми вже просто не можемо уявити життя без їх впливу з боку. Насправді ж, вони переконали нас в тому, що без них ми просто перетворимося на острів – самотній, відкритий всім вітрам, позбавлений любові. Однак істина як раз в протилежному.
Як можна любити когось, перебуваючи у нього в рабстві? Як можна любити того, без кого ви не представляєте своє життя? Залишаються тільки бажання, потреба, залежність, страх і підпорядкування. Любові чужі страх і залежність. Яким чином можна досягти свободи?
За допомогою подвійної атаки на залежність і рабство.
I. За допомогою усвідомленості. Неможливо бути залежним, неможливо бути рабом, якщо постійно усвідомлювати цю залежність. Але подібної усвідомленості може бути недостатньо для того, хто сильно прив'язався до людей.
II. За допомогою улюбленої справи. Потрібно знайти таку роботу, щоб робити її не для результату, а заради неї самої.
Згадайте, ви хоч що-небудь робите із задоволенням? І не важливо – добре ви це робите чи погано, знають про це інші чи ні, хвалять вас за це, нагороджують чи ні.
Скільки таких справ за все своє життя ви можете перерахувати – коли вони приносили вам величезне задоволення, брали за душу? Знайдіть їх, культивуйте їх, бо вони – ключ до знаходження щастя і свободи.
Ймовірно, і тут не обійшлося без ідеологічної обробки. Ви думаєте:
Насолоджуватися віршем, ландшафтом або музикою – марна трата часу. Потрібно самому створювати вірш, музичну композицію або предмет мистецтва.
Але і цього буде мало, якщо робота не принесе слави. До чого тоді всі старання?
Ви не відчуєте радості навіть тоді, коли оточуючі знають про вашу роботу: вам повинні аплодувати, вами повинні захоплюватися. Робота приносить максимальне задоволення лише в тому випадку, коли вона стає популярною і добре продасться! Ось так ви знову повертаєтеся під контроль інших людей.
Вважається, що цінність роботи визначається її успіхом, а не тим, що її із задоволенням роблять просто так, заради творчого процесу.
Царський шлях до містицизму і Реальності не проходить через людське суспільство. Він іде через дію, що здійснюється заради себе самого, а не в гонитві за визнанням і вигодою.
Всупереч усталеній думці, нещастя і самотність виліковуються не в компанії, а в прямому контакті з Реальністю. Коли доторкаєшся до цієї Реальності, ти пізнаєш свободу і любов; свободу від людей, а отже, можливість по-справжньому їх любити.
Не чекайте, що любов сама оселиться в серці – зустрічайтеся з людьми. Можливо, ви відчуєте не любов, а симпатію або співчуття. Любов поселяється в серці в безпосередньому контакті з Реальністю: не любов до певного людині чи предмету, а любов справжня, всеосяжна. Ця любов поширюється на весь світ речей і людей.
Якщо хочете пізнати таку любов – звільнитеся від внутрішньої залежності від людей, почніть усвідомлювати цю залежність і займіться улюбленою справою заради самого процесу, а не результату.
Із книги «Свобода и Любовь» Энтони де Мелло
